Три відкриття волонтера
Спецпроєкт Аспен Інституту Київ "Лідерство та війна"
Як з письменника перекваліфікуватися на автомобільного волонтера? Що означає бути корисним в тилу? Яким чином розірвання бульбашок сприяє ефективності українського суспільства?
Ці та інші теми комунікаційний менеджер Аспен Інституту Київ Денис Старостін обговорив у інтерв’ю з письменником та волонтером Андрієм Любкою.
Знайдення своєї ролі у важливий час та набуття нових навичок
Головне, що я відкрив у собі під час повномасштабного вторгнення – здатність опановувати те, в чому ніколи не орієнтуюся.
Я займаюся автомобільним волонтерством: купую машини, ми їх ремонтуємо та передаємо в Збройні Сили. Між тим, коли замовляємо та отримуємо автівки, проходить тиждень-два.
Машини шукають в Англії і я мушу чітко розуміти: чи зможемо оплатити їхню вартість та ремонт. Це не нові автомобілі, вони мають по 10 – 15 років. Можна порівняти їх з людьми зі своєю історією хвороби: багато прихованих нюансів, які треба знайти, замінити, оплатити та банально витратити час на маленьку логістику. Наприклад, на одному СТО ми замінюємо масло, на іншому робимо "розвал", на третьому фарбуємо машину.
Наступний етап – доставка автомобілів на Схід. Станом на квітень таких поїздок у мене було 19. Нещодавно рахував, що в середньому доставка автівок з Ужгороду займає 3-4 доби. Протягом останнього року я у дорозі на Схід провів 2 місяці – 60 діб виключно за кермом.
Мені здавалося, що, я як творча людина, я не надаюся до подібної діяльності. Має бути серйозний, суворий менеджер, який виконує цю роботу. Виявилося, що я можу взяти на себе відповідальність і довести кожен окремий проєкт до логічного завершення. Більше того, в якийсь спосіб систематизувати, організувати роботу команди так, щоб вивільнити свій час. Це на 100% щось нове для мене.
Мій приклад насправді дуже добре ілюструє наше суспільство. Безумовно, ми виховуємо в собі якісь ролі та бачимо кар’єрне зростання у певних сферах. Водночас, треба розуміти: той багаж, ті навички, які ми маємо можна використати в абсолютно новій сфері з чистого листа та не зазнати фіаско.
Мені здається, що кожен з нас знайшов свою роль у цей важливий час. Нам ще доведеться її видозмінювати, набувати нових навичок. Найголовніше – це можливо.
Те, що з тебе більше користі в тилу, треба весь час доводити намацальним способом
Я продовжую займатися автомобільним волонтерством, бо бачу, що ніхто інший не зробить цього за мене. Часті випадки, коли дружини військових збирають їм на автомобілі, досягають позначки 15 тисяч гривень та зупиняються, тому що не мають виходів на ширші аудиторії. Вони можуть охопити своїх знайомих, сусідів, колег по роботі і на цьому збори зупиняються. Це означає, їм не вдасться досягнути цілі і допомогти . У мене така можливість є і тому я відчуваю відповідальність. Це певний обов’язок.
Якщо припинити цю роботу, треба йти в військомат, вдягати військову форму та виконувати задачі на полі бою. Якщо я не буду корисним тут – моє місце в окопі. Бо лише говорити, що з нас в тилу більше користі – замало. Треба доводити це намацальним способом весь час. Подобається чи не подобається, втомився чи не втомився – ніхто не питає. Кожному треба робити свою роботу.
Читайте також: Персональні історії та історичний контекст: як розповідати світу про російсько-українську війну
Тріскання "бульбашок"
Ефективності українців під час повномасштабної війни сприяє тріскання "бульбашок". Громадянському суспільству важливо робити це і, наприклад, з творчого середовища виходити на кооперацію з бізнесом, з громадським сектором.
Щось схоже відбувається на семінарах Аспен Інституту Київ: люди з різних середовищ збираються разом, знайомляться, проходять певну інтелектуальну ініціацію. Далі, маючи цей спільний досвід, вони можуть ефективніше спільнодіяти.
Перетинання різних кіл має створити фундамент для подальшого розвитку суспільства. У цьому контексті дуже важливим є і географічний компонент, коли ми працюємо по всій країні і один одному підставляємо плече.
Наведу приклад з творчої діяльності. Цього року вийшла антологія "Воєнний стан". Вона має 3 прояви: ми зібрали тексти 100 найкращих українських письменників та інтелектуалів у онлайн-проекті, 50 з них увійшли в книжку, також є її англійська версія. Коли ми готували книгу, я зайшов в Генштаб української армії та розповів, що ми маємо ось такий важливий творчий проєкт. Абсолютно простою мовою під цей проєкт вдалося залучити військове керівництво. Передмову для антології написав генерал Залужний.
Якщо говорити про волонтерство, найбільшим руйнуванням моїх стереотипів стала робота з автомеханіками. До повномасштабного вторгнення я вважав це середовище, м’яко кажучи, не громадянсько свідомим. У моєму розумінні це були незрілі люди, які не ходять на вибори, а якщо і голосують – то роблять такий вибір, що краще б вони залишилися вдома. Зараз я відкрив у цих людях великий громадянський потенціал.
Мій автомеханік не може сформулювати велику політичну програму на 20 сторінок і окреслити які політичні зміни йому потрібні. Водночас, він готовий вийти працювати безкоштовно вночі, бо знає, що треба виконати цю роботу і вона буде корисною для країни та армії. Відкриття відповідальності за країну та волонтерства у так званих робочих масах стало для мене важливим.
Інший зруйнований стереотип – середовище, яке я раніше сприймав з іронією та навіть сарказмом – так звана б’юті сфера.
Дівчата, які ведуть свої блоги в Instagram, складають губи "качечкою", розповідають про бренди, догляд за волоссям, мають багато підписників. Виявилося, що це також зріле середовище. Воно має свою чітко структуровану аудиторію та вміє з нею працювати, доносити щось до неї зрозумілою мовою.
У мене було до десяти ситуацій, коли дівчата, які ведуть свої блоги начебто ні про що, збирали по 100 – 200 тисяч гривень серед підписників та передавали ці кошти на закупівлю джипів для Збройних Сил. Вони робили це не для піару і могли б не робити взагалі, але також включалися в нашу роботу та показали себе громадянсько свідомими, відповідальними.
Країна тримається на абсолютно різних людях. Перемога досягається, коли ми опираємося на широкі верстви суспільства: на весь політичний, соціальний, культурний, фінансовий діапазон.
Україна виграє лише тоді, коли її підтримає Ліна Костенко та Лесь Подерев’янський. Здавалося, що це протилежності, але сильне суспільство має заповнювати всі ніші.
Головне завдання для всіх нас зараз – вижити. Безвідносно до того, чи ти аналітик, чи письменник, чи автомеханік, ми всі – ціль для російських бомб.
Чим би не займалися Андрій або Денис, якщо вони знаходяться у місці, де в той час впаде снаряд – вони загинуть. Фізично вижити та зберегти державу – найважливіше. А потім для людей, які психологічно будуть стійкими та зможуть знову почати жити буцімто нормальне життя, відкриється багато можливостей.
В умовах повномасштабної російсько-української війни збільшилася відповідальність лідерів. А цінності, які лежать в основі їхніх дій, стали ще важливішими. Більшість членів Аспен-спільноти та випускників Аспен Інституту Київ долучилися до боротьби України за свободу. У проєкті "Лідерство та війна" члени виконавчої команди Інституту спілкуються з ними про їхній досвід проживання війни, прийняття рішень та бачення майбутнього.
Андрій Любка
