Росія як антонім демократії

Застереження для тих, хто вірить у можливість демократичної Росії в імперських кордонах.

Багато хто на Заході досі вірить у те, що може існувати демократична Росія, Росія – однодумець та партнер. Сама ж Росія століття поспіль своїми діями послідовно заперечує цю тезу. Однак мрійників це не переконує. 

Подивимося правді в очі: демократична Росія неможлива.

Річ у тім, що демократія несе в собі смертельну для імперії дозу справедливості. А Росія – імперія до мозку кісток. Де все тримається на брехні та примусі. 

Росія не здатна демократизуватися, не припинивши при цьому бути імперією. А отже, не припинивши бути Росією в тих кордонах, до яких ми звикли. 

Ті, хто закликає за будь-яку ціну зберегти "звичну" Росію, по суті, пропонують зберегти й всю ту несправедливість та брехню, на яких вона тримається. Загалом вони закликають зберегти імперію, яка оголошує війну європейській цивілізації щоразу, тільки-но у неї стає на це сил.

Навіщо вкотре рятувати того, хто прагне тебе вбити? 

Помиляються і шукачі компромісів. Компромісні рішення вигідні лише імперії. Дозована демократія – не є демократією.  

Досвід 90-х довів, що обережна демократизація – це лише перепочинок для імперських сил. Надто нерішуче інвестувавши у "повільний демократичний поступ Росії", Захід дозволив прийти до влади новим, ще більш упоротим імперцям. І зараз пожинає плоди цієї політики: світ знову балансує на краю прірви. 

Не обманюйтесь, ви не змусите вовка їсти городину. Багато десятків поколінь селекції, звісно, можуть значно збільшити частку рослинної їжі в раціоні цих тварин і змінити їхні поведінкові моделі, але це вже будуть не вовки. 

Не варто триматися і за утопію демократизованої Росії у нинішніх кордонах. Вони будуть іншими. 

Несправедливість є основою російської імперської ідеології та політичної практики. 

Російський правлячий клас споконвіку вважав чесність слабкістю, а підлість – чеснотою. І на повну використовував і надалі використовує ці "конкурентні переваги". Саме так Росія й отримала контроль над більшістю своїх теперішніх територій. 

За останні п'ять століть Росія, захоплюючи сусідні країни, збільшувалася у 52 рази. Для тих, хто звик вірити російським офіційним особам, які голосно заперечують криваву московську колонізацію, нагадаємо хронологію.

У ХVI столітті росіяни захопили Казанське ханство, Чувашію, Мордовію, Удмуртію, Марій Ел, Башкірію, Астраханське ханство, Ногайську орду, Сибірське ханство і шість держав Сибіру. 

У ХVІI столітті імперія захопила Бурятію, решту територій Сибіру й Далекого сходу та Лівобережну Україну.

У ХVІIІ столітті – частину нинішнього Казахстану, Алтай, Іжорію, Естонію, Литву, Білорусь, Південну, Центральну та частину Західної України, Кримське ханство, Алеутські острови та Аляску.  

У ХVІIІ столітті – Грузію, Арменію, Азербайджан, Черкесію, Дагестан, Чечню, решту Казахстану, Киргизстану, Туркменістану, Таджикистану, Узбекистану, Бесарабії, Фінляндії та частину Польщі. 

У ХХ столітті імперія поглинула решту територій України й Білорусі та Східну Прусію. Захоплювали зазвичай жорстоко, заливаючи "нові території" кров'ю й випалюючи всіх незгодних. 

Захоплювали не лише зброєю, а й "хитрістю" – укладаючи вигідні для "союзників" угоди, які невздовзі брутально порушувались росіянами, тож друга сторона договору раптово ставала власністю імперії. 

Ресурси завойованих територій нещадно експлуатувалися і до сьогодні дозволяють метрополії жити у своє задоволення, а правлячому класу дають змогу зберігати панівне становище. 

Росіяни люблять тиснути на совість європейцям, нагадуючи про схожі практики західних імперій. Європейці чомусь ведуться, не зважаючи на те, що для їхніх країн все це – давно відрефлексована історія. Тоді як для Росії це досі сьогоденна політична практика і, більше того, візія майбутнього.

Всередині країни все так само кепсько. Росія не належить росіянам. В тому сенсі, що переважна більшість ошукані правлячою елітою і змушені працювати на неї "за міску пахльобкі".

У Росії немає вільних виборів, влада узурпована і не служить інтересам народу. Права та свободи скасовані. Брати участь в урядуванні, впливати на політику та навіть критикувати дії влади росіянам заборонено. Всіма ресурсами країни розпоряджається у власних інтересах нечисленна правляча еліта.

Це не про спадковість. Росіяни не мають якихось біологічних особливостей, які б змушували їх терпіти приниження з боку "бояр" і брати участь у злочинах імперії. Це про середовище, яке створене тамтешньою владою для того, щоб контролювати суспільство на цій величезній різнорідній території. 

Всі ті вчинки рускіх, які шокують і лякають світ останніми роками, робляться завдяки якостям, що виховані цим середовищем – державному насильству та брехні. Схоже, в силу культурних, релігійних та економічних протиріч різних територій імперії, це єдиний ефективний інструмент урядування. Тільки грубою силою та брехнею можна стримати центробіжні сили, що ними вагітна імперія.

Ті, хто планує демократизувати Росію від Калінінграда до Владивостока – мрійники. 

Зберегти Росію від розпаду – значить зберегти всю ту несправедливість і брехню, на якій вона тримається. 

Демократія – антонім імперської Росії. Демократія розчиняє і вимиває клей брехні, на якому тримається будівля імперії. Від чого та розсипається на цеглини. 

Якщо ви переймаєтесь втратою контролю над найбільшим у світі ядерним арсеналом, то спитайте себе: а чи дійсно ви його контролюєте зараз? 

На кого вплинути простіше: на декількох очільників маленьких країн без імперських амбіцій, що мають незначну кількість носіїв ядерної зброї? Чи на одного, але божевільного, хворого на манію величі "імператора", в руках якого зосереджено майже шість із половиною тисяч ядерних боєголовок? І який, в разі якщо він остаточно злетить з котушок, буде здатний застосувати їх усі сплановано та одночасно.   

Але повернімося до російських сьогодення та майбутнього. Кращого синоніма до слова "несправедливість" годі й шукати. 

Теперішня Росія – це концентрована несправедливість. Свавілля та вседозволеність сильних і покірність слабких – основні патерни її культури. 

На фасаді може бути накреслена будь-яка нісенітниця: "православіє, самодєржавіє, народность", "построєніє комунізма в отдєльно взятой странє" чи вже геть позбавлений сенсу "рускій мір". Але суть не змінюється з часів Середньовіччя – несправедливість на користь правлячих, що тримається на грубій силі.

Щойно цей садомазохістський суспільний консенсус починає хитатись, Росії одразу ж меншає. Що ми і бачили наприкінці десятих та на початку дев'яностих років минулого століття. І навпаки – як тільки імперській владі вдасться зміцнити цей консенсус, Росія починає рости за рахунок земель сусідів.

Несправедливість – це спосіб існування Росії. Метрополія грабує ресурси провінцій, прирікаючи їх на злидні. Імперія возводить несправедливість у культ, який захищає метрополію від гніву провінцій, а правлячий клас – від гніву народу. 

Імперія стверджує, що несправедливість корисна, що вона від бога, що вона заради високої історичної мети тощо, навіть не пропонуючи при цьому скільки-небудь переконливих раціональних аргументів. Для тих, хто насмілиться не погодитися, у неї є тортури, тюрми та зброя. 

Культура згоди з несправедливістю, культура прийняття пригнобленості – це та сама головна "скрєпа", яка тримає купи громіздку конструкцію імперії. 

Російська влада інвестує колосальні ресурси в насадження й підтримку цієї культури. Щойно інвестиції припиняться, все рухне. 

Що може дати Росія, скажімо, Татарстану чи будь-якому регіону, за рахунок ресурсів якого вона, власне, існує? Мову, писемність, культуру? Є свої. 

Науку, технічний прогрес? На Росії це все, переважно, китайське. 

Велич? Її заперечує все, що мешканці провінцій бачать навколо себе. 

Безпеку? Не смішіть! Про яку безпеку йдеться, якщо біля керма країни – навіжений тиран, що воліє розв'язати ядерну війну. 

Росія, як гопник, лише вивертає кишені провінцій, залишаючи їм тільки трохи дріб'язку "на пиріжок із капустою". Провінції не йдуть гет,  тільки тому що бояться гніву метрополії. І тому що звикли носити ярмо. Жодної іншої причини залишатися підданими Москви у них немає. 

Звісно, демократія не є панацеєю, вона має низку вад. Пліснява несправедливості квітне й у країнах сталої демократії. Але там несправедливість сприймається як хвороба, яку необхідно здолати, а не головним стовпом державності, як це є на Росії. 

А втім, демократія все ж таки є природним ворогом несправедливості. Вона створює простір для рефлексії та суспільної дискусії. Що невідворотньо породжує питання, на які імперська влада не має відповідей. 

Демократія розчиняє "духовниє скрєпи" толерування несправедливості. Чим більше речовини демократії потрапить в Росію, тим слабкішим стає розчин, який цементує конструкцію. 

Справжня демократія вб'є Росію. Ту Росію, до якої ми звикли. Потужна ін'єкція демократії, імовірно, поверне Росію у кордони 1478 року і звільнить всі поневолені нею народи. Це буде болісно, як і будь-яке медичне втручання на пізніх стадіях хвороби, але це шанс на порятунок. Це стане великим полегшенням як для самих росіян, так і для сусідів Росії та для світу в цілому. 

Заходу треба визнати: будь-які спроби підтримувати цілісність Росії зараз – це інвестиції у спасіння імперії. Зі всіма "побочками": манією величі, мілітаризмом, експансіонізмом, пригнобленням та пограбуванням підкорених народів. 

Перед західними політиками постає вибір або-або: підтримувати імперію чи демократію. Не більше, ні менше.

Цей вибір є простим тільки на погляд ідеаліста. Але що б там не нашіптувала логіка ріалполітик, їм слід пам'ятати: відповідальність за нові жертви помилуваного маньяка лежатиме на кожному з присяжних, хто злякався суворості справедливого рішення. Ба більше, кожен з них сильно ризикує сам опинитися у ролі його нової жертви.

Костянтин Рєуцький