Чи ведуть перемовини з терористами?
Угода з ХАМАСом після нападу 7 жовтня, який в Ізраїлі називають "Чорною Суботою", породила дискусію в ізраїльському суспільстві. Суть її можна сформулювати одним питанням: якою є ціна життя людини?
Чи можна ризикнути втраченою перемогою над ворогами, що може призвести до нової смертоносної війни через кілька років, в обмін на життя 242 своїх громадян? Чи розумний це обмін? Що важливіше: інтереси держави, чи життя її громадян?
Перш ніж намагатися відповісти на ці питання, варто розповісти трохи більше про угоду. З 22 листопада бойові дії у секторі Газа не ведуться. Армія оборони Ізраїлю зупинилася на зайнятих позиціях у північній частині сектору. Перемир'я – одна з умов звільнення ізраїльських заручників, захоплених терористами ХАМАСу на півдні країни, і відведених у Газу.
Але це не єдина умова. Ізраїль також відпускає палестинських ув'язнених, які відбувають покарання у в'язницях єврейської держави. Поки що тих ув'язнених, на руках яких немає крові.
Приблизне співвідношення обміну: за одного безневинного ізраїльтянина на волю виходить троє ув'язнених із доведеними в суді злочинами проти Ізраїлю та його громадян.
Дискусія в суспільстві ведеться не тільки про те, чи допустима така пропорція, чи варто відпускати злочинців, видаючи їх навіть не в Газу, а до східного Єрусалима, звідки вони можуть легко пробратися в серце Ізраїлю і влаштувати черговий теракт. Як це вже сталося ранком четверга, 30 листопада, коли було розстріляно людей на автобусній зупинці у столиці.
Обговорюється не лише те, що ЦАХАЛ втрачає темп наступу в Газі, який покликаний розгромити ХАМАС. І не лише те, що кожна година перемир'я дає простір для маневру терористам і схиляє шальки терезів громадської думки в усьому світі не на користь Ізраїлю. Останнє – через розквіт "прогресистських", а, насправді, ультралівих, неокомуністичних ідей у цивілізованих країнах.
Насправді, Ізраїль, пішовши на дуже тяжку угоду з ХАМАСом, вирішував іншу проблему. Різанина 7 жовтня порушила питання про самі принципи існування єврейської держави.
Ізраїль, як і Армія його оборони, були створені, зокрема, для реалізації принципу "ніколи знову". Успішно підміненого шулерами від мафіозних режимів на "можемо повторити".
Читайте також: "Держави можуть програти війну, навіть вигравши фізичну битву", або Про події на Близькому Сході
Ізраїль існує для того, щоб єврейські діти могли спокійно спати у своїх ліжках. ЦАХАЛ та всі спеціальні служби держави були створені, щоб не допустити трагедії, яку ми всі пережили 7 жовтня. Коли дітей ізраїльтян палили у духовках на очах їхніх батьків, як у печах під час Голокосту.
Весь соціальний договір Ізраїлю базується на вирішенні цього завдання. І держава зазнала невдачі. Соціальний договір було порушено 7 жовтня. Злочини були скоєні, і жоден інститут держави не зміг цьому запобігти.
Це страшний провал, який можна порівняти з терактом 11 вересня 2001 року в США. У чомусь навіть гірше. Плани терористів ХАМАСу були більш масштабними: прорватися до територій Західного берега, утримувати кілька тижнів великі населені пункти Ізраїлю, захопити авіабази разом з літаками... Якби ці плани вдалося реалізувати, то ситуація сьогодні була б у рази гірша.
На щастя, Ізраїль встиг згрупуватися та зламати задум терористів. Задум, складений головою ХАМАСу в Газі, закінченим фашистом Ях'єю Сінуаром, який мав прізвисько "м'ясник із Хан-Юніса". Він відбував покарання в Ізраїлі за вбивство зовсім не ізраїльтян, а палестинців, своїх братів. Він убивав тих, кого підозрював у колаборації з Ізраїлем.
Цій людині єврейська держава врятувала життя, коли, під час відбування покарання, лікарі видалили йому пухлину мозку. Сінуар у в'язниці вивчив іврит і отримав чудове уявлення про спосіб життя ізраїльського суспільства. Його було звільнено в рамках відомої "угоди Гілада Шаліта" – захопленого ХАМАСом капрала ЦАХАЛу, якого обміняли на 1027 ув'язнених терористів. Сінуар очолив ХАМАС у Газі, роками виношуючи план різанини, яка стала реальністю 7 жовтня.
Саме з Сінуаром та йому подібними Ізраїль пішов на угоду. Тому що не мав іншого вибору. Єврейська держава була зобов'язана врятувати своїх громадян, яких утримували і продовжують утримувати у підземеллях Гази та на конспіративних квартирах на всій території сектору.
Врятувати спочатку жінок та дітей. Тепер, мабуть, розпочнуться перемовини про звільнення чоловіків та захоплених солдатів ЦАХАЛу. Адже дітьми в рамках угоди вважаються ті, кому не виповнилося 19 років. Але, наприклад, військовослужбовці відповідного віку в цю категорію не потрапляють.
В обмін на їхнє життя, як і на тіла заручників, що померли в полоні або дорогою в полон, Ізраїль продовжить випускати терористів і жоден танк не рушить вперед у Газі.
Ізраїль був зобов'язаний поновити довіру до свого соціального договору. Затвердити віру в постулат "ніколи більше", але водночас врятувати тих, хто постраждав від порушення цього договору. Набагато більшим ризиком для існування держави було б цей договір порушити остаточно. Це несе в собі значно більше загроз для країни, ніж ХАМАС і "Хезбболла" разом узяті.
Максима "з терористами переговорів не ведуть" гарно звучить у мемуарах неоднозначних політичних діячів. Життя набагато складніше.
Ізраїль опинився перед вибором: що важливіше – зберегти життя своїх громадян, ризикуючи не продовжити операцію в Газі і не розгромити ХАМАС тут і зараз, або піти до кінця, пройшовши сектор бронетехнікою до самого єгипетського кордону.
Коаліційний уряд в Єрусалимі і все суспільство погодилися з тим, що скоєні злочини в минулому (а різанина 7 жовтня вже стала минулим), і потенційна війна з непереможеним противником у майбутньому, не варті життя своїх людей у теперішньому.
Безумовно, перед цим було ліквідовано масштабнішу загрозу. Було досягнуто обмеженої військової перемоги. Ізраїль почав розмову з терористами з більш-менш сильної позиції, рятуючи життя своїх громадян, але дуже ризикуючи.
Втім, тут Ізраїль стикається із ще однією проблемою, яка добре знайома українцям. А що таке – повна перемога?
Уряд каже, що перемогою буде знищення ХАМАСу. Чи можливо знищити організацію, яку привела до влади велика частина двохмільйонного населення сектору Гази? Що робити з електоральною базою терористів? Адже вона існує.
Ізраїлю як цивілізованій державі доведеться змиритися з тим, що мільйони жителів Гази нікуди не зникнуть. Вони будуть жити там, де вони живуть, в яких би умовах вони не опинилися. Ніхто їх нікуди не вивезе, а Ізраїль не скине їх у море. І можливість появи нового ХАМАСу, навіть у разі розгрому попереднього, залишиться з нами назавжди.
Це ще один аргумент на користь того, що Ізраїль мав піти на перемовини та перемир'я.
Не виключено, що подібні питання можуть бути поставлені перед українським суспільством. Наприклад, "план Рамуссена" про вступ України до НАТО без окупованих територій – це питання подібних компромісів.
Можливо, українському суспільству доведеться вирішувати такі самі дилеми, які зараз вирішує ізраїльське суспільство. Що важливіше: непохитність щодо людожерів, чи життя своїх громадян? Що гірше: вічний ризик нової війни, чи перемир'я за непомірну ціну?
За всім цим буде питання філософське: у чому завдання самої держави? На чому базується соціальний договір тих, хто в ній живе? Що для цих людей є безумовною цінністю?
Це питання важко вирішує країна, що існує з 1948 року і пережила цілу низку кривавих нападів і хвиль терору. Але це питання потребує вирішення. Як в Ізраїлі, так і в Україні.
Леонід Нєвзлін
