Як зберігати стійкість під час війни: 6 правил
Спецпроєкт Аспен Інституту Київ "Лідерство та війна"
І зараз, і на початку повномасштабного вторгнення я спираюся на своє чітке знання – що важливо, а що ні. Це знання я отримала у 2014 – 2016 роках. За 2 роки, прийняття та переживання війни, відносного повернення до нормальності я буквально зробила для себе менуал – яким чином має бути організоване життя, щоб зберігати стійкість. У цьому тексті ділюся основними правилами.
Максимальна мобільність: мінімум нерухомості та підготовлена автівка
Ще у 2014 – 2015 роках я прийняла для себе важливе рішення – не купувати нерухомість. У мене є нерухомість у Донецьку: я не маю до неї доступу і не знаю чи матиму, але цього достатньо. Ще одна складова мобільності – наявність автівок та їхній гарний стан. Наприклад, у нашої родини завжди мають бути 2 машини: повністю справні та заправлені. Це правило допомогло мені вночі з 23 на 24 лютого 2022 року. Попри відсутність 100% розуміння, що саме завтра розпочнеться повномасштабна війна, я завжди слідкую за наповненістю бака. Тому зранку наша родина могла одразу діяти.
Необхідність вивчення іноземних мов – недискутабельна
Раніше необхідність вивчення іноземних мов була не зовсім очевидною. Зараз вона – недискутабельна. З цього випливає важливість розуміння внутрішніх процесів іноземних країн.
Усі, хто з точки зору віку можуть працювати з іноземною бюрократією, мають цьому вчитися. Така навичика робить тебе по-справжньому вільним. Для прикладу: мої старші англомовні діти вже певним чином прожили кілька життів після початку війни у 2014 році, вони мали всі документи та інструкції. Тому на початку повномасштабного вторгнення могли подбати про своїх молодших сестер та батька.
Здоров’я: і фізичне, і ментальне
Питання здоров’я під час війни – ключове. Це абсолютно необхідна умова для стійкості: тіло має бути підготованим з точки зору спорту та basic things. Сюди ж можна додати відсутність хронічних захворювань та слідкування за своїм ментальним станом.
Соціальний капітал та люди, на яких можна спертися
За 8 років, які пройшли з початку війни до повномасштабного вторгнення, мій соціальний капітал повністю змінився. Це було абсолютно свідоме рішення та велика інвестиція. Я хочу бути по-справжньому вільною і вміти, якщо світ руйнуватиметься, впасти на будь-що: плече, лопатку, коліно. Це вміння має одну умову — ти маєш на щось спиратися. А єдине, на що можна по-справжньому спертися — різні люди всюди. У тебе мають бути такі стосунки з ними, щоб в момент падіння ці люди були готові стати точкою дотику до землі. На початку повномасштабної війни я навіть не думала чи буде куди поїхати та чи зможу знайти когось, хто подбає про мою дитину, якщо вона опиниться в іншій країні. Я точно знала, що ці питання за замовчанням закриті.
Ремесло, яке може прогодувати тебе будь-де
Я впевнена, що у кожної людини має бути якась справа, яке може її прогодувати у будь-який момент часу. Це здається чимось базовим, але для багатьох моїх знайомих "А що ти вмієш робити не тут, а будь-де?" – непросто питання. Наявність свого ремесла – це частина підготовки до того, що ти можеш опинитися будь-де в будь-який момент часу.
Готовність втратити = незалежність
Я згадувала про мобільність, та не менш важливою є внутрішня готовність залишити все, що є. Без жалю та з вдячністю. Така готовність втратити – не про жертовність, а про незалежність.
Загалом, все перераховане мною вище – про свободу. Коли навколо хаос і це стає нормою, коли твердих, стійких структур, скоріше за все не буде, потрібна Північна зірка. Для мене нею і є свобода. Кожного разу, коли я не знаю як діяти, задаю собі питання: "Чи зробить це мене вільнішою, чи ні?". І це не лише індивідуальна річ, а й така, що стосуєься команди.
В умовах повномасштабної російсько-української війни збільшилася відповідальність лідерів. А цінності, які лежать в основі їхніх дій, стали ще важливішими. Більшість членів Аспен-спільноти та випускників Аспен Інституту Київ долучилися до боротьби України за свободу. У проєкті "Лідерство та війна" члени виконавчої команди Інституту спілкуються з ними про їхній досвід проживання війни, прийняття рішень та бачення майбутнього.