Туман війни у боротьбі з корупцією: що передувало рішенню Єврокомісії
Якщо торік ледь не вся увага українців була прикута до новин із фронту та цифр убитих ворогів, цього року фокус дещо змінився. Якщо почитати заголовки провідних українських й іноземних медіа, здається, що тема корупції на різних рівнях влади остаточно і безповоротно захопила весь інформаційний простір.
Водночас українська влада відзвітувала, що у 2023 році повністю виконала рекомендації ЄС, після чого мають розпочатися перемовини про вступ України до Євросоюзу. Причому раніше прогнозувалося, що висновок наших західних партнерів буде позитивним.
Водночас до таких позитивних прогнозів теж є чимало запитань. Якщо згадати, що одна з рекомендацій безпосередньо стосувалася посилення боротьби з корупцією, зокрема на найвищому рівні, виникає запитання: як можна говорити про виконання вимог ЄС, якщо навколо чимраз більше корупційних скандалів? Де тут сховалася зрада?
Трохи забіжу наперед: тут немає зради – є лише різні призми, через які різні групи людей дивляться на ситуацію, сприймають її й роблять свої висновки. І, як то буває при розгляданні зірок через різні лінзи телескопа, лише накладання усіх цих спектрів допомагає побачити реальний стан речей. Що ми і спробуємо зробити.
Чому рекомендації ЄС були саме такі?
Останні 9 років антикорупційна складова або рекомендації чи умови в рамках співпраці нашої країни з західними партнерами завжди були в топпріоритетах. Далеко не завжди українська влада "самостійно" здійснювала ті чи інші антикорупційні заходи. А відверто кажучи, навіть більше опиралася їм, аніж сприяла. Проте навіть за таких умов поступ у змінах відбувався, хоча й не семимильними кроками. Продовжуючи цю традицію, ЄС виклав і певні антикорвимоги до України перед початком перемовин про вступ. І це не просто точкові рішення у вигляді призначень чи законів.
Єврокомісія виявилася далекоглядною, і саме тому внесла в перелік рекомендацій таку: "посилення боротьби з корупцією, зокрема на високому рівні, шляхом активних та ефективних розслідувань, а також забезпечення належної динаміки судових справ та винесених вироків; завершення призначення нового керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури шляхом атестації визначеного переможця конкурсу та проведення процесу відбору та призначення на посаду нового директора Національного антикорупційного бюро України".
Ще дві рекомендації певною мірою були дотичними, адже мали забезпечити прозорість та демократичність процесів, які можуть вплинути, зокрема і на боротьбу з корупцією – вони стосувалися прозорого відбору КСУ, перезапуску ВРП та ВККС, а також законодавчої бази для боротьби із відмиванням коштів.
За понад півтора року після повномасштабного вторгнення українська влада намагалася так чи інакше працювати з усіма цими рекомендаціями. Проте чи не до кожної з таких спроб в підсумку виникали запитання, а подеколи громадськість та навіть пересічні українці прямо противилися запропонованим "реформам". І подеколи продовжують протистояти таким невдалим змінам і тепер.
Видима частина виконаних рекомендацій
Проблема і водночас перевага зауважень, які надав Євросоюз, полягає в тому, що їх врахування має допомогти змінити ситуацію не лише точково, але й системно. Звідси і стало можливим те, що виконання деяких із цих рекомендацій не відразу стане помітним для суспільства, тим паче коли в інфополі говорять геть про інше.
Так, наприклад, ми певні, що чи не всі українці помітили довгоочікуване відновлення обов’язку чиновників подавати електронні декларації. Ще б пак – без активної участі десятків тисяч українців повноцінне відновлення е-декларування взагалі не було б можливим, адже саме петиція до Президента щодо застосування вето до вже прийнятого відверто провального закону допомогла докорінно змінити ситуацію. І вже за місяць, 10 грудня, Реєстр декларацій знову відкриється для очей українців.
Водночас у системі е-декларування залишаються вади, які конче необхідно виправити, бо наслідки від них, хоч і не відчутні поки, але можуть негативно відбитися на сферу е-декларування в майбутньому.
Не менше збурення і обговорення у громадськості викликав нещодавно прийнятий закон про політично значущих осіб (РЕР). Цей документ усуває позбавлення топпосадовців статусу РЕР через 3 роки після їх звільнення, навколо нього виникла чимала кількість міфів, які ми зі свого боку вже розвінчали. Відкласти прийняття цього закону було неможливо, адже, одна з рекомендацій Єврокомісії стосувалася забезпечення відповідності законодавства про боротьбу з відмиванням грошей стандартам FATF.
А от якщо говорити про найцікавішу для нас рекомендацію, у якій прямо ішлося про роботу антикорупційних органів, то тут уже точно треба використовувати різні лінзи для нашого телескопа.
Що очевидно треба покращити
Безперечно, в роботі антикорорганів за останні півтора року сталося чимало змін. І на це тією самою своєю рекомендацією вплинула Єврокомісія.
Так, станом на червень 2022-го Спеціалізована антикорупційна прокуратура так і не мала повноцінного очільника, хоча переможець відповідного конкурсу уже був відомий, але не призначений. Водночас конкурс з обрання керівника НАБУ, який майже почався ще до 24 лютого, теж призупинили, хоча повноваження Артема Ситника спливали вже у квітні. Ці факти зі свого боку впливали на певне "буксування" розслідувань корупції, і тому ж Європа звернула увагу, що обрання керівників цих інституцій на конкурсах є важливим навіть в умовах війни.
Виконуючи цю рекомендацію, у липні 2022 року Генпрокурор нарешті призначив Олександра Клименка новим керівником САП. І так само поновився конкурс на посаду нового директора НАБУ, тож уже на початку весни 2023 року Кабмін призначив нового керівника НАБУ – Семена Кривоноса.
Але призначення керівництва антикорупційних органів – це лише один з аспектів справи, власне, просто вирішення кадрових питань, які і так колись мали б відбутися. І те, що українці бачать такі призначення мало що говорять їм власне про боротьбу з корупцією. Саме тому ЄС передбачив ще одну частину рекомендації – не тільки обрати керівників, а й продемонструвати ефективність розслідування корупційних справ їхніми відомствами.
Тож можна сказати, що і цю рекомендацію ЄК Україна теж виконала. Але тут ми переходимо на поле видимого, але викривленого.
Річ у тім, що якраз після призначення Олександра Клименка керівником САП у ЗМІ збільшилася кількість новин про підозри в корупції. Цю тенденцію ми помітили вже восени, взимку підозр іще побільшало, а весна взагалі нам запам’ятається чи не найгучнішою справою цього року, коли на хабарі спіймали голову Верховного Суду Всеволода Князєва. До слова, у цьому кейсі один із фігурантів, а саме адвокат Олег Горецький, вже уклав угоду з прокурором про визнання винуватості, і однією з умов було те, що він поділиться деталями цієї схеми. А щодо самого Всеволода Князєва завершене досудове розслідування, і матеріали відкрили стороні захисту для ознайомлення.
Тобто розслідування та розгляд у судах корупційних справ давно іде повним ходом. Чому ж тоді в багатьох українців складається відчуття, що у цій сфері нічого не відбувається? Відповідь проста: треба змінити лінзу для свого телескопа.
Чи бачили б ми всі ті заголовки про підозри в корупції, якби НАБУ і САП не працювали? Навряд. Чи достатньо такої їхньої роботи? Безперечно, недостатньо.
Тут варто нагадати, що робота п’ятірки органів антикорупційної екосистеми – НАБУ, САП, НАЗК, АРМА та ВАКС – залежить не тільки від наявності керівника, а і від того, наскільки інституція може виконувати покладені на неї функції. Тобто чи існують перешкоди для того, щоб ці держоргани давали бажаний результат.
Наприклад, тривала відсутність повноцінного очільника САП показала, наскільки важливо надати їй більшу автономію та розширити повноваження керівництва. А після змін у питаннях депутатської недоторканності також важливо, щоб усі ключові рішення в кримінальних справах щодо корупції приймав голова САП чи виконувач його обов'язків, а не виключно Генпрокурор. Адже будьмо чесні: ця посада в Україні досі залишається політично залежною. Поки це так і не зробили, хоча у парламенті законодавчі ініціативи, які це можуть змінити.
Зі свого боку НАБУ досі не має можливості незалежно прослуховувати фігурантів справ та відсутня експертна установа при інституції для швидкої та об'єктивної експертизи.
А рештки "поправок Лозового" продовжують руйнувати корупційні справи, і ВАКС зі свого боку не може на них не зважати, тому вже закрив деякі гучні кримінальні провадження з багатомільйонними ймовірними збитками державі через закінчення строків.
Водночас війна зі свого боку зробила більш видимими інші проблеми, які раніше вкрай часто залишалися поза увагою громадськості – як то схеми в закупівлях державних органів, серед яких найгучнішими торік були тендери в Міноборони. Або корупційні оборудки в ТЦК – ще одна чи не одвічна біда, що до повномасштабного вторгнення залишалася ніби поза зоною бачення, але сьогодні – в усіх новинах.
Чи вплинуло б впровадження усіх необхідних змін на результативність роботи органів антикорупційної екосистеми та тональність заголовків у медіа? Безумовно. І для того, щоб побачити ефективність того шляху, який ми вже пройшли, варто сфокусуватися на результатах, яких органи антикорупційної екосистеми вже встигли досягнути.
А де ж результати?
Найчастіше, коли ідеться про результативність боротьби з корупцією, люди говорять про посадки. Мовляв, оскільки посадок немає, вироків мало, то і боротьба не ведеться. Але це враження хибне.
Ми вже неодноразово про це говорили, але нагадаю ще: топкорупційні справи потребують часу на розслідування та розгляд, адже вимагають від слідчих та прокурорів вкрай ретельного збору доказів, а від суду – дослідження десятків чи й сотень томів матеріалів справ та часто дуже тривалих заслуховувань доводів сторони обвинувачення та захисту. А якщо згадати, що підозрювані у корупції топпосадовці часто можуть дозволити собі дорогих та вмотивованих адвокатів, розгляд таких справ може затягнутися дуже надовго.
Проте навіть це не гальмує загальну динаміку роботи антикорупційних інституцій. Оскільки кількість підозр збільшилась, зросло і навантаження на ВАКС, що, звісно, теж впливає на швидкість розгляду справ. На щастя, в кінці вересня ВРП розглянула питання про збільшення кількість суддів у Вищому антикорсуді, тож цілком можливо, що вже скоро і тут ситуація зміниться.
Але навіть попри велике навантаження, за останній рік ВАКС виніс рішення у низці вельми гучних справах. Згадаємо деякі з них.
Справа Дмитра Суса (ексзаступник одного з керівників департаменту Генпрокуратури). ВАКС почав розглядати цей злочин ще у вересні 2019-го і виніс вирок уже в січні 2023 року. Суса визнали винним за привласнення та розтрату майна, отриманого під час обшуків, та засудили до 9 років в’язниці з позбавленням права обіймати певні посади на 3 роки та конфіскацією майна. За результатами апеляційного перегляду АП ВАКС зменшила строк призначеного покарання до 7 років. Наразі це рішення оскаржується у Верховному Суді.
Справа екссудді Миколи Чауса. У червні 2023 року ВАКС визнав Чауса винним за те, що у 2016 році він просив $100 тис. хабаря за позитивне рішення у кримінальній справі. Екссудді призначили 10 років позбавлення волі з додатковими покараннями – Чауса затримали просто у залі суду. Наразі справу розглядає АП ВАКС.
Справа про "суперхабар" у $5 млн керівництву НАБУ-САП. У цій історії всі чотири фігуранти справи визнали свою вину: Олена Мазурова отримала вирок ще у 2021 році, а натомість погодилася дати викривальні покази на інших обвинувачених. У 2023 році на угоду також пішли адвокат Андрій Кіча, перший заступник начальника податкової Києва Микола Ільяшенко і головний фігурант провадження – ексміністр екології Микола Злочевський.
Але, мабуть, одним із найгучніших цього року був вирок щодо на той момент ще чинного народного депутата Олександра Трухіна. Нагадаємо, що НАБУ обвинувачувало нардепа у підкупі патрульних на місці ДТП – він пропонував копам гроші в обмін на безперешкодне залишення місця аварії. Трухін визнав свою провину, пішов на угоду з прокурором, яку зі свого боку погодив ВАКС, та отримав 68 тисяч грн штрафу. А ще за умовами угоди нардеп перерахував понад 6 млн грн на ЗСУ.
Та і загалом динаміка за останні півтора року теж дуже помітна. Так, у 2022 рік ВАКС ухвалив 37 вироків справах, а загалом у 2022 році на розгляді перебувало 268 проваджень, з яких на кінець року нерозглянутих було 219. Водночас з початку 2023 року і до кінця жовтня 2023-го судді ВАКС ухвалили вироки вже у 51 кримінальній справі, а на розгляді в Антикорсуді перебуває ще 260 кримінальних проваджень.
А якщо нагадати, що загалом від запуску ВАКС у 2019-му суд ухвалив 146 вироків, 8 рішень у цивільних справах та 30 рішень в адміністративних справах (передусім – щодо конфіскації (про)російських активів), говорити про відсутність результатів його роботи, особливо в останній рік, просто недоречно.
Так, до деяких рішень Антикорсуду залишається чимало запитань, але, на щастя, відкритість суду дозволяє їх поставити. І в силах самого суду, влади та громадськості й надалі працювати над тим, щоб покращити роботу ВАКС. І щоб справедливих його рішень, а не лише "посадок", стало ще більше.
Що зробити, щоб побачити невидиме?
Безперечно, деякі позитивні зміни Євросоюз точно врахував. І щоб уникнути внутрішнього дисонансу, українцям теж варто спробувати їх помітити.
Адже туман війни охоплює не лише лінію фронту, а й інші сфери життя країни, подеколи затуманюючи розум – у тому числі й деяким нашим можновладцям.
Усі ми так чи інакше до перемоги будемо жити у "тумані", і щоб знайти в ньому дорогу, варто опиратися на зрозумілі та справді дієві речі. Як-то конкретні, хоч, може, для когось не дуже повні рекомендації Єврокомісії щодо початку перемовин про вступ до ЄС. Чи рекомендації МВФ щодо посилення прозорості та демократизації в економіці та державному управлінні. Або ж перелік пріоритетних реформ від США, який так само охоплює ледь не всі антикорупційні проблеми в нашій країні.
Все це, знову ж – про боротьбу з корупцією, яка має відбуватися на всіх рівнях і враховуватися на всіх рівнях. Деякі кроки для цього Україна вже таки зробила, вони можуть видаватися непомітними, але є дійсно суттєвими. Утім багато кроків залишається попереду – щоб змінилися не лише відповіді на "питальник" від ЄС, а і заголовки в новинах та зрештою сприйняття самих українців.
Тільки так ми вийдемо з цього туману і зможемо вижити й відбудувати нашу державу вже після перемоги.
Андрій Боровик, виконавчий директор Transparency International Ukraine
