Військовий правоохоронний орган та нова модель запобігання правопорушенням у військовій сфері
Автори: експерти Центру оборонних стратегій Михайло Самофалов та Олексій Марценюк
Останнім часом триває активна дискусія навколо утворення військового правоохоронного органу – Військової поліції. Він своїм особливим функціоналом, за задумом законотворців, має суттєво змінити ситуацію з порушенням військової дисципліни.
Особливістю утворення Військової поліції в Україні є пропозиція створити її на вже існуючому фундаменті – перетворивши Військову службу правопорядку в ЗСУ (Службу правопорядку).
На сьогодні Служба правопорядку є складовою Збройних сил України і не має функцій автономного органу досудового розслідування, а тому превалюючим напрямом її діяльності є запобігання правопорушенням, тобто превенція.
За умов, коли у війську наявний кадровий дефіцит, саме ефективно налагоджена превенція правопорушень дозволяє досягти балансу: зберегти кадрів і при цьому дотримуватися дисципліни.
Як заплановано Стратегічним оборонним бюлетенем України та неодноразово озвучувало військово-політичне керівництво, Військова поліція повинна мати оперативні та слідчі функції.
Водночас завданням, яке ставлсять перед Військовою поліцією, є саме забезпечити правопорядок і військову дисципліну в Збройних силах. Однак досягти такого завдання, лише виявляючи та розслідуючи кримінальні правопорушення, неможливо.
Унікальністю нового військового правоохоронного органу в Україні може стати наявність механізму дослідчих перевірок, який зараз реалізується в ЗСУ в формі службових розслідувань. Якщо цей механізм дещо удосконалити, він може стати новою формою превенції, а це суттєво зменшить кількість військових правопорушень, особливо кримінальних.
Особливість військових правопорушень полягає в тому, що за їх вчинення військовослужбовці можуть нести дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно, законодавством передбачена можливість провести службове розслідування в Збройних силах за встановленими фактами правопорушень, щоби уточнити причини та умови, які сприяли вчиненню правопорушення, встановити ступінь вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, та відповідно визначити відповідальність за їх вчинення (від дисциплінарної до кримінальної).
Характерною рисою службових розслідувань у ЗСУ станом на зараз є те, що рішення про їх призначення ухвалює командир, який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування може проводити особисто командир, воно може бути доручене комісії або військовослужбовцю офіцерського складу, а якщо правопорушення вчинить військовослужбовець рядового, сержантського (старшинського) складу – також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Службові розслідування проводять безпосередньо у військових частинах. Тож доволі часто причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, об'єктивно не з'ясовуються. Також часто службове розслідування проводять поверхово, інколи лише з метою формалізувати дисциплінарне стягнення або фіксувати факт про наявність у діях військовослужбовця складу адміністративного чи кримінального правопорушення та, відповідно, спрямувати адмінматеріали до суду чи повідомити про злочин до органу досудового розслідування.
Водночас у деяких випадках причиною вчиненого правопорушення військовослужбовцем може бути відсутність належного контролю зі сторони командирів (начальників) або навіть порушення ними відповідних наказів (інструкцій). У таких випадках зазначені обставини можуть взагалі бути приховані та не відображені за результатами службового розслідування.
Справді, з початку широкомасштабного вторгнення російського агресора українське військо зіткнулось з масою правових проблем у тому, що стосується дотримання військової дисципліни. Адже армія активно наповнювалась людьми, які донедавна були цивільними особами, далекими від військового життя та порядку.
Відповідно, статистика військових злочинів суттєво збільшується: з 8488 – за дев'ять місяців 2022-го, до 19 039 за такий же період у 2023. Серед цієї категорії злочинів зберігається тенденція 2022-го року в тому, що левова частка кримінальних правопорушень фіксується за фактами:
- самовільного залишення частини або місця служби (стаття 407 ККУ – 10 940, з них у 1314 вручено повідомлення про підозру);
- дезертирства (стаття 408 ККУ) – 4638 фактів, 99 повідомлень про підозру;
- непокори (стаття 402 ККУ) – 1273, з них 344 повідомлень про підозру.
Водночас, за інсайдерською інформацією від представників Державного бюро розслідувань, кількість повідомлень про факти самовільного залишення частини, які надходять від військових частини, набагато більша, проте не всі з них одразу вносять до ЄРДР.
Численна кількість повідомлень про те, що військовий вчасно не з'явиввся з відпустки чи лікування, повернувся із запізненням на декілька днів, навіть за відсутності поважних причин або документального підтвердження, не вважаються перспективними для судового розгляду. А тому слідчі ДБР не поспішають їх реєструвати.
В деяких випадках проявляється вина командирів, які належним чином не роз'яснили військовослужбовцям деякі процедури. Наприклад, порядок звернення військовослужбовця по медичну допомогу під час відпустки.
До цієї інформації варто додати, що змінами до КУпАП та ККУ, які відбулись отрік, згідно із законом № 2839-IX від 13.12.2022, щодо посилення відповідальності військовослужбовців, було породжено суттєву правову невизначеність.
За підходом законодавця, законом № 2839 було встановлено виключно кримінальну відповідальність за окремі різновиди військових правопорушень, які були вчинені в умовах воєнного стану. Зокрема ідеться про самовільне залишення військової частини або місця служби та невиконання наказу (розпорядження).
Натомість, як засвідчує судова практика, попри внесені зміни до КУпАП, відносно військовослужбовців триває складання матеріалів про адмінправопорушення в разі самовільного залишення військової частини або місця служби за статтею 172-11 КУпАП та відмови від виконання законних вимог командира (начальника) за статтею 172-10 КУпАП.
При цьому деякі суди дотримуються позиції, що такі діяння справді підпадають під ознаки адміністративного правопорушення (більше детальної інформації – в аналітичній довідці Центру оборонних стратегій щодо застосування законодавчих змін посилення відповідальності військовослужбовців).
А оскільки здебільшого матеріали про адмінправопорушення складають саме уповноважені особи у військових частинах, практика розгляду адмінсправ за статтями 172-10, 172-11 КУпАП підтверджує: часто-густо позицією командирів військових частин є намір не ініціювати кримінальне провадження, а обмежитись адміністративним стягненням щодо військовослужбовців.
Така "імпровізована" дискреція влади командирів утворилася в результаті того, що коли йдеться про притягнення до відповідальності та дотримання військової дисципліни, командири змушені враховувати, що існує першочергове питання наявності особового складу, здатного виконувати різні завдання (зокрема, бойові).
Відповідно, перед тим як запускати новий військовий правоохоронний орган, варто повернутись до питань якісного аналізу нормативної регламентації військових правопорушень, з можливістю чіткого розмежування видів відповідальності.
Саме ці завдання – дотримуватися військової дисципліни, вдаючись до профілактики правопорушень, і водночас зберегти кількість особового складу, – зможе вирішувати вдосконалена система службових розслідувань у ЗСУ. За умови, що її буде якісно перенесено в повноваження Військової поліції.
Якщо службове розслідування будуть проводити військовослужбовці, які не пов'язані з військовою частиною, об'єктивність таких розслідувань буде лише покращуватись. При цьому можна буде забезпечити, щоб причини та умови вчиненого правопорушення з'ясовувалися всебічно, щоби не допустити подібного в майбутньому.
Також щоб запобігти зловживанню під час проведення службових розслідувань, можливо запровадити правктику, коли за цим процесом наглядатимуть відповідні прокурори.
У сучасних умовах ефективність правоохоронної системи визначається саме можливістю запобігати злочинам. У зв'язку з цим суттєво розширюється аналітична складова в діяльності правоохоронних органів, проведення системного кримінального аналізу протиправних явищ, їхніх причин та умов.
Доволі цікавим іноземним прикладом правоохоронного органу у військовій сфері, який довів свою ефективність, є відділ кримінальних розслідувань Департаменту Армії США (Department of the Army Criminal Investigation Division (CID), раніше – Командування кримінальних розслідувань армії США).
CID є незалежним федеральним правоохоронним органом, який складається з майже 3000 співробітників, призначених у 124 місцях по всьому світу. Функціоналом CID є кримінальні розслідування військових злочинів, збір та аналіз даних, керування армійським центром обліку злочинів. Його особливістю є те, що він не пред'являє офіційних звинувачень, а лише подає звіт про результати розслідування посадовим особам, які уповноважені висувати такі звинувачення.
Враховуючи поставлені перед Військовою поліцією в Україні завдання, було б доцільним використати досвід діяльності колег із CID. А саме в майбутньому органічно поєднати превентивну аналітичну складову військового правоохоронного органу, яку можна розвивати саме за рахунок службових розслідувань, та функції органу досудового розслідування.
Варто зауважити, що військові правопорушення характеризуються доволі сильною латентністю, яка продиктована закритістю армійських структур. Відповідно своєрідний "військовий форензік", що буде діяти на своєчасне виявлення та запобігання правопорушенням, здатні реалізувати лише військовослужбовці, обізнані зсередини із діяльністю Збройних сил.
В умовах дефіциту кадрового наповнення ЗСУ це має стати спільним завданням: законотворців, військового керівництва, правоохоронців та експертів. Потрібно не тільки забезпечити, щоб у військовій сфері правопорушення виявляли, а й сформувати належні та ефективні процедури превентивного характеру, що дозволять системно нівелювати негативні чинники, які впливають на боєздатність армії.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту "Захист прав військовослужбовців" за підтримки National Endowment for Democracy
