Про приліт "Іскандера" по ресторану "Ріа" в Краматорську, який забрав життя 12 людей

Від редактора: 27 червня російські військові вдарили "Іскандером" по закладу харчування "Ріа" в Краматорську Донецької області. Станом на 29 червня відомо про 12 загиблих та 65 поранених. Воєнна журналістка "Української правди" Ольга Кириленко та фотокореспондент УП Дмитро Ларін того дня були в місті. 

Той вечір був злегка прохолодним, здається, після дощу.

За півтори години до влучання я стояла на вулиці Стуса і думала, куди піти вечеряти. І от вирішила, що таки не в "Ріа" – піду в "Блекбар", який навпроти. Вийшло сонце, стало тепліше.

За 40 хвилин до влучання я вийшла з "Блекбару" і пішла в Ювілейний парк. 

Біля величезного прапора України, який був злегка приспущений, гралося 8-12 дітей. Їхні мами порівнювали Крам (скорочено від Краматорськ – ред.) з Кропивницьким (усе, звісно, було на користь Крама) – імовірно, вони тільки-но повернулися з евакуації.

За останні тижні в місті суттєво побільшало цивільних. У торговельному центрі біля нашого дому відкрилася "Єва". На поїзд Київ-Краматорськ уже не можна взяти квитки "на завтра".

Діти, їхні мами, собаки, військові на вечірній пробіжці в Ювілейному парку – усі виглядали щасливими. Я зняла цей момент на відео й написала в сторіс: "Усе, як має бути".

А за пару хвилин почула важкий гул – ніби небо опускається на місто. І сильний удар, за яким піднявся стовп диму. За 10 секунд ще один удар. На годиннику була 19:28.

Потім, як завжди в Крамі, була сирена.

Я дивлюся на стовп диму й думаю – це десь за нашим будинком, впало на багатоповерхівки – і біжу.

На хвилину-дві пропадає інтернет.

По всіх вулицях на великій швидкості мчать поліція, рятувальники, медики.

На повороті Академічної та Хмельницького я розумію, що влучання нижче нашого будинку – у районі "Ріа". Все всередині мене звертається до неіснуючого бога зі словами: "Будь ласка, тільки не в саме "Ріа", хай десь трохи збоку, в асфальт, тільки не в "Ріа".

Зараз, як завжди, там вечеряють усі: військові, журналісти, волонтери, цивільні. Діти. Діти, які з мамами повернулися з евакуації.

Пробивається інтернет, Дмитро Ларін пише, що наш будинок добряче трусонуло, але все ціле. Я дивлюся на пожежу навпроти себе і відповідаю Дімі: "Біжи до "Ріа" з фотоапаратом".

Паралельно пишу в новинний чат: "У Крамі приліт".

У швидку посеред вулиці кладуть дитину в закривавленій ковдрі – пізніше я дізнаюся, що ця дитина 2022-го року народження. Мама дуже міцно тримає її на руках.

З "Ріа" починають виносити перших поранених, вони стогнуть. Кільком закривавленим офіціантам, які стоять на ногах, роблять перев'язки.

Поліція відрізає периметр і стримує всіх цивільних, які рвуться в "Ріа". Одна жінка благає пустити її шукати 20-річну доньку Юлю, яка якраз була на зміні. У Юлі вдома маленька дитина.

– Хай і мене завалить, але пустіть, – кричить вона поліцейському, ридаючи. Він її розуміє, але має робити свою роботу.

На кожну врятовану з-під завалів людину до ночі стоїть черга з батьків і друзів, які просять "хоч одним глазочком" подивитися, чи не їхня це дитина, друг.

О 21:14 я помічаю, як поліцейські виносять загиблого в білому пакеті, і сподіваюся, що цього не помічає ніхто з черги.

Десятки військових разом із рятувальниками розбирають завали. Гудить кран. Стає прохолодно.

Я сварюся з усіма поліцейськими, СБУ-шниками, які не дають працювати журналістам, дуже злюсь. І періодично відписую мамі, що в мене все добре.

***

Я йду від "Ріа" десь о 23, зливаю відео, заряджаю батареї й о 1-ій їду на наступну зйомку, де ми всю ніч і увесь день знімаємо інший, військовий, бік цієї війни.

Як завжди, я не встигаю обдумати, відрефлексувати і відплакати все побачене, але мені дуже болить кожна втрата, яку я бачу на свої очі.

Ніхто з нас не повинен вмирати від російських "Іскандерів". Так не має бути.

На відео кричить і затуляє руками обличчя офіціант "Ріа"

Ольга Кириленко

Джерело