Я і Україна

Цей рукописний текст колишній президент Грузії надіслав через своїх друзів головній редакторці УП.

Правопис автора збережено. Оригінал листа за посиланням.

Я приїхав до України підлітком, вступив на міжнародне право до Університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1992 році з червоним дипломом. 

Також я два роки служив у радянських збройних силах у Чопі та Києві. Будучи студентом, я брав участь у Революції на граніті, лідером якої був Олесь Доній, з яким я зараз товаришую. 

Я також ходив зі Степаном Хмарою та його прихильниками під Верховну Раду. 

1 грудня 1991 року я взяв участь у референдумі за незалежність України. Мій другий акт з Україною розпочався з мого президентства в Грузії та активної участі в підготовці Помаранчевої революції. Я був першим главою держави, який виступив перед переможним Майданом, і відтоді, що б я не робив у Грузії чи на міжнародній арені, я завжди координував свої дії з українськими лідерами та політиками. 

Одразу після мого президентства я повернувся на Революцію гідності, привізши з собою першу велику групу європейських політиків. Янукович змусив мене поїхати через кілька днів, але я повернувся на наступний день після його втечі і відтоді практично не виїжджав. 

Порошенко призначив мене головою своєї міжнародної консультативної ради, і саме тоді Іванішвілі за наказом Путіна порушив проти мене кримінальну справу за сфабрикованими звинуваченнями, а щойно я очолив Одеську обласну адміністрацію, вони видали ордер на мій арешт у Грузії (Інтерпол відмовився навіть розглядати цей ордер на арешт як щось законне). 

Наш період в Одесі був складним, але цікавим. Я змусив центральну владу побудувати дорогу з Одеси на Рені, дорогу на Вилкове і на Кодиму. Ми повністю ліквідували корупцію на Одеській митниці, яка нажила мені багато ворогів. Я пишаюся тим, що провів всю підготовчу роботу для будівництва нового терміналу та злітно-посадкової смуги Одеського аеропорту. Ми також організували перший в Україні сучасний центр надання державних послуг. Але найголовніше для мене – я відкрив для себе дуже яскраву групу талановитих українців, і деякі з них відіграють визначну роль у сьогоднішній Україні. 

Я також зрозумів, що реформувати країну в одному окремому регіоні неможливо. Тому ми створили правові інструменти глибоких змін у податковому, земельному, регуляторному законодавстві під назвою "Одеський пакет реформ".

Ми також організували "Рух за очищення" і почали їздити країною, пропагуючи зміни. Цей рух призвів до зміни влади в Україні, але також і до того, що Порошенко вже розглядав нас як загрозу для початку репресій проти мене та моєї команди.  

Я подав у відставку разом з усією молодою командою, і ми негайно розпочали рух за імпічмент Порошенка, мобілізувавши величезні натовпи людей на те, що провладна пропаганда навмисно назвала "Майданом Міхо". 

Незабаром мене позбавили громадянства, зробивши апатридом. Але після певної підготовки мені вдалося повернутися в Україну разом з моїми прихильниками та за підтримки лідерів української опозиції, включаючи Юлію Тимошенко, а також завдяки моєму другові Андрію Садовому, меру Львова.

Після тижнів масових мітингів по всій Україні мене заарештували, потім звільнили завдяки натовпу людей, знову заарештували, звільнили указом судді, а за деякий час схопили в Києві і депортували до Польщі. 

Володимир Зеленський під час своєї передвиборчої кампанії обіцяв відновити моє громадянство і дотримав свого слова. Це був один із його перших указів. 

Я став його радником у Національній раді реформ і пишаюся тим, що, незважаючи на всі перешкоди, які чинили на нашому шляху окремі зацікавлені особи, нас підтримав президент і пролобіював Національну раду реформ. 

Президент і голова його офісу Єрмак доручили нам попрацювати над деякими частинами земельного законодавства, і нарешті наша ідея про електронне розмитнення автомобілів та інших товарів була прийнята. 

Звичайно, мені хотілося б, щоб ми могли зробити більший внесок у ці зміни, але я все одно був дуже радий працювати з цим молодим президентом, а також Єрмаком, Арахамією, Федоровим, Шуляк, Чернишовим та багатьма іншими. 

Отже, що для мене Україна? 

Це важлива частина мого життя і моєї боротьби. Я провів більшу частину свого свідомого життя в Україні. Зараз я розмовляю українською вже краще, ніж російською. Україна – це мій будинок у Києві, невеличка земельна ділянка в Миргороді. Україна – це моя особлива любов – місто Одеса. Україна – це величезна кількість моїх друзів, а віднедавна Україна – це моя маленька донька-українка Жасмін, яку я ще не мав можливості побачити і потримати на руках. 

Для мене виживання та успіх Грузії завжди були немислимі без України, а тепер це також стосується виживання європейського континенту та мого власного виживання і порятунку з путінської олігархічної в'язниці.

Міхеіл Саакашвілі