Чи треба бомбити Москву, або Як у війні з маніяком не перетворитися на серійного вбивцю
Щоб помститися вбивцям своєї дружини та доньки (першу обезголовили, другу розчинили в кислоті), головний герой фільму "Сікаріо" Алехандро, якого зіграв Бенісіо дель Торо, проходить небезпечний та кривавий шлях.
Зрештою колишній мексиканський прокурор пробирається на віллу Аларкона – голови наркокартеля, винуватця своєї вічної та гнівної скорботи.
Заскочивши Аларкона за тихою вечерею з двома маленькими синами та дружиною, Алехандро спершу по черзі стріляє у жінку та дітей, а потім вбиває і самого главу сімейства.
У тягучому атмосферному трилері режисер Дені Вільньов показує безпорадність людських законів у битві зі справжнім звіром.
Правосуддя вершить розважлива, холодна помста. Методами, про які Алехандро не розповідали у юридичній академії.
За п'ятнадцять місяців повномасштабного вторгнення в Україну Росія порушила всі правила та протоколи: від біблійних заповідей до міжнародних конвенцій.
Завзяття, з яким росіяни вбивають українців, знищують села та міста, гідно оцінили б у пеклі. Але його, на жаль, не існує.
Під час незліченних ракетних атак, загибелі мирних жителів в Україні замість питання "Чи треба бомбардувати Москву?" звучить роздратоване: "Коли ж бомбардуватимемо по-справжньому?".
Носити біле пальто на війні не практично. Бути пацифістом, коли тебе, твою сім'ю хочуть знищити, безглуздо та смертельно небезпечно.
Пацифізм випаровується, коли бачиш не лише злочини росіян, а й реакцію на них обивателів РФ.
Матері та дружини військових у Росії не стали революційною силою, здатною знести режим Путіна. Вони благають його не припинити війну, а дати їхнім синам та чоловікам більше снарядів та зброї.
Розповідаючи про прильоти в Шебекіно, місцева студентка теж не вимагає припинення війни. Вона скаржиться, що не може нормально вчитися. І все, що хоче від влади, щоб та "ВІДСУНУЛА ФРОНТ ВІД ШЕБЕКІНОГО".
На п'ятнадцятому місяці великої війни росіяни в своїй масі хочуть жити так само, як і на початку повномасштабного вторгнення: міцно спати, посміхатися, пити каву, збирати дітей до дитсадка і школи.
Спостерігати по телевізору, як зовсім поруч гинуть українці. Або зовсім не помічати цього.
Руїни Бахмута
Після чергової атаки на Київ мер Віталій Кличко в одному з ефірів звернувся до Валерія Залужного.
"Якщо столицю України росіяни можуть "кошмарити", чому мешканці Москви відпочивають? Такі речі б можна було б робити, щоб кожен з них відчував, що означає жити в таких умовах, в яких живе Київ вже скоро півтора року".
Наступного ранку до столиці РФ прилетіли дрони.
Ще за кілька днів під час удару по Києву загинули троє людей. Вони опинилися в складних умовах, які могли бути простішими, якщо не зачиняти двері підвалу.
Може, треба було спочатку упорядкувати бомбосховища Києва та інших українських міст, а потім бомбардувати Москву?
Киянин біля тіла загиблої дитини після нічної атаки в Деснянському районі
Ідеальна помста – не абстракція, а результат кропіткої роботи.
Нехай вершать справедливість ті, хто вміє та може. Решті краще взятися до більш приземлених справ. Хоча б на рівні підвалу власного будинку.
Соцмережі часів війни та тилове суспільство вирують, наче Колізей. Глядач жадає крові та вбивств, але неодмінно чужими руками. Хоче побачити, як горять і руйнуються будинки в РФ.
Але чи готова публіка вбивати росіян на їхній території власноруч? Чи готова не перекладати цю "місію" на ЗСУ, ГУР, СБУ, ССО? На військово-політичне керівництво країни?
Чи стане нам легше, якщо під завалами російських багатоповерхівок та пологових будинків ми побачимо трупи дітей та жінок? Чи зможемо вголос сказати: "Так, ми саме цього хотіли і не знімаємо відповідальності з себе"?.
Бажати смерті маніяку, який хоче тебе вбити – це нормально.
Ненормально самому перетворитися на серійного вбивцю.
"Тепер до них дійде!" – коментуємо ми прильоти дронів на Рубльовку або бойові дії в Шебекіному. Але в цій приємній зловтішності є і малоприємна правда: "Ні, не дійде".
У росіян не буде ані їхнього "Маріуполя", ані "Бахмута", ані "Бучі", ані "Ізюма", ані "Соледара", ані "Угледара", ані "Мар'їнки". Навіть якби на те була політична воля й суспільний консенсус, технічних засобів влаштувати росіянам пекло Україна все одно не має.
Шебекіно. Білгородська область РФ. Карма в дії
Усім хочеться, щоби до росіян дійшло. Щоб вони пережили те саме, що й ми. Але справжня помста – не про емоції, не про прокляття.
Зловтіху щодо прильотів дронів у Москву легко продати публіці.
Куди складніше зробити так, щоб дрони, снаряди та storm shadow били часто і точно саме в ті цілі, які життєво важливі для Кремля. "Глибинний російський народ" до таких цінностей влади РФ точно стосунку не має.
Що ж до майна простих росіян, їхніх будинків, їхніх квартир, їхнього спокою та благополуччя, то нам, звичайно ж, "нравиться, як воно горить".
"Нравиться", як люди "суєтяться", "пожарки" приїжджають.
Єген Руденко, журналіст УП
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
