Як подолати невизначеність
"Діалоги про майбутнє" – це проєкт CEO Club Ukraine, що спрямований на кристалізацію і переосмислення ключових ідей, наративів і стратегій розвитку України у різних сферах. У розмовах з провідними інтелектуалами, політиками, громадськими діячами, підприємцями та експертами формуються обриси візії нової України та шлях до її реалізації.
Завдання будь-якої візії полягає в тому, щоб зменшити невизначеність, і значення цієї невизначеності не можна недооцінювати. Щоб усвідомити, яка саме невизначеність може чекати Україну в майбутньому, Євген Глібовицький, експерт із довготермінових стратегій, поділився своїм аналізом минулого та теперішнього у новому випуску інтелектуально-візійного проєкту "Діалоги про майбутнє".
Без розвитку інтелектуально-аналітично-дослідницької складової нам буде складно побудувати дорослу країну
За останні роки Україна стала на глобальний порядок денний. Є сподівання, що це не тимчасова історія і через певний час з'являться міжнародні експерти з питань України. Зараз же українські дослідники переважно перебувають у іноземних дослідницьких центрах, оскільки в нашій країні немає настільки доступних ресурсів, як за кордоном. Сукупний бюджет всіх українських аналітичних центрів складає від одного до декількох мільйонів, і зрозуміло, що за ці гроші нічого серйозного не створиш.
Але ми маємо приходити до усвідомлення, що на нашу якість життя прямолінійно впливає системна експертиза і наявність дослідницьких центрів, яких, на жаль, немає в Україні. Для когось ця робота може бути неочевидною, але якби ми мали, наприклад, системну експертизу по Росії всередині України впродовж останніх 20-30 років, то ми мали б змогу значно краще та потужніше підготуватися до війни. Або могли б поводити себе так, щоб підняти ціну нападу на Україну на такий рівень, аби росіяни просто не ризикнули це зробити. Це і є одна з ознак дорослішання країни, коли люди в ній починають думати не тільки безпосередньо про себе, але так само і про своє середовище.
Україна – це унікальна країна з точки зору відкритих соціальних ліфтів
Якщо проаналізувати біографії відомих українців, наприклад, українських прем'єр-міністрів, то більшість з них народжені в глибоких селах. Це лише незначний приклад, який доводить, що ми живемо у країні, де кожен може стати ким завгодно. Це те, що захоплює, оскільки ми дійсно є країною, у якій людський капітал може відкривати себе і перевинаходити, і нам для цього не потрібно обов'язково прив'язуватися до якогось одного фактора, щоб стати успішними. Українці можуть розвиватися в той спосіб, в який хочуть, і це одна з найбільших свобод, які можна мати в 21 столітті.
Читайте також: Як українцям стати об'єднаним суспільством
Україна була зачата в 1991 році, але народилася лише в 2014-му
Нам не 30 років. Якщо ми говоримо про новітню історію України, то вона була зачата в 1991, а народилася в лише в 2014. За цей весь час наша країна ніколи не була такою сильною і спроможною, як зараз, і не мала настільки багато накопиченої спроможності. В результаті цього сьогодні ми маємо ту форму і ту спроможність України, яка ще 20-30 років тому виглядала би як магія. Мине 10, 20 чи 30 років, і ми також будемо бачити шалений прогрес в цьому питанні. Відповідно, з часом ми будемо і дивитися на себе вже по-іншому, на зразках з 2020-х років і казати: "Ну, тоді ми ще не вміли ось цього і не знали ось цього".
Ми вже перебуваємо у дуже динамічному розвитку і наші цінності швидко еволюціонують, тож має велике значення те, як саме ми закінчимо війну і як із неї вийдемо.
Біль усіх українців матиме величезне значення і вплив на усе подальше майбутнє країни
З одного боку, Україна сповнена надії, але з іншого боку вона мала травматичну історію впродовж останніх 100 років. Всередині українців існує надто багато болю і такої ж болісної накопиченості, що збиралася впродовж поколінь. Це біль не тільки від завданої кривди тут і сьогодні, але так само і від незагоєних травм, що лишилися з часів голоду, Другої світової війни, Чорнобилю, переходу 90-х і багато чого іншого.
Саме ось тут можуть розпочатися наші величезні обмеження, коли ми від чогось несвідомо відмовляємося під впливом пережитого. Очевидно, що кожна людина, яка переживає гострий біль, приймає інакше рішення, аніж могла би, оскільки перед нею тепер вже зовсім інші горизонти планування. Важливо, аби в певний момент ми не дійшли до такого больового порогу, коли суспільство почне приймати необдумані рішення. Бо саме через це, під впливом болю, ми можемо так само відмовлятися від більш перспективних та складних шляхів, на які заслуговуємо, шукаючи натомість легшу дорогу навпростець.
Наше доросле життя і його дорослі виклики для нас лише починаються
Найбільшим викликом у 21 столітті для нас виявиться демографічне питання. Це перший ключовий фактор, який буде глобально впливати на нас. Ми почали проходити цю велику демографічну зміну ще до початку широкомасштабного вторгнення, у 2014 році, а 2022 рік став другою хвилею.
Наступний виклик – це кліматичні зміни, які постійно відбуваються. Поки що ми заспокоюємо себе тим, що Україна є країною з чотирма порами року, а отже, у нас є достатньо води, родючі ґрунти і багато іншого. Але це абсолютно не означає, що ми будемо успішними й надалі.
Третій виклик – це міграційний фактор, який виникає через те, що кожного року 1% населення землі опиняється в умовах, де більше немає змоги жити там, де вони жили. Відповідно, ці люди почнуть рухатися. А цей світ буде дуже сильно змінюватися і це відбуватиметься доволі серйозно. І нам усім доведеться вміти адекватно протистояти цим змінам і мати змогу адаптуватися до них. Тому позиція, яка транслює, що великі виклики для України завершаться після перемоги, на жаль, є хибною.
Переважна більшість суспільства переконана, що коли ми переможемо, то зможемо нарешті видихнути. Насправді ж є велика вірогідність, що вже через певний час ми зіштовхнемося з новими викликами, до яких маємо бути готовими вже тут і зараз.
Євген Глібовицький
