Як живуть регіональні медіа після року великої війни
Коротка відповідь: складно, але живуть.
Для отримання довгої відповіді довелося проводити велике дослідження серед регіональних незалежні медіа. Варто вказати, що робили ми це за допомогою анкет і інтерв’ю, тобто оперували більше самооцінкою редакцій та їхніми відчуттями, аніж реальним станом справ.
46 редакцій погодились виділити нам від 2 години свого часу. Тож ми зібрали дані та описали стан ринку незалежних регіональних медіа.
Основний висновок – люди виснажені. І це навіть не стільки про відпустку і вихідні, скільки про потокову діяльність з дуже й дуже складними темами.
40% редакцій звернулися цього року за додатковим навчанням щодо роботи з чутливим контентом – масштаби людського горя були настільки незбагненними, що близько половини всього медіаринку регіонів відчули потребу в отриманні навичок розібратися з горем, дати суспільству і безпосереднім героям публікацій якусь впорядкованість, якої самим журналістам часто бракує.
Через це виснаження (16.2% респондентів кажуть, що саме психологічна втома є найбільшою проблемою їхньої організації зараз) існує і проблема з кадрами.
Щороку ми бачимо, що редакції відчувають кадровий голод навіть на позиціях кореспондентів та журналістів. За рік великої війни повністю оновився склад ⅕ всього вивченого медіаринку – 20% людей, які зараз працюють в медіа – це ті, хто був працевлаштований вже під час великої війни.
Але загалом людей в редакціях стало менше. 45% редакцій мають щонайменше 1 людину, яка пішла у військо або стала системним волонтером. Організації тримають за ними робоче місце, щоб у разі повернення працівник мав підтримку.
Загалом, цілком можна сказати, що попри все те, що написано вище, за останній рік редакції згуртувались, усвідомили значимість своєї роботи і відчувають певну місійність своєї діяльності (хоч і, в основному, без стратегічного планування і розподілу сил на дистанції).
Особливо це видно на тимчасово окупованих територіях. Там де вчора була конкуренція між різними виданнями, зараз відбувається фактично об’єднання журналістів заради спільної мети. Як сказала одна редакція з Півдня України: "Тут у нас більше співпраці з іншими медіа, ми всі допомагаємо, всі готові ділитися, ми в одному човні".
Коли єдність на тимчасово окупованих, деокупованих та прифронтових територіях є вимогою часу, редакції умовного "тилу" роблять свідомі зусилля для єдності колективу.
Видання намагаються покращувати стан психічного здоров’я своїх працівників. Так, зазвичай, це не системна робота, а окремі ритуали, на що вистачає ресурсів (від обговорення складних текстів і проблем в робочому колі до професійної підтримки психолога або психіатра) і так, питання психічного здоров’я однозначно вилізе боком якщо не завтра, то за півроку-рік. Але, принаймні спроби врегулювати питання захисту психіки журналістів є надзвичайно потужним кроком до збереження журналістів або ж інституційної пам’яті медіа.
Враховуючи загальну ситуації у країні зі щоденними обстрілами і необхідністю висвітлювати трагедії не дивно, що дивитися у майбутнє стає все складніше. Так, порівняно з минулим дослідженням (яке робилося 40 днів після початку вторгнення) кількість редакцій, які мають плани принаймні на 6 місяців суттєво збільшилась – 50% проти 10%. Але у питаннях, що стосуються післявоєнного розвитку відчувається невизначеність майбутнього.
Минулого року на хвилі ейфорії від звільнення Київщини, Чернігівщини і Сумщини, редакції охочіше вірили у повоєнне майбутнє – плани на "після перемоги" мали 61,5%. Цього року таких 52,3%. І навіть якщо проглянути відповіді цієї половини редакцій, то це у більшості випадків "відпочити", "попити пива", а не якась системна історія розвитку.
З цими цифрами вимальовується якась не дуже приємна картина виживання регіональних медіа. Проте, варто сказати головне – це неймовірна вдача, надзусилля всієї нації і, особливо, військова потуга незбагненної сили, що нам взагалі є що аналізувати.
Ймовірність того, що медіа закриються і виживуть лише одиниці була дуже високою. Безліч історій, коли виплачуючи зарплати працівникам редакції не знали де візьмуть кошти на продовження діяльності наступного місяця.
Наявність цього дослідження – це можливість бачити тяглість українських медіа і робити висновки з можливістю планувати на майбутнє. А це – найбільший результат, на який ми тільки могли сподіватися.
Максим Срібний
