Зняття санкцій з Пшонки як урок для України від ЄС

Колишній генеральний прокурор України Віктор Пшонка виграв Суд загальної юрисдикції Європейського Союзу щодо внесення його до санкційного списку. Про це повідомив Bloomberg з посиланням на Генеральний суд ЄС. Ця новина викликала хвилю невдоволення в українському суспільстві та медіа. Як це сталось, що буде далі та які уроки слід з цього винести – читайте в матеріалі.

Що сталось?

"Суд дійшов висновку, що Рада ЄС не встановила, що права заявників на ефективний судовий захист, зокрема на розгляд справи протягом розумного строку, були дотримані українською владою під час кримінального провадження", – йдеться в рішенні Суду.

Пшонка та його син вперше потрапили під санкції ЄС у 2014 році як особи, які підлягали кримінальному переслідуванню в Україні за розкрадання українських державних коштів та їх незаконне переміщення за межі України.

За версією слідства, Віктор Пшонка з метою одержання неправомірної вигоди для себе та "підконтрольних" юридичних осіб, організував прикриття від контролюючих та правоохоронних органів незаконного будівництва житлових та нежитлових об’єктів у Києві.

Також провадження було відкрито проти його сина Артема – колишнього депутата від "Партії регіонів" через незаконне відчуження службовими особами компанії "Київпроект" частини нежитлових приміщень цілісного майнового комплексу за заниженою вартістю, що призвело до завдання збитків державі на суму 22,5 мільйона гривень.

Тоді ж в 2014, після його втечі з України, активісти проникли в його маєток, сповнений предметів розкоші, деякі з яких було передано до Національного музею України. Картина з його портретом в образі Цезаря став символом корупції серед чиновників часів Януковича.

Однак, Пшонка надав Суду пояснення, що протягом цього часу з моменту накладення санкцій, зокрема протягом 8 років не було проведено жодної слідчої дії в межах його кримінальної справи. А досудове розслідування було зупинене декілька разів, востаннє – на початку 2021 і, більше того, справу навіть не передали до суду. 

Ці аргументи переконали Суд, що Україна неякісно виконує своє завдання щодо цієї кримінальної справи. Таким чином, Суд переконався, що Рада ЄС при внесенні Пшонки та його сина до санкційних списків не встановила, що їхні права на захист і справедливий суд були недотримані. А, отже, санкції мають бути зняті. 

Що далі?

Потрібно розуміти, що це не кінець справи. Зняття санкцій не означає припинення розслідування. Україна повинна розслідувати цю справу, передавати до суду і таким чином показувати свою активність, а ЄС зі свого боку може перенакласти санкції. 

Прикладом є ситуація з санкціями проти колишнього президента України Віктора Януковича. У вересні минулого року суд ЄС задовольнив його позов проти Ради ЄС та скасував рішення про продовження блокування його активів.

Тоді Рада ЄС не продовжила санкції проти експрезидента та його сина, а перевела їх до іншого санкційного списку. Попередньо санкції були застосовані через неналежне використання бюджетних фондів України або за посадові зловживання, що спричинили втрати бюджетних фондів України, тобто фактично за корупцію. Строк дії цих санкцій закінчився у вересні 2022, і їх перевели до нового списку – за їхню роль у підриві чи загрозі територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України, стабільності та безпеки держави, а також – у випадку з сином  Януковича – за проведення угод із сепаратистськими угрупованнями на Донбасі.

Оскарження санкцій в судах ЄС можуть тривати роками і рідко призводять до стійкої перемоги, оскільки Рада ЄС, яка об’єднує представників країн-членів, часто повторно ухвалює свої рішення.

Які для нас уроки?

Є декілька висновків. Як позитивних, так і негативних.

По-перше, потрібно розуміти, що в таких справах санкції – це додатковий елемент впливу на порушника. Основним має стати якісне кримінальне провадження та розслідування з передачею справи до суду. За таких умов санкції є допоміжним інструментом, який дозволяє зберегти активи за кордоном та зопобігти їхньому прихованню чи перереєстрації на підставних осіб.

Щоб санкції не були зняті, Суд має бути переконаним, що правоохоронні органи займаються ґрунтовним збором доказів, кримінальне провадження триває, а, якщо справа передана до суду – слухання відбуваються в розумні строки. Це завдання України – забезпечити спроможність правоохоронної системи, пріоретизувати топ-справи і виділити ресурси для розслідування.

Разом з тим, не можна забувати про якість та "швидкість" роботи судової системи. Зазвичай такі справи розглядаються не декілька місяців, а декілька років. Рада ЄС має бути впевнена в ефективності та законності розглядів справ. 

Критично важливим є дотримання усіх правил і гарантій, зокрема права на справедливий судовий розгляд, яке передбачено ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. Попри наше особисте ставлення до підсанкційних ексчиновників доби Януковича, зокрема Пшонки, міжнародні суди зважають не на персоналії, а на докази, на документи та дотримання прав людини.

По-друге, санкції під час повномасштабної війни стали одним з найбільш потужних видів зброї. Якраз завдяки санкціям чимало причетних до війни олігархів, російських посадовців, бізнесів і власне сама Росія втратили доступ до більш як 300 мільярдів доларів, які відповідно не були спрямовані на війну проти України. 

Сама Україна пішла ще далі і за рахунок спеціальних санкційних механізмів почала стягувати російські активи. Так, Вищий антикорупційний суд виніс уже 24 рішення про стягнення активів російських підприємств, олігархів а також зрадників України на користь держави. Однак навіть санкційні рішення в майбутньому можуть та з великою вірогідністю будуть оскаржуватися в судах. Тому такі інструменти треба узгоджувати з найвищими стандартами захисту права власності і права на справедливий суд.

Аналітичний центр "Інститут законодавчих ідей"