Привіт, зброє
24 лютого 2022 року, з першими залпами російських ракет по мирних українських містах, старий світ впав і настав час пошуку нових відносин між країнами. Можна намагатися заплющувати на це очі, ігнорувати факти, чекати, коли все повернеться в мирне русло, намагатися "утихомирювати" агресорів або лобіювати "дипломатичні" шляхи вирішення конфліктів. Це нічого не змінить.
Завдяки встановленим після Другої Світової Війни, а надалі, розпаду СРСР, міжнародним правилам безпеки, світ отримав "епоху" умовного спокою, комфорту та стабільності. Особливо останні 30 років. Траплялися локальні війни, які швидко припинялися. США та НАТО виконували роль всесвітнього поліцейського, і всі розуміли, що правила краще не порушувати.
У 2003 році лише натяк на те, що в Іраку існує ймовірність наявності зброї масового знищення та загрози глобальній безпеці з боку режиму Саддама Хусейна, призвело до військової операції США та падіння диктаторського режиму. Наступні 15 років жоден диктатор не ризикував перевіряти "на міцність" ані США, ані систему міжнародної безпеки.
Цим пояснюється і зниження оборонних витрат у країнах Західного світу, і пов'язаний із цим економічний бум, зростання торгівлі та глобалізація всесвітньої економіки. Жителі країн Заходу, включаючи політиків, вирішили, що цей ренесанс назавжди. Гонка озброєнь припинилася, ніхто не збирав бомби та ракети. Гасло "Прощавай, зброє" міцно вкоренилося у суспільній свідомості.
Здавалося, що епоха миру та комфорту є даністю, що не піддається загрозам. Основним пророком цієї помилкової ідеї був Френсіс Фукуяма з його "Кінцем історії". Але… ліберальні демократії не перемогли у світі, а лише повірили у свою перемогу, і досі перебувають у цій зоні комфорту.
Спробувавши перевірити на міцність глобальні правила мирного співіснування спочатку 2014 року в Україні, "російська імперія" отримала у відповідь від західних демократій "глибоке занепокоєння", а не "по зубах". Тому в 2022 році росіяни вирішили, що гарантій світової безпеки не існує, а "мавпа з гранатою" може вирішувати свої геополітичні "хотєлки" збройним шляхом. Росія зробила війну головним інструментом своєї експансії та досягнення зовнішньополітичних та економічних цілей та відкрила "скриньку Пандори".
А решта країн-парій почали з глибоким інтересом спостерігати – чи вийде у неї.
Це як у побутовій бійці, коли хуліган почав використовувати кастет і відразу отримав перевагу над іншими. Коли кастетами озброється решта – це лише питання часу. Перша світова війна почалася з того, що країни одна за одною почали процес мобілізації, яка на той момент здавалася головною перевагою проти ворога.
Нині такою перевагою стали перегони військових загроз упереміш із шантажем, пряма участь у військових конфліктах та гібридні терористичні акти. І це змушує решту країн починати використовувати схожі інструменти протидії, інакше сильно підвищується ризик програшу. Ми знаходимося на порозі нової гонки озброєнь, як спроби вирішення складних питань, не дипломатичними способами, а шляхом збройної агресії.
Зупинити цей процес практично неможливо. За законами жанру, всі сторони мають бути залучені до цієї військової "гри", допоки не виснажать можливості вести цю війну. Або поки ворог не буде остаточно повалений, і всі інші країни не прийдуть до нових усталених правил миру та співіснування.
Світ уже проходив цей етап радикалізму під час Першої та Другої світових воєн. Це не "чорний лебідь". Країни, які намагатимуться жити за старими правилами (до 2022 року), будуть стороною, що програла. Тому що, як такий радикалізм, спроби вирішення складних питань простими збройними методами, візьме гору над усіма іншими способами вирішення глобального цивілізаційного протистояння.
Радикалізується як міжнародна політика, а й відносини у суспільстві. Це стане новою реальністю. І якщо люди хочуть вижити в цій реальності, вони мають ухвалити цей радикалізм як норму. Іншого світу не буде найближчим часом. Толерантні погляди вже не мають жодного значення. Ігри у гуманізм призводять до програшу. Радикалізм, який піднімає голову з обох боків Атлантики, "лікується" лише подібним. Чи ми, чи вони.
Поки що важко сказати, скільки триватимуть темні часи. Минулого разу цей період займав від 5 до 10 років. Швидше за все, так буде і цього разу – п'ять років війни всіх проти всіх. Третя світова війна, яку демократичні режими намагалися щосили відтягнути, вже йде: Україна, Ізраїль, ісламістські бунти в Європі та США. І західні країни – прямі учасники цієї війни, хоча поки що намагаються ігнорувати цей факт.
США могли б завдати превентивного удару по Ірану, щоб припинити підтримку ісламських терористів, як вони зробили в Іраці 20 років тому. Світ би отримав чіткий сигнал, що правила, як і раніше, не можна порушувати і покарання за це невідворотне. Так були б і жертви. Але у світі радикалізму їх буде набагато більше.
Приклад Ізраїлю показує ціну зволікання. Одне врятоване життя військового зараз може коштувати тисячі смертей цивільних через 10 років. Жінок та дітей Ізраїлю вбивали терористи, які були випущені на волю у рамках визволення Гілад Шаліта.
До такого повороту історії треба бути готовим. Настав час Уінстонів Черчиллів, а не Невіллів Чемберленів. Якщо країна між війною та ганьбою обирає ганьбу, вона отримає і війну, і ганьбу. Правила нового світу диктуватимуть переможці. Про що проголосить новий "Фукуяма".
Отже, привіт, зброє.
Олег Дунда, народний депутат
