Переозначення Музею війни та "Батьківщини-матері": блеф чи посутні зміни?
24 лютого 2022 року ранком на дніпровських пагорбах нижче Лаври було холодно і пусто: синьо-жовтий прапор майорів лиш над депутатами Верховної Ради, що збиралися на короткотривале засідання в музеї під Монументом "Батьківщини-Матері". На щиті бовванів герб СРСР, не знятий таки всупереч Закону про декомунізацію. На Київ сунула орда з півночі та зі сходу.
Поетка Каріна Тумаєва згодом напише: "В пустому Києві, оточеному безперестанним воєм сирен – то повітряних, то поліцейських та ДСНС, серед блокпостів, військових авто, протитанкових їжаків та розгублених залишків містян, наша "баба" виглядала епічно. Вона стояла зі спокійним лицем в позі людини, яка захищає і закликає всіх інших боротися. Розвернута лицем до Москви, вона ніби була таким монументальним сталевим Голіафом, легендарною істотою над сумбурною столицею".
Колектив Національного музею історії України у Другій світовій війні (далі – Музей) за розпорядженням гендиректора Юрія Савчука – без команди згори – в перший день повномасштабного вторгнення почав демонтувати і пакувати масштабну виставку "За волю України". Це був українсько-американський проєкт про маловідомі сторінки періоду Визвольних змагань 1917-1921 р., що постав із артефактів з понад 20 музеїв, архівів і бібліотек України та США. Директор постановив їх евакуювати, не чекаючи "дозволу", оскільки відповідальність перед цими 20+ установами була власне на ньому. Вже 25 лютого виставку директор вивіз власним автомобілем.
5 березня з мачти зняли прапор 16х24 метри – щоб полагодити від пошкоджень через погодні умови. Спостерігаючи, як спускалося це величезне полотно, Савчук приймає рішення залишити його у Музеї – як свідка перших десяти днів війни. Пізніше знамену знайдуть приміщення і зроблять виставку одного експоната – Прапора Перемоги.
Коло замкнулось: від представлених в "За волю України" одностроїв з Перших Визвольних змагань до першого артефакту з повномасштабної війни Московії проти України в ХХІ ст.
Прийшло усвідомлення, що роль найбільшого в Україні Музею, де працює понад 230 осіб, не може вже зводитися до "історії України у Другій світовій війні", а мусить показати увесь контекст протистояння з ордою.
Журналіст та публіцист Віталій Портников роз’яснює:
"Музей Великої вітчизняної війни – це був наратив радянської комуністичної влади, "прелюдія до побєдобєсія".
У незалежній Україні, коли ми думали про історію війни, звичайно ж створили Музей другої світової. Однак, варто пам’ятати, що Друга світова війна це продовження результатів Першої. І в свою чергу все те, що ми переживаємо сьогодні, це продовження незавершеності Другої світової війни. Того, що відбулося з багатьма народами Центральної і Східної Європи просто тому, що разом зі світовими демократіями нацистську Німеччину переміг тоталітарний Радянський Союз. І Перша, і Друга світова війна, і період після Другої війни, і нинішній період – це період Українських народно-визвольних змагань. І ось музей української боротьби за державність, доля якої вирішується саме сьогодні, це і є та ідея, з якою має виходити відвідувач Музею на пагорбах Дніпра".
Зібрати і зберегти
З усвідомленістю цього факту в Музеї розпочато одночасно декілька процесів. Перше, що треба було робити тут і зараз – документування перебігу війни, що розпочалася. Юрій Савчук зазначив, "хоч ми її Третьою світовою не називаємо – для мене як для історика це очевидний факт, зважаючи на кількість задіяних країн".
Одним із перших експонатів майбутньої виставки "Україна – розп’яття" стала мапа лівобережної частини Києва, вилученої у ліквідованої російської ДРГ з позначеними на ній обов’язковими до захоплення об’єктами. Мапу передав до Музею третього квітня особисто генерал Валерій Залужний.
Після деокупації півночі Київщини та Чернігівщини в цей терен рушили працівники музею за артефактами війни. Вже 8 травня 2022 року виставку "Україна – розп’яття" було відкрито, представлено 1776 артефактів. До повномасштабного вторгнення Музей зібрав на Сході країни 12 тисяч артефактів, після 24 лютого 22-го фондозбірню Музею поповнили біля 10 тисяч артефактів з різних регіонів України. Абсолютна більшість з них зібрана в ході пошукових експедицій до звільнених територій, яких станом на 6 серпня 2023 року проведено 36.
10 травня 2023 року Музей отримав спеціальну нагороду журі міжнародного конкурсу Museums and Heritage Awards у Лондоні (її ще називають "Музейним Оскаром") за виставку "Україна – розп’яття" та особливу професійну стійкість в умовах війни.
Після повномасштабного вторгнення першим виставковим проєктом Музею, котрий було можливо показати лише за кордоном, була фотовиставка "Київ: репортаж одного дня. 8 березня", реалізований з допомогою Служби Безпеки України. Юрій Савчук та фотографиня музею Олена Шовкопляс зробили 150 знімків столиці в обороні: блокпости, укріплення, захисники… Виставку показали спершу в Всесвітньому центрі миру, свободи та прав людини у французькому Вердені, а згодом у Польщі, Німеччині, США, Південній Кореї.
Загалом виставкові проєкти Музею,зокрема похідні від "Україна – розп’яття", після початку великої війни були представлені в 14 країнах світу.
На території ж Музею були активно задіяні інші локації, оскільки основну експозицію під Монументом було тимчасово закрито для відвідування. Це Виставковий центр Музею, Нижня та Верхня Московські брами Київської фортеці. Можна згадати такі проєкти як "Музейний фронт" (співпраця військових та музейників), "Ленд-ліз. Перезавантаження" (паралелі співпраці Заходу та СРСР у протистоянні нацизму з допомогою від Заходу Україні у її опорі Росії), "24.02" (про перші дні і тижні війни в хронології, подіях, фактах), "Обереги з війни" (обереги, амулети з часів Другої світової та з 2014 р., триває зараз у Нижній брамі), мультимедійний проєкт "Діти" (про дітей, що загинули від російської зброї, триває далі у Верхній брамі), ""Батьківщина-мати". Переозначення".
Вийти поза рамки формально, вийшовши фактично
Другим напрямком роботи стало "переозначення" самого Музею, а також власне Монументу "Батьківщина-мати".
Плануючи процес переозначення, у 2022 році Музей організував та провів серію обговорень актуальних перспектив та викликів у експертних групах науковців-істориків, зокрема представників Українського інституту національної пам’яті, наукових установ Національної академії наук України: Інституту історії України, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; фахівців у галузі архітектури та мистецтва, зокрема представників Академії мистецтв України; освітян, спеціалістів суміжних галузей, репрезентантів інших організацій та незалежних експертів з України та інших країн. Це відбулося у жовтні-грудні 2022 року.
Чимало дискусій було навколо формулювання нової назви Музею, на її визначення пішов рік – від липня 2022 до 25 липня 2023 року, коли відбулася Вчена рада Музею, на якій і було прийнято звернення до Мінкульту з пропозиціями нових назв Музею і Монументу. Виринали терміни: "війна", "війни", "боротьба", "України", "українського народу", "українців", "Незалежність", "Свободу". Зрештою вийшли на формулювання Національний музей війни за Незалежність.
Ось як обґрунтовує цю назву гендиректор Юрій Савчук: "Якщо шукати спільний знаменник для цих подій [Першої та Другої світових воєн і війни 2014-2023 рр.], то він є для мене очевидним. І під час І світової, і під час ІІ світової, і зараз українці ведуть свою боротьбу за можливість державного існування, можливість бути господарями на своїй землі, за існування української нації, за власну ідентичність. Це все можна поєднати загальним терміном Незалежність".
Виступаючи на згаданій Вченій раді, завідувачка відділом соціогуманітарних складників війни Музею Світлана Даценко зазначила, що назва Національний музей війни за Незалежність є логічним продовженням, чи юридичним визнанням тієї роботи, яку музей робить вже не перший рік: "Окрім досліджень ІІ світової війни, Музей займався висвітленням процесу здобуття Україною незалежності. Ми висвітлювали цю тему у кількох експозиційних проєктах – як у невеличких апробаційних виставках, так ця тема червоною ниткою проходить в одному з останніх експозиційних проєктів "Україна: Незакінчена війна". Ця виставка розпочиналася І світовою війною і закінчувалася російсько-українською війною. Я переконана, що тема російсько-української війни найкраще задокументована саме в нашому музеї, і вона найбільш висвітлюється в виставкових і експозиційних проєктах в Україні і світі також у нашому музеї".
До слова, навіть у радянський час Музей хронологічно уже вийшов поза межі Другої світової війни: приміром, виставка "На чужих війнах" представляла перебіг війни в Афганістані і експонувалася 30 років.
Декан історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, тепер також воїн ЗСУ Іван Патриляк так підвів риску під обговоренням Вченої ради: "Наша держава заслужила на музей, який би висвітлював війну, що тягнеться уже сто років – з оперативними паузами, з переходами в культурно-політичну сферу, коли між 1945 і 1991 роками війна перейшла в стадію культурної і політичної боротьби, і це не означає, що вона не велась. Роботи для Музею буде чимало, це великий виклик, але обраний шлях є правильним, назва загалом відповідна".
Зміна назви Музею відбувається не за формальним прикладом "Велика вітчизняна" на "Друга світова" – це концептуальне переосмислення, це формування українського погляду на найбільші в історії людської цивілізації воєнні конфлікти світового масштабу – Першу та Другу світові війни, а також події нинішньої російсько-української війни.
Причому, Музей не ставить за мету механічне співставлення трьох тоталітаризмів, з якими Україні довелося мати справу – сталінського, гітлерівського і путінського. Як говорить Савчук, "…Я би змінив висхідну точку, ішов від протилежного. Для нас стоїть завдання показати наші змагання за незалежність супроти одного, другого і третього режиму".
Професор Юрій Шаповал, виступивши за нову назву і посутнє переозначення, у відеозверненні на сторінці Музею зазначив: "У цій назві є своя динаміка, є своя концептуалізація, в яку можна вкладати той чи інший сенс, який є актуальним, відповідно брати тему, створювати відповідні експозиції. Тож із моєї точки зору, це абсолютно життєздатна ідея, що є цілком прийнятна". Зокрема, однією із цілей переозначення Музею названо показ взаємозв’язку української воєнної історії з розвитком українських державних традицій у ХХ – ХХІ ст.
Читайте також: "Wow, what the hell!", або Що робить київську Батьківщину-матір відомою на весь світ
Мать чи Мати?
Переозначення та декомунізація Монументу "Батьківщина-Мати" з переназвою на "Україна-мати" викликала більш бурхливі дискусії, ніж самого Музею. Що й не дивно: вона є зовнішнім, візуальним виявом того, що знаходиться і відбувається всередині всього Меморіального комплексу. Проте, за законом про декомунізацію радянські символи повинні були бути усуненими, і в даному випадку, необхідно було демонтувати герб СРСР зі щита "Батьківщини-Матері".
У січні 2016 року тодішній директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович публікує допис у Фейсбуці зі словами: "Зі щитом, але без совка на ньому. Герб СРСР буде усунутий зі щита скульптури "Батьківщина-мати"".
ЗМІ рясніли заголовками: "приберуть герб", "прибирають герб", "теж декомунізують", "приберуть совок" тощо. Але тоді не склалося. Мистецтвознавиця Катерина Липа тоді говорила, що демонтувати герб неможливо технічно.
Проте, 7 серпня 2022 року тодішній очільник міністерства культури Олександр Ткаченко заявив про можливість демонтажу герба вже за півроку, мовляв, з’явилися нові технології, що уможливлюють цю операцію. За рік проєкт "Тризуб Батьківщини" з допомогою позабюджетних коштів було реалізовано: 1 серпня 2023 року остаточно демонтували радянський герб, 6 серпня на щит встановили Тризуб. Скульптор проєкту Олексій Пергаменщик успішно адаптував головний елемент малого Державного Герба України з наявним на скульптурі щитом.
Інше питання, що частиною суспільства цей процес вважається механічною заміною, котра нібито по суті нічого не міняє, "уся ця "Мать" – наскрізь радянська" (вислів історика Олександра Кучерука), і взагалі "ображає" Тризуб як герб.
Читайте також: За київською "бабою" стоїть ціла армія таких самих, але менших радянських "баб"
І тут я би хотів відіслати читача до фахової лекції та дискусії, що відбулася в стінах Музею 10 серпня.
Щодо можливості переозначення Монументу "Батьківщина-мати" висновок Ольги Ковалевської однозначно так. Демонтувати його недоцільно не лише через брак коштів і технічну неможливість, але й тому, що для багатьох українців він уже став символом незламності в останні два роки.
"Батьківщина-мати" не є такою токсичною як київський Щорс (як мистецьку пам’ятку його варто нарешті демонтувати і передати на музеєфікацію), чи Колона Слави у Полтаві на честь перемоги росіян у Полтавській битві. Її, на думку учасниці дискусії Надії Гончаренко, треба демонтувати однозначно, бо це пам’ятник нашій поразці, нашій ганьбі.
"Батьківщина-Мати" за роки протистояння з Росією значною мірою втратила асоціації зі спадком комуністичного режиму – не випадково вона з перших днів війни з’явилася за спинами ведучих телемарафону "Єдині новини". Тисячі мемів, кліпів, відеороликів. Переназвання скульптури в "Україна-мати" лежить у канві переозначення всього музею.
Юрій Савчук пояснює необхідність паралельної переназви і Музею, і Монументу:
"Ситуація, коли на Батьківщині-Матері постане на щиті Тризуб, розташований у її підніжжі Музей історії України у Другій світовій війні своєю назвою викликатиме когнітивний дисонанс. Щонайменше, якийсь розрив свідомості. Тризуб це ознака зовсім іншого вектору, зовсім іншого історичного процесу, який був антагоністичним до радянської доктрини розвитку України та її місця в Радянському Союзі. І тому коли на щиті Батьківщини-Матері з’являється Тризуб, то логічно, сказавши А, треба сказати Б і визнати, що ця мати є Українкою".
Я уже писав, що нова назва Монументу "Україна-мати" відсікає видиму для когось пуповину сестринства із волгоградською Родіною, оскільки російською й наша Батьківщина звучить також як "рÓдіна". Блогерка Дарія Гірна побачила таку різницю між псевдо-сестрами: "На прикладі цих двох споріднених монументів ми чудово бачимо різницю між Росією та Україною: бо поки російська баба кричить: "В Бой!!", наша спокійно стає в оборонну позицію і готується давати їй "пізд*лів". Така собі монументальна розмова цивілізації з середньовіччям".
Більше того, чимало знавців мистецтва, а також скульптор проєкту Олексій Пергаменщик говорить про те, що скульптор Василь Бородай її українізував як міг.
Культуролог Костянтин Дорошенко пояснює: "Якщо говорити про образ цієї скульптури, то це справді символіка Оранти, символіка захисниці, вона набагато древніша, ніж ідея подібних меморіалів в Радянському Союзі. Це дійсно фігура, яка маніфестує серйозний захист, тим більше що вона обернена щитом і мечем в бік Москви, в сторону країни, яка постійно проявляла агресію".
Ми не можемо відкидати факту, що Монумент поставав як радянський символ Перемоги. Але Перемоги не над Україною, а таки над нацизмом, котрий так нагадує нинішню ідеологію рашизму, вістря якого тепер спрямоване проти нас.
Історик Олександр Алфьоров у своєму відеоблозі зазначає:
"Так, вона є пам’яткою своєї доби – як Хрещатик у стилі сталінського ампіру. Світоглядно ж маркери ідентичності активно перегорнулися, особливо з 2022 року, абсолютно змінилися. Поясню на прикладі синьо-жовтого прапора. Ніхто не каже, що це прапор часів пізньої Русі, а є народне пояснення: небо і пшениця, або сонце і вода. Так і тут. Разом із розумінням, того що відкрита вона до річниці Перемоги в 1981 році, почали говорити: а дивиться вона на Схід, на Москву, "оберігає".
Блогерка Дарія Гірна нагадує, що Монумент є відомим брендом, біля нього знімають кліпи всесвітньо відомі зірки, і вона як пам'ятник тоталітаризму приносить живі гроші.
"Це вдалий приклад радянського монументалізму та гігантизму, – говорить Дарія. – Дивлячись на нього, одразу розумієш, про що була ця тоталітарна епоха. Про незначну маленьку людину, над якою нависає неохопна громіздка конструкція, яка тебе все одно задавить. Це блискучий пам’ятник тоталітаризму. Я б хотіла, щоб мої діти бачили, що це таке".
Натомість щодо того, чи "ображає" національний символ Тризуб розміщення його на Найвищому монументі в Європі, відома культурознавиця Діана Клочко, котра неодноразово відстоювала аналогії скульптури Бородая із Орантою з Софії Київської, написала: "Попри тисячі статей і пояснень, українці, які так люблять прикрашати тризубом вишиванки й фрагменти власного тіла, переважно не вірять у силу тризуба на щиті найвищого монументального твору Європи". Остаточне рішення буде ухвалене Міністерством культури та інформаційної політики України, проте виконувач обов’язків міністра культури Ростислав Карандєєв вже підтвердив, що підтримує переозначення і Музею, і Монументу.
*****
Однією з цілей переозначення Музей вбачає створення та розвиток загальнонаціонального центру пам’яті про нинішню героїчну боротьбу українського народу з російським агресором та вшанування майбутньої Перемоги України та всього вільного демократичного світу в цій війні.
Таке вшанування відбувається уже зараз: Музей формує комплекси речей загиблих Героїв, регулярно проводить вечори пам’яті конкретних загиблих Героїв за участю їхніх родин.
Віра в Перемогу, тримання руки на пульсі, пошана до кожного загиблого і постраждалого у цій війні творить у Музеї тематичний зв'язок між епохами і внутрішню цілісність українського процесу боротьби за незалежність і державність.
Роман Кабачій, старший науковий співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
