Третя роль для Зеленського: як владі вийти із кризи довіри

Зеленський звик розповідати історії, і затягувати людей у них. От тільки кожна з його історій зрештою розвалюється, бо дійсність пробивається крізь вигаданий сюжет.

Якщо ви читали новини десь у жовтні 2021 року, імовірно, вам могло здатися, що ера Зеленського завершується, не протривавши і трьох років.

Численні корупційні скандали, ганебні вчинки неосвічених депутатів, об’єднання олігархів для створення нових партійних проєктів, опозиційна активність Гео Лероса та Дмитра Разумкова в парламенті… Рейтинги президента падали, а рейтинги "нових обличь" зростали.

Ситуацію для президента, як це не цинічно звучить, врятувало повномасштабне вторгнення. У перші ж дні він для більшості своїх минулих виборців став знову "зіркою". Коли розсипалася роль "простого хлопця з народу, який став президентом", він знову отримав консолідацію та довіру у ролі "лідера руху опору". Звісно, завжди лишалася досить великою частка ненависників Зеленського, але навіть з умовних 25% дехто на початку війни декларував, що критика клади "не на часі".

Але і цей, другий образ не вічний. І розсипається він з тієї самої причини: глядачі більше не вірять, бо реальність сильно відрізняється від історії на "Єдиному марафоні".

Якщо ви зараз продовжуєте читати новини, можливо, ви відчуваєте дежавю. Корупційні скандали, починаючи від знаменитих "яєць по 17 гривень", і завершуючи нещодавніми викриттями військкомів. 

Депутати, яких викривають на хабарях, на дорогому відпочинку, успіхи інформаційних атаки опозиції, якій уже вдається добиватися від влади певних рішень, як-от відставки Ткаченка...

Ми попереджали про цю нову кризу сварок і критики влади. Українці приблизно з листопада 2022 року вже не об’єднані в єдину силу, так звану "affective public", як на початку війни. У нашої громади різко скоротилися креатив та гумор, і головне, здатність пробачати помилки, в тому числі своїм.

Зеленський намагається з цим боротися. Він звільняє всіх військкомів, звільняє не дуже потрібних міністрів, і готується звільнити інших, його фракція виключає депутатів, які потрапили у скандали. Зі свіжих ініціатив – боротьба з військово-лікарською комісією (ВЛК).

Чи достатньо цього? 2021 року, відчуваючи наближення кризи, він робив так само: оголошував за допомогою РНБО боротьбу з олігархами, з контрабандистами, з проросійськими силами. Хоча саму систему не змінював. І результат вийшов не надто переконливим. Тож не факт, що зараз це допоможе.

Щоб знайти якийсь вихід із цієї ситуації, давайте розглянемо повну інформаційну картину, яка помітна з нашого регулярного аналізу інформаційної війни в соцмережах, що його робить ГО CAT-UA для військової та цивільної влади України.

• Проблеми накопичились

Владу критикують не лише з політичних тем, таких, як витрати коштів під час війни. Є, наприклад, чимало закидів, які ідуть напряму від бійців, і стосуються специфічних питань, як-от бюрократії в роботі воєнних медиків чи проблем із дронами. Ці питання малоцікаві українській опозиції, і зовсім не цікаві російським пропагандистам, бо більшість громадян про них просто не знає. Але проблеми все одно треба вирішувати, бо зрештою кожна з них виливається в емоційні реакції на зразок тієї, яку поширює Марія Берлінська.

• Але здаватися ніхто не збирається

При цьому критика влади аж ніяк не демотивує українців боротися. Росіяни робили безліч вкидів, дописів, у яких нібито бійці поганою українською мовою писали: "коли читаєш новини, більше не хочеться воювати". Але провокаторів легко навчилися виявляти, і майже ніхто на це не повівся.

• Повільний контрнаступ видається нормою

Не менше російських вкидів стосувалося і "провального" контрнаступу на Півдні. В цій темі користувачі соцмереж деякий час вагалися, чи не зневіритися їм, але виважена та спокійна комунікація військових поставила все на свої місця. 

Трохи дісталося Заходу, в тому числі від Залужного, про те, що це з вини союзників у нас контрнаступ такий повільний. Але загалом у більшості громадян тепер риторика щодо контрнаступу спокійна, обурюютсья скоріше помилкам офіцерів середньої ланки, та вже згаданим застарілим правилам, але аж ніяк не самій операції.

• Тим часом удари дронів стають звичною втіхою

Звістки про "бавовну" в Росії та на окупованих територіях стають іще однією регулярною ранковою рубрикою в соцмережах. Українці тепер радіють цим повідомленням так само, як цифрам убитих російських солдатів та знищеної техніки, і вже щодня очікують на якусь новеньку картинку у цьому жанрі.

"Розлюднення", про яке казав Арестович, стало проговореним, свідомим вибором: ми не мимоволі, а цілком уже свідомо погоджуємося, що будемо радіти через біди росіян щонайменше до кінця війни. А отже, ми контролюємо цю емоцію.

• Волонтерства знову стає більше

Ми бачили певний занепад волонтерської активності в соцмережах минулої зими, частково люди писали і про демотивацію. Однак тепер дописів із різноманітними зборами коштів суттєво побільшало, а головне, змінилася риторика: заклики вже не такі емоційні, як на початку війни, скоріше, впевнені в успіху, і часто з гіркотою за втратами.

***

У підсумку, ми бачимо, що, може, дещо несподівано, але огульна критика влади наразі не створює проблем для обороноспроможності. Бунту в Україні не буде. Всіх, хто закликає до чогось подібного, чітко ідентифікують, як провокаторів. Росію ненавидять більше, ніж владу. Та й волонтерський рух працює.

Тому Зеленський може спробувати і далі розповідати ту історію, яку вже одного разу намагався розповісти: показово вирішувати деякі проблеми, але не змінювати системи, не змінювати своєї нинішньої ролі. Ця історія стане чудовою інтермедією до іншої, великої історії перемоги, яка зараз у нас трохи затягнулася.

Але якщо він хоче не просто досягти перемоги, а повернути прихильність своїх виборців, то тепер йому потрібна нова історія. І нова, запаморочливо яскрава, вже третя на цій посаді, роль. Щоб виглядало так, що з певного моменту знову багато змінилося. І тепер і війна, і тил більше не будуть такими, як раніше.

Яку роль – обирати йому. Але в новій історії буде дуже важливим розділ про зворотний зв’язок на війні. Про те, що влада швидко дізнаватиметься про проблеми бійців, волонтерів, та навіть біженців. І, за можливості, всі ці проблеми швидко вирішуватиме. Ну і справедливість, як же без неї. На неї запит іще більший.

Артем Захарченко