Зовнішня фінансова допомога партнерів vs самодостатність через реформи

За підсумком 10 місяців цього року, 70% наших витрат оплачують західні держави.

У 2022-му цей показник становив 60%. Тенденція до падіння долі нашого "внеску" в забезпечення видатків українського бюджету вже стала вагомим аргументом для призупинення нових траншів.

Домінуючою ідеологією критиків відновлення самодостатності української економіки є сподівання на швидку перемогу, яка повинна принести не тільки мир, але й омріяні репарації від переможеної Росії та ще багато чого іншого приємного, точний перелік постійно уточнюється.

При цьому, реформи відкладаються до моменту нашої перемоги, мовляв, "не на часі, після перемоги".

Поодинокі виключення - хірургічні втручання в критично важливі проблеми. Наприклад, лібералізація умов імпорту моторного палива минулого року, яка була покликана усунути дефіцит на ринку, викликаний зупинкою власного виробництва та схем імпорту з Білорусі.

Після аргументу "не на часі", як правило використовується аргумент "таку дірку як зараз ніякими реформами не перекрити", який доповнюється рецептом тиснути сильніше на міжнародних партнерів.

Очевидно, що нікого не цікавить факт, що в США наближаються президентські вибори, а американські сенатори вже відверто говорять, що не розуміють чому мають віддавати кошти українцям на покриття їх видатків, які виглядають сумнівно з точки зору законів ринкової економіки – наприклад, субсидії на енергоносії.

Я жодним чином не сперечаюсь з бажанням вірити в швидку перемогу та фінансову спроможність партерів (зізнаюся: сам такий).

Але й не погоджуються з описаною вище логікою, як в частині "не на часі", так і "таку дірку не перекрити".

Чому? Три речі:

1) Сподівання швидкої перемоги у війні не може заміняти стратегію її ведення, особливо з таким великим та ресурсним супротивником як Росія. Демонстрація готовності до ведення довгої війни є одним з факторів нашого майбутнього успіху.

2) Якщо не перекривати дефіцит збільшенням доходів, то він має властивість перекривати себе самостійно шляхом зменшення видатків. І наші західні партнери про це  знають з власного досвіду.

3) Я не розумію,  як економічні реформи можуть завадити досягненню швидкої перемоги, отриманню фінансової допомоги від партнерів та стягненню репарацій від Росії. Навпаки вони підвищують вірогідність досягнення нами всіх згаданих цілей.

Окрему увагу заслуговує непублічна теза, яку можна почути у кулуарах по майбутньому відновленню від поціновувачів ліванського "економічного дива" або прихильників монетарних методів Ердогана (для зручності буду скорочено називати їх лівоганами). Звучить вона наступним чином:

"Чим більше грошей ми принесемо в бюджет з власних кишень, тим менше грошей нам дадуть/позичать наші міжнародні партнери. Ми воюємо, а вони повинні за це платити".

Що ж, автори відносно свіжого звіту на замовлення Світового Банку під назвою"Можливості приватного сектора для екологічної та стійкої реконструкції в Україні" ("Private Sector Opportunities for a Green and Resilient Reconstruction in Ukraine"), який було оприлюднено минулого місяця, вважають інакше:

Якщо Україна буде робити економічні реформи, то зможе залучити на своє відновлення від приватного сектора 412 млрд доларів США, а якщо не буде – то 172. На 240 млрд менше.

Допитливий лівоган міг би заперечити очікуваними з його боку аргументами:

1. Що цей Світовий банк тямить в реаліях української економіки? Ми ж унікальні!

2. Цей звіт говорить про надходження від приватного сектора, а не про макрофінансову допомогу, яку нам виділяють уряди інших країн.ʼ

3. В звіті немає конкретних рецептів, як ті реформи робити. Є загальні фрази, на кшталт, "зменшення долі держави в економіці".

Відповідаю по пунктах:

1. Їм довіряють ті, хто приймають рішення про виділення нам коштів. Як думаєте, чи покладуть цей звіт на стіл американським сенаторам перед голосуванням за надання фінансової допомоги? Я думаю, що вже поклали.

2. Сенатори а європейські чиновники точно прочитають цей звіт і будуть спиратись на нього під час прийняття рішення щодо виділення нам грошей.

3. Згоден, але відсутність рецепту лікування не скасовує діагнозу.