Геноцид Росії проти України

З початку війни лунають численні звинувачення в тому, що Російська Федерація чинить геноцид проти українського народу. 

У новій доповіді Інституту стратегії та політики "Нові лінії"  ("New Lines"), підготовленій у співпраці з Центром прав людини ім. Рауля Валленберга, представлено всебічний правовий аналіз доказів і зроблено висновок, що війна, яку веде Росія, насправді, є геноцидною кампанією, спрямованою на знищення українського народу як групи з чітко окресленою ідентичністю.

У 2022 році, на початку війни, Інститут "New Lines" та Центр Рауля Валленберга опублікували знакову доповідь, підготовлену понад 35 експертами-правниками та науковцями, присвячену питанню підбурювання Російської Федерації до геноциду в Україні та обов'язку запобігти йому. 

Ця доповідь, опублікована у травні 2022 року, отримала широке висвітлення у міжнародних ЗМІ та була використана у 13-ти парламентах різних країн для визнання геноцидного характеру цієї війни. У ній стверджується, що широке поширення мови ворожнечі та актів підбурювання, особливо через соціальні мережі, може спонукати значну частину населення до схвалення геноцидних дій або до участі в них. 

Крім того, громадськість, яка постійно перебуває під впливом риторики, що розпалює ненависть, ставатиме менш чутливою до тих тяжких обставин, у яких опинилися українці як національна група. Доповідь підкріпила аргументацію щодо відкритого підбурювання до геноциду Росією, що є порушенням статті 3(c) Конвенції про запобігання геноциду. 

Hова доповідь, підготовлена під керівництвом д-ра Крістіни Гук, підкреслює, що дії Росії вийшли за рамки простого підбурювання і фактично призвели до скоєння геноциду. Під час підготовки доповіді ми зібрали вагомі докази, що свідчать про свідомий намір Росії винищити українську національну групу повністю або частково. Це включає низку злочинів, таких як: масові вбивства, тортури, примусове переміщення, систематичне сексуальне насильство та знищення культурної спадщини. 

Крім того, ці звірства у поєднанні зі систематичною демонізацією та дегуманізацією української національної групи з боку Росії переконливо свідчать про наміри геноциду. 

Свідчення російських солдатів і бойовиків, які брали безпосередню участь у стратах українських цивільних осіб у таких місцях, як Буча, Ізюм, Старий Биків та інші, підкріплюють ці звинувачення.

У різних регіонах, що раніше перебували під російським контролем, а потім були звільнені українськими силами, були виявлені численні масові поховання. Протягом першого року повномасштабного вторгення Міністерство оборони України звітувало, що по українських містах було випущено понад 5 000 балістичних ракет. 

Дев'ятиповерховий житловий будинок в місті Умань був уражений крилатою ракетою 28 квітня 2023 року – у час, обраний для досягнення максимальної кількості жертв серед цивільного населення. 

Також задокументовано примусове вивезення українських дітей до Росії. Російські державні ЗМІ повідомляють, що з 24 лютого з України до Росії було переселено понад 5,3 мільйона осіб, у тому числі понад 738 000 дітей. 

За українськими оцінками, від 150 000 до 300 000 дітей були вивезені примусово. Школа громадського здоров'я Єльського університету виявила 43 табори для цих дітей, 32 з яких класифікуються як табори перевиховання, хоча їх реальна кількість, ймовірно, вища.

Продовжуючи традицію використання "дзеркальних звинувачень", Росія наполегливо перекладає провину за власні жахливі дії на жертв. Руйнування Каховської дамби – нещодавній приклад. Така стратегія, заснована на історичних зразках підбурювання до геноциду, дозволяє злочинцеві представити своє насильство проти жертв як превентивний захід. 

Дві відомі контрольовані державою медіа-мережі RT і Sputnik активно підживлюють цей цикл підбурювання до насильницьких дій проти українського населення, а ключові фігури, такі як Маргарита Симоньян і Володимир Соловйов, використовують надані їм майданчики для просування небезпечних наративів.

Запобігання лежить в основі Конвенції про запобігання геноциду, що випливає з самої назви – "Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього", а також із зобов'язань, кодифікованих у статті I. Міжнародний суд ООН (МС ООН) роз'яснив, що зобов'язання запобігати та реагувати виникає, як тільки держава виявила або повинна була виявити істотну загрозу скоєння геноциду. Це превентивне зобов'язання не обмежується територіальними кордонам держави і поширюється на всі випадки, коли відповідне втручання є можливим.

Загалом, висновок є однозначним. Російська Федерація здійснює геноцид проти українського народу. Зібрані докази беззаперечно вказують на теперішній геноцид проти української національної групи, що порушує Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. 

Конвенція про запобігання злочину геноциду накладає чіткі зобов'язання на всі держави, і обов'язком міжнародної спільноти є запобігання геноциду та реагування на нього. Ця доповідь має на меті надати державам та юристам переконливі правові аргументи для того, щоб Конвенція про геноцид була використана в повній мірі, а Росія була притягнута до відповідальності за свої дії проти України.

Д-р Азім Ібрагім – директор Інституту стратегії та політики "Нові лінії" у Вашингтоні, округ Колумбія