Роль свідків у контексті злочину Голодомору 1932-1933 років
Голодомор 1932-1933 років є одним із найбільш знакових масових злочинів проти людства у ХХ столітті.
Пам’ять про жертв геноциду ніколи і за жодних обставин не може бути предметом будь-яких політичних дискусій чи тим більше предметом торгу.
Особливо примітною є недавня Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи, згідно з якою Голодомор в Україні був визнаний актом геноциду.
Ще 26 листопада 2021 року був прийнятий Указ Президента України "Про заходи у зв'язку з 90-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні – геноциду Українського народу".
Загалом дослідження питання Голодомору здійснюється у різних аспектах: соціальному, економічному, політичному, історичному, демографічному та інших. Не менш важливим є і юридичний вимір дослідження, зокрема у контексті кримінологічного, криміналістичного, кримінального та кримінально-процесуального аспекту.
Актуальним у цьому значенні є роль свідків, так як згідно з Законом, свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Злочин, який стосувався Голодомору 1932-1933 рр. був визнаний геноцидом і згідно з кримінальним законодавством трактується як діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.
Саме такі дії геноциду здійснювалися щодо українців під час подій Голодомору, що підтверджується, зокрема судовим рішенням.
Постановою Апеляційного суду Києва у справі № 1-33/2010 було закрито кримінальну справу, порушену за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках відносно Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, Молотова (Скрябіна) Вячеслава Михайловича, Кагановича Лазаря Мойсейовича, Постишева Павла Петровича, Косіора Станіслава Вікентійовича, Чубаря Власа Яковича і Хатаєвича Менделя Марковича, в зв'язку з їх смертю.
За висновком органу досудового слідства – Головного слідчого управління Служби безпеки України – вони діяли з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932-1933 років. Умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України.
Ця Постанова містила також численні показання свідків, які підтверджували те, що був акт геноциду українського народу.
Нижче подаємо коментарі свідків:
свідок Андрощук А. К., розповіла, що в селі проживало близько 3000 українців. У 1931 році їхню родину було "розкуркулено". Навесні 1932 року активістами в кількості 5-6 чоловік проводились обшуки, в ході яких вилучались всі продукти харчування, домашня худоба, особисті речі та інвентар для обробки землі. Організаторами штучного голоду в Україні були Сталін Й. В., Молотов В. М., Косіор С. В., Постишев П. П., Каганович Л. М. і Чубар В. Я. Селянам не видавали посвідчень чи інших документів, що унеможливлювало їхнє пересування територією України та за її межами. Сталіним Й. В. було видано закон "Про п'ять колосків", як його назвали в народі, згідно з яким, під загрозою суворого покарання, аж до розстрілу, заборонялося збирати на колгоспних полях залишки зернових культур. За невиконання хлібозаготівельного плану застосовувались натуральні штрафи, які сплачувалися як продуктами харчування так і предметами побуту, сільськогосподарським інвентарем; т. 28, а. с. 62-68
свідок Пирх Н. Х. зазначила, що радянська влада на чолі з Й. Сталіним створила всі умови для голоду: була проведена колективізація, встановлено великі податки та непомірні плани здачі хліба. Податки встановлювалися на утримання худоби, дерев, вони постійно збільшувалися. Збирати колоски на полі було заборонено, за це суворо карали. Її сусіда, який приховав хліб, представники радянської влади заарештували та ув'язнили. Багатьох українців з села заслали у Сибір за те, що вони чинили опір владі; т. 150, а. с. 98-101
свідок Вінніченко Л. П. повідомила, що її дядька, комуніста, який відмовився виконувати злочинні накази радянської влади — забирати в селян продукти харчування, було засуджено та вислано в північні райони СРСР. Представники радянської влади діяли жорстоко по відношенню до українців;
свідок Суслюк Є. Ф., в сусідніх селах жили євреї, які тримали свої крамниці, магазини, вони гарно жили, до них таке насильство, як до українців, не застосовувалось; т. 67, а. с. 83-85
свідок Побуковська О. Л. показала, що для виживання люди змушені були харчуватися лободою, чечевицею, мерзлою картоплею. Діючі органи влади знали про голод та смертність від нього але ні медичної, ні продуктової допомоги людям надано не було. Навпаки, радянська влада зробила все для того, щоб залишити українців без їжі; т. 149, а. с. 36-39
свідок Потапова М. В. звернула увагу на те, що врожай у 1932 році був добрий але його увесь вивезли. Вони з батьком ходили пішки в с. Уразове Білгородської області Росії, де просили милостиню. В Росії такого голоду не було. Там люди взагалі не голодували, їли білий хліб з маслом. В її рідному селі під час голодомору померло до половини людей — самі українці;
свідок Оксенчук А. І. повідомила, що були випадки людоїдства у селі Новаки, сусідка поїла своїх дітей, після чого і сама померла. Люди у той час їздили на дахах вагонів або на платформах у Білорусію і обмінювали там різні власні речі на їжу. Батьки відправили її на потязі в Ленінград, в якому та в інших містах СРСР голоду не було. У той час добре жили лише "активісти", комуністи та представники радянської влади, бо вони отримували продуктові паї, грошове забезпечення, одяг та взуття; т. 125, а. с. 86-89
Роль свідків у кримінальному процесі щодо Голодомору 1932-1933 років як геноциду українського народу є неабияк важливою.
Для залучення цих свідків з метою збереження історичних відомостей про Голодомор має відбутися активізація зусиль українців у цьому напрямку, щоб укріпити пам’ять про жертв Голодомору 1932-1933 років.
