Старі еліти проти нового суспільства

"Діалоги про майбутнє" – це проєкт CEO Club Ukraine, що спрямований на кристалізацію і переосмислення ключових ідей, наративів і стратегій розвитку України у різних сферах. У розмовах з провідними інтелектуалами, політиками, громадськими діячами, підприємцями та експертами, формуються обриси візії нової України та шлях до її реалізації.

Брати відповідальність за загальне суспільне благо – обов’язок інтелектуальної еліти, яка має вагомий вплив у певній сфері життя країни та консолідує зусилля для позитивних соціальних зрушень всередині неї. Проте досі в Україні існує хибне уявлення про визначення "еліти", про тих, з кого вона складається, і які повноваження можуть мати її представники.  

У черговій розмові проєкту "Діалоги про майбутнє" засновник та президент CEO Club Ukraine, Сергій Гайдайчук, зустрівся із доктором філософських наук та професором КНУ імені Тараса Шевченка Сергієм Пролеєвим, аби трансформувати це уявлення і визначити фактори, що історично впливали на формування свідомості українського суспільства.

Можливості України як народу, як суспільства і як країни, насправді набагато більші, ніж ми можемо уявити собі зараз. Україна – значно більша за те, якою вона стала. 

Характер людини випливає з її історичного шляху. Так само відбувається і з народами, серед яких український – не виключення. Наш народ мав потужний етос, трудовий етос українця, який проявився у великій насназі до господарювання та працьовитості, і це склало своєрідний стрижень нашого національного характеру. 

Другим впливовим чинником для українського народу стало історичне місцезнаходження і шлях великих міграцій, який йому довелося пережити. Добре відомо, що на долю України випало достатньо лихоліть та різноманітних навал кочовиків. Це вплинуло на формування звитяжного характеру українського народу, який сам привчився і навчився боронити себе, бо інакше просто міг зникнути. 

Третьою важливою обставиною, яка на нас вплинула і яку варто врахувати, є обмежена історична можливість існування незалежної української держави. Більшість своєї історії впродовж останніх століть Україна перебувала під володарюванням інших держав. Це залишило відчутний слід в українській свідомості та в українському бутті. Зараз це дається взнаки, оскільки ми не до кінця розуміємо свої можливостей, свого нереалізованого потенціалу і того, що Україна – це насправді дещо набагато більше за те, чим вона стала.  

Боротьба, яку ми ведемо зараз з Росією – це наш планетарний внесок в розвиток людства.

Станом на сьогоднішні Україна зробила для світу достатньо вагомий подарунок, оскільки наша боротьба з російською загрозою, яка є загрозою не просто для України, а загрозою загалом для Європи і світового політико-правового порядку, стала нашим всесвітньо-історичним внеском у долю людства. 

При цьому, варто зважати на те, що Україні вдається це робити завдяки доблесті своїх воїнів, мужності свого народу та завдяки українським волонтерам. Бо те, що зробив волонтерський рух, мала б зробити насамперед держава. Тому у цій війні держава зазнала цілковитого фіаско і це вирок для неї, оскільки безпеку країни забезпечила не вона, а мужність українського народу, внутрішні та зовнішні волонтери, які з 2014 року волонтери підтримували армію. 

Ми можемо осягнути масштаб цього вироку, якщо просто на мить уявимо, де б сьогодні опинилася Україна, якби всієї доблесті та вправності українців не існувало б, і на початку війни ми б розраховували лише на можливості держави.

Читайте також колонку із серії: Севгіль Мусаєва "Як українцям стати об'єднаним суспільством"

Соціальна битва – головна битва України, яка ще попереду. Лише перемога в ній надасть сенс тій перемозі над агресором, яку ми зараз виборюємо. 

За період своєї незалежності Україна опинилася в стані, який можна описати як "період застиглого транзиту". Вона вийшла з руїни посткомуністичного ладу, але вже на початку цього шляху, шляху своєї незалежної історії, в Україні утворилася злоякісна соціальна деформація. Відбувся момент, коли влада в країні виявилася фактично узурпованою і опинилася в руках осіб із замкненої соціальної корпорації. Їх можна називати по-різному: правлячою верхівкою або панівним класом. Це ніяк не змінює того факту, що, власне, саме їх діяльність призвела до того, що переважна більшість населення України опинилася фактично поза доступом до активної ролі суб'єктів політичного, соціального та економічного життя. В той час, коли весь світ впродовж 30 років зростав щонайменше вдвічі, Україна ці роки фактично втратила. 

Це прикрий факт, який показує проблему організації українського суспільства. Безумовно, зараз Україна являє собою надзвичайно потужний приклад доблесті і урок для всього світу. Проте треба розуміти, що якою б не була жахливою ця війна і протистояння агресору, головна битва України ще попереду. Це битва соціальна. Це битва проти злоякісної системи організації суспільства і деформації держави, яка навіть в умовах війни нікуди не поділася, а в деяких позиціях – навпаки – зміцнилася. Це та боротьба, перемога в якій зможе надати сенс перемозі над агресором. Мало перемогти у війні, треба перемогти в битві за мир.

Для того, аби докорінно змінити ситуацію в країні, не потрібно чекати десятиліття. Для цього достатньо рішучості та цілеспрямованої волі. 

Існує твердження про те, що для кардинальних змін всередині країни необхідно, аби у ній змінилося ціле покоління. Це такий процес, на який ми не сильно можемо впливати, і здавалося б, варто змиритися з цим. Але з іншого боку, існує так званий ефект цілеспрямованої волі, коли можна швидко змінити ситуацію в країні, вплинути на світоглядної установки та цінності її народу.

Наприклад, зараз в України є декілька соціальних хвороб, від яких вона потерпає роками і вилікувати їх можна насправді значно швидше, ніж ми собі уявляємо. Одна з цих найбільших проблем – це владна рента, невіддільний зв'язок позиції влади та преференцій, які можна отримати через зв'язки з носіями владних повноважень. Щоб вилікувати країну від цього, треба розірвати цей зв'язок і знищити владну ренту таким чином, щоб перебування у владі більше не було головним ресурсом для збагачення. З цього почнуться дуже великі зміни в країні, для яких потрібен лише чіткий новий порядок, який буде встановлений і якого буде потрібно дотримуватися. Його гарантом є саме еліта країни, яка зможе робити те, що належить, і робити це так, як належить. А коли немає організованої волі, то дійсно можуть збігати десятиліття, а можливо, і століття, аби щось відбулося.

Еліти – це люди , які опікуються спільним благом суспільства. Вони, як і інші, мають власні інтереси, але віддають пріоритет лише суспільним.

Україна потребує громадян, гідних називати себе елітою країни, які могли б направляти українське суспільство та впливати на його розвиток. Першою визначальною ознакою таких людей є те, що вони опікуються спільним благом, благом суспільства. Еліту складають не просто якісні, а найкращі представники певної сфери діяльності. Через це еліта завжди водночас поєднана і з відповідальністю, і з владою. 

До того ж, є два ключових компоненти, без яких вона неможлива. Перший – це відповідальність за спільне благо, а другий – наявність потужного впливу у сфері своєї діяльності, що дозволяє їй задавати свої правила гри. Звісно, людина еліти, як і будь-яка інша, також має свої інтереси, але це не впливає на те, що вона віддає пріоритет суспільним інтересам. Це значно відрізняє її від інших. 

Чи багато в Україні зараз таких людей, які демонструють подібну модель поведінки? Поки що відповісти на це питання складно, оскільки правдивих, мудрих та дійсних еліт в Україні поки не існує або вони лише формуються.