Після контрнаступу: виклики деокупованих територій

Втома від війни і нескінченні втрати завищили рівень очікувань українців. Коли йдеться про контрнаступ, всі ми хочемо максимально швидкого просування наший військ та звільнення української землі від російської наволочі. Але вдумайтеся. Наші герої цілодобово, без сну та відпочинку дають відсіч ворогу. В середньому відбувається до 50 бойових зіткнень щодоби на різних напрямках фронту. 

Умовна сила ворога ще й в тому, що його чисельність величезна, а вбитих ніхто не рахує. Бо російський солдат НІКОМУ не потрібен. Ані псевдоутворенню під тимчасовою назвою рф, ані власній родині, ані сам собі. Тому кремль з впертим завзяттям продовжує закидати Україну російським м’ясом. Кожен метр відвойованої території – це кров, піт і сльози наших героїв, їхніх родин, волонтерів та медиків. 

Тим не менш, у розумінні більшості українців успішний контрнаступ і деокупація територій – це закінчення історії. Але, насправді, деокупація, це тільки перша дія. У другій дії нам доведеться вирішувати ще безліч проблем. 

По-перше, ще раз пережити той жах, коли ми дізнаватимемось про звірства росіян на звільнених територіях. Катівні, вбивства мирного населення, масові поховання. В один ряд з Ірпінем, Бучею, Херсоном та Харківщиною можуть стати ще багато українських міст та сіл. 

По-друге, шукати та карати колаборантів. Навіть в містах, які ніколи не були під окупацією, ледь не щодня Служба безпеки України викриває та затримує перебіжчиків і колаборантів. 

За статистикою СБУ, від початку повномасштабного вторгнення відкрито понад 3 тисячі проваджень за статтею "Колабораційна діяльність". Робота ведеться, але її буде ще більше. Вочевидь, кількість справ проти колаборантів зростатиме пропорційно до площі звільнених від ворога територій. 

Деокуповані території – це величезне поле для важкої роботи українських спецслужб.  Очищення міст і сіл від зрадників – це складні багатошарові операції. 

Окрім ЗСУ та поліції, одними з перших на звільнені території заходить контррозвідка та слідчі СБУ для проведення стабілізаційних заходів. Все починається із спілкування з місцевими. Люди пережили пекло, тому народні сигнали про зрадників потрібно ретельно перевіряти, встановлювати свідків, потерпілих та підозрюваних, класифікувати та документувати злочини. 

Читайте також: Правова допомога на деокупованих територіях: 7 юридичних потреб місцевого населення

На окупованих територіях були жителі, які погоджувалися працювати на ворога за 100-200 гривень, за якісь мінімальні преференції, за можливість працювати в органах окупаційної влади. Окрім того, було і є сотні колаборантів, які зраджували не за якісь обіцяні блага, а виключно з ідейних міркувань. 

У звільнених населених пунктах є також і причетні до розвідувально-підривної діяльності, і воєнні злочинці. Для них росіяни часто залишають навіть схрони зі зброєю, аби формувати диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ) і повернутися в будь-який момент.

Найнебезпечніші саме ті, хто після деокупації "лягає на дно", ніяк себе не виявляє, маскується під жертву, біженця, патріота. Щоб дочекатися нагоди вчергове встромити ножа в українську державність та зрадити тих, хто поруч. 

По-третє, одночасно з безпековими заходами, які є базовими для налагодження життя після окупації, необхідні конкретні плани з відновлення та побудови нового. Наприклад, інфраструктурні проєкти вимагатимуть нетрадиційних підходів: від пошуку інвестицій, до принципово нової архітектури – зручної, надійної, з точки зору можливих загроз, з продуманою логістикою. Але вкрай важлива і нова соціальна, інформаційна, культурна політика на звільнених територіях. Можна сказати інформаційне лікування наших співгромадян, які жили в агресивній російській пропаганді. В основі якої не покарання і страх, а повага і сприяння. Щоб ми не збудували знову те крихке, радянське в процедурному, естетичному, гуманітарному сенсі, яке вже було зруйноване. 

Але! Є один момент і він повинен бути безкомпромісним: зрадники України повинні бути суворо і показово покарані. Той же голова СБУ Василь Малюк казав, що  у них є простий вибір: або тюрма, або смерть. Третього не дано.

Щеплення від колабораціонізму повинно отримати все українське суспільство на прикладі звільнених територій. І воно буде двокомпонентним. Перше – всі повинні побачити, які наслідки для країни має колабораціонізм. Друге – всі повинні відчути, які наслідки він несе для самих колаборантів. 

Деокуповані надлюдськими зусиллями воїнів регіони, це як наша "табула раса" – шанс на створення в масштабі селища чи міста тієї країни, про яку кожен мріє.

На звільнених територіях Україна має закріпитися на усіх рівнях в новій якості. А це справа не одного дня після звільнення. І не забуваймо, що повноцінне відновлення роботи державних інституцій можливе після зачищення територій від ворога та ворожих впливів. І це теж пекельна, небезпечна робота.

Тетяна Селезньова