Наталія Кононенко
провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ

ПЕПи та демократія

Вівторок, 24 жовтня 2023, 13:00

Кожне здорове демократичне суспільство має поляризації. Це – норма. Кожна поляризаційна проблема має ризики перетворитися на поляризаційний розлом. Розломи у парі із політиками-популістами роблять поляризації токсичними (афективними): Угорщина, Польща, Болгарія, США, Україна (до 24.02.2022 р.). Токсично поляризовані системи стають незбалансованими, нестабільними. Іноді – нестабільними та незбалансованими настільки, що припиняють бути демократіями.

Чи є в сучасній Україні зони поляризації? Є.

Чи стали вони розломами? Соціологи переконують нас, що наразі ні (було б цікаво почути ще і соціальних психологів та соціальних інженерів).

Чи може наша демократія перетворитися на афективну? Так, на жаль, легко. Історія із "довічним" статусом українських політично значущих осіб, ПЕПів (надалі я б уникала вживати цю абревіатуру, а оперувала б термінами еліти та протоеліти/майбутні еліти, куди входять влада та громадянське суспільство), дуже чітко зафіксувала декілька чинників, що здатні за умови "ефективного" політичного менеджменту трансформувати поляризацію українського суспільства на загрозливу, афективну.

Перший – глибоке провалля в розумінні "норми" у питанні соціальної справедливості між елітами/протоелітами та звичайними громадянами. Ті доходи, які представники еліти та протоеліти називають "копійками", для багатьох українців є недосяжними при сучасних умовах у країні.

Продемонстрована в такий спосіб у публічній дискусії нездатність відчувати соціальний пульс більшості, соціальна глухота еліт та протоеліт – це велика вада сучасного політичного класу. На жаль, не лише українського. Якщо партія так званих "реформаторів" всередині української еліти не усвідомить, що вона працює в бідному та економічно поляризованому суспільстві, яке потребує від них більш інклюзивних політичних практик, поведінки та риторики, то партія так званих "популістів" у владі вчергове скористається соціальним аутизмом "реформаторів".

Другий – патернальність самої еліти, яка проявилася через "кризу очікувань" та нерозуміння власної відповідальності за соціальну поведінку суспільства. Більшість українців (і це факт) не співчувають елітам, які стикаються зі складнішими вимогами та обмеженнями внаслідок нових правил фінансового моніторингу.

Як показало останнє публічне обговорення в соціальних мережах, еліти ображаються на суспільство за відсутність підтримки з цього питання. Відсутність співчуття – це погано, це ознака патернального і цинічного перехідного, пострадянського суспільства, з якого українці мають намір нарешті вирватися. Втім риси патернальності є і в цьому очікуванні еліти співчуття/підтримки від суспільства.

Сучасна демократія – це, передусім, розуміння громадянами політик, які реалізуються в державі. Це усвідомлення не прилітає з космосу. В консолідованих демократіях розуміння дій влади є продуктом постійної роботи громадянина над собою, тригером для якої стає публічне обговорення політик, що модеруються, в ідеалі, державою (владою, елітою) та громадянським суспільством. В цьому контексті доречними є питання:

– Як виглядає національний дискурс, ініційований елітами та почутий суспільством? Про що він? Хто його модерує?
– Як в Україні виглядає публічна політика?
– Чому досі не ухвалений закон про "Про публічні консультації", який робить обов'язковою процедуру залучення всіх зацікавлених сторін до обговорення законів/політик та врахування результатів обговорення?
– Куди зникла майже готова до запуску у 2021 році платформи е-демократії "ВзаємоДія", як частина проєкту "Відкритий уряд"?
– Чому платформа EDEM (як модуль е-демократії) буде лише про інклюзію у відбудові через платформу DREAM? За межами відбудови у нас все добре із демократією?

Якщо ми подумали і надали собі чесну відповідь на кожне з цих питань, тоді нас не має дивувати небажання суспільства підтримувати еліту.

Одна з учасниць обговорення проблем фінмоніторингу для еліт/протоеліт написала клікабельний коментар про те, що знайдеться "група адекватних політиків на рівні заступників міністрів, які переконають західних партнерів у тому, що ухвалений закон або потрібно змінювати, або унормовувати на рівні підзаконних актів". Як тактичні кроки – може бути. Як стратегія подолання кризи і вдосконалення демократії – взагалі ні. Оскільки домовленості в еліті не вирішують проблем поляризації у взаєминах еліти із громадянами, а саме дефіциту довіри, розуміння і публічності політик, дискурсу.

Доросла еліта має передусім переконати своє суспільство, що ухвалені 17 жовтня 2023 року нові правила фінансового моніторингу не дозволять країні мати розвиток далі. Якщо ж замість зрілих політичних кроків так звана "партія реформаторів" продовжить і далі по-дитячому ображатися на українців та вирішувати важливі для себе питання на внутрішньоелітних закритих зустрічах, замість формування притаманної сучасним консолідованим демократіям системи комунікацій між політичною елітою та громадянами, так звана "партія популістів" обов'язково вкотре переможе. А популізм в політиці – це, як правило, шлях до суспільних розколів та афективної поляризації.

Наталія Кононенко, провідний науковий співробітник Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, партнер NOKS FISHES

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.