Як передбачати та проєктувати майбутнє
"Діалоги про майбутнє" – це проєкт CEO Club Ukraine, що спрямований на кристалізацію і переосмислення ключових ідей, наративів і стратегій розвитку України у різних сферах. У розмовах з провідними інтелектуалами, політиками, громадськими діячами, підприємцями та експертами, формуються обриси візії нової України та шлях до її реалізації.
Безліч світових та українських ініціатив, зокрема і підприємницьких, провалилися через те, що допускали одну й ту ж помилку – не дивилися у майбутнє. Вони не враховували його тенденції і не проєктували згідно них свій подальший розвиток. Таку концепцію можна перенести і на Україну, яка внаслідок війни докорінно змінюється на рівні суспільства і розпочинає новий шлях становлення, а тому теж гостро потребує бачення свого майбутнього.
Про це засновник і президент CEO Club Сергій Гайдайчук говорив з підприємцем, активним громадським діячем та викладачем Києво-Могилянської бізнес-школи Валерієм Пекарем у "Діалогах про майбутнє".
Думати як вижити лише сьогодні і не думати вдовгу – вкорінена травма кожного українця
Стереотипи, які століттями допомагали нам виживати, сьогодні стоять на заваді того, аби побудувати країну, про яку ми мріємо. Один із цих стереотипів – недооцінка проєктування та передбачення майбутнього, оскільки історично, як народ, ми не сформували в собі вміння створювати довгострокове бачення або стратегію, якій могли б слідувати.
Натомість ми фіксувалися на минулому, яке, безумовно, також варте нашої уваги. Ми мусимо його вивчати та враховувати у побудові подальших кроків та змін у різних сферах життя країни. Але в той же час нам, як суспільству, варто навчитися працювати з майбутнім, щоб отримувати те, що ми хочемо, а не те, що нам дадуть інші. Це дуже важливо починати робити, оскільки Україна, про яку ми мріємо, не сумісна з нашими соціальними звичками, серед якої немає головної – дивитися вперед.
Якби ми збільшили суспільне багатство України вдвічі, то могли б вирішити купу проблем українського сьогодення
Гаслом для всієї країни мають стати наступні слова: "Впродовж 10 років Україна повинна зростати на 10% щороку". Тривале і прискорене економічне зростання – це ключ до вирішення багатьох проблем, які сьогодні існують в Україні. Але для цього потрібна безпека, верховенство права та економічна свобода. Якщо перше у нас тимчасово забрала росія, то відсутність другого та третього є виключно нашою власною вадою і помилкою, у якій ніхто не винен, крім нас самих.
Україна проживає стрімкі та глобальні зміни на рівні ідей, які ще десять років тому не сприймалися нашим суспільством
Колись ідея євроатлантичної інтеграції була не такою популярною, як зараз. Про вступ до НАТО дехто навіть не хотів говорити вголос, вважаючи, що краще зайняти нейтральну позицію. Але зараз ці ідеї є вже невід’ємною частиною українського суспільства.
До прикладу, ще одна ідея, яка раніше сприймалася позитивно лише невеликою кількістю людей, належить українській незалежній церкві. Спочатку вона народилася в розумах всього кількох людей, а тепер є фундаментальною цінністю. Це стосується і української армії, яку ще десятки років тому ніхто не міг уявити настільки потужною та боєздатною, а також української ІТ-сфери, що свого часу переживала занепад, а сьогодні має вражаючий розквіт. Саме останній пощастило не відчути на собі вплив держави, яка вчасно усунулася від надмірного регулювання. Як результат, бачимо колосальний успіх ІТ.
Таке спостереження свідчить про те, що ідеї, про які постійно дискутують та повторюють у нашому суспільстві, з часом починають домінувати і завойовувати серця українців. Тому так важливо продовжувати вести діалоги та дискусії між всіма групами суспільства, просуваючи кращі ідеї для трансформації країни.
Україна потребує стратегії та реформування, у якому ключовою силою мають бути люди з бізнесу
За культурою управління бізнес обіграв державну службу на декілька десятків років. Тому і реформаторами країни мають бути переважно люди з бізнесу, які могли б творити у ній великі зміни завдяки своїм кейсам та управлінському досвіду.
Сьогодні Україні вкрай потрібні нові ідеї, нова візія та стратегія, а також нові люди, які могли б усунути бар’єри для економічного зростання і закласти основи державних інституцій, перелік яких величезний. Варто розуміти, що зараз ми маємо недобудовану державу, яка без цього всього не має шансів стати успішною.
Після війни запит на справедливість лише зростатиме і якщо він не знайде відповідь, то наше суспільство отримає новий виклик
Вже зараз в українському суспільстві існує великий запит на справедливість, а після перемоги над агресором нас очікує лише посилення цього відчуття. Офіцери та генерали будуть сидіти у тюрмі за те, що під час війни ухвалювали стратегічно важливі рішення для фронту, через які хтось загинув. Так само буде і з держслужбовцями, які забезпечували виживання України та намагались її озброїти, порушуючи задля цього певні правила.
До цього списку можуть також увійти і волонтери, свобода та заслуги яких також опиняться під загрозою, оскільки стане відомо які правила доводилось порушувати їм, щоб швидко доставляти необхідне військовим. А от корупціонери у тюрмі сидіти не будуть. Через це запит суспільства на справедливість буде надзвичайно великим, варто бути до цього готовими.
Війна стала кризою, яка проявила у нас цінність свободи, взаємодопомоги, гідності та навіть почуття гумору. Але водночас вона показала наші найболючіші точки для змін
Саме зараз настав момент, коли ми повинні будувати свою державу і відповідно витрачати на це якомога більше власного часу, сил, досвіду та знань. Але, по-перше, не всі готові це робити, не всі готові вкладати у це власні ресурси. Все ще немає розуміння, що настав час відмовитися від притаманного "Моя хата скраю, взяти на себе відповідальність і зрозуміти, що "Моя хата все ж таки в центрі".
По-друге, нам варто нарешті завершити з патерналізмом та остаточно відмовитися від нього. Бо немає нічого хорошо та свідомого у тому, коли спочатку люди вірять, що держава дасть, потім волонтери дадуть, а тепер – дасть Захід.
І третя – дуже важлива річ, яку нам треба подолати – це погляд на світ, як на гру з нульовою сумою. Потрібно запроваджувати нову парадигму мислення, де існує взаємний виграш-виграш, який можна творити разом. Потрібне розуміння, що коли ми разом, то можемо значно більше і кожен щось виграє від цього, бо немає ніякого відчуття, що один щось нечесно забрав у іншого. Це залишки колоніального мислення, яке існувало всередині нас багато років, але врешті-решт має зникнути з нашого суспільства.
Валерій Пекар
