"Ми, народ України…". Конституційний маніфест
Війна ще не закінчилася,а отже, головна мрія для нас усіх сьогодні – перемога і мир. І вони обов'язково настануть.
А тоді неодмінно з'ясується, що ми стали по-іншому дивитися на ключові питання функціювання держави і її інститутів. Що попередні політичні, соціальні та економічні системи – якими неефективними ми би їх не вважали до війни – ще більш пошкоджені внаслідок збройного конфлікту. І що нам треба знов відбудовувати нашу Державу, заново уклавши суспільний договір.
За кілька років після завершення війни за незалежність законодавці Континентального конгресу США вирішили зібрати конституційний конвент у Філадельфії, щоби написати Конституцію США в умовах абсолютної кризи.
Надалі Олександр Гамільтон у "Федераліст 1" сформулював те питання, на яке по факту намагалися відповісти делегати конвенту: "...чи здатні спільноти людей унаслідок роздумів і за власним вибором справді засновувати гарне правління, чи вони назавжди приречені волею випадку або насильства отримувати свої політичні Конституції?".
Іншими словами, чи можемо ми домовитися, як ми будемо управляти самі собою так, щоб використати унікальний шанс, який має сьогодні наше суспільство, і побудувати здорову правову демократичну державу?
Понад 230 років по тому мені дуже хочеться дати позитивну відповідь на це питання: так, ми можемо.
Найгірше, що може чекати на нас після війни – криза тієї солідарності, яка зараз допомагає нам бити ворога. Що покінчивши з ворогом зовнішнім, ми почнемо – за браком довіри та віри в працюючі інституції – шукати ворога внутрішнього. Що рівень недовіри одне до одного і до державних структур почнуть розривати країну зсередини.
Після війни нам бракуватиме стабільних домовленостей між собою з найбільш важливих питань. І головним серед них буде українська ідентичність, що охоплюватиме всіх громадян України – тих, що так по-різному бачать її розвиток і так однаково палко люблять її і зичать їй процвітання. Тих, що говорять різними мовами, мають різне етнічне походження, сповідують різні релігії, але разом пліч-о-пліч на передовій добивали агресора задля миру й незалежності Неньки.
Війна та післявоєнний період часто створюють або посилюють глибокі розбіжності в суспільстві, підживлюючи ворожість і невдоволення. Це пастка, в яку потрапляли більшість постконфліктних держав. Ми маємо уникнути цього.
Новий суспільний договір покликаний бути об'єднавчою силою, сприяти єднанню запеклих політичних опонентів і забезпечувати платформу для діалогу. Він має створити механізми інклюзивного врядування, сформувати почуття спільної відповідальності та участі в майбутньому країни, гарантуючи права меншин, захищаючи культурну спадщину і забезпечуючи справедливе представництво та участь у процесах ухвалення рішень.
В противному разі, знов і знов, наполягаючи на наших розбіжностях, ми ризикуємо посіяти ідеали але пожати криваву бійню.
Згідно з дослідженнями, кожна четверта постконфліктна країна ухвалює нову Конституцію. І, згідно з цими самими дослідженнями, процес прийняття Конституції важливіший за результат. Дискусії щодо його засад нового суспільного договору будуть важливішими, ніж кінцевий документ. Тому що наслідком таких дискусій має стати консенсус всіх верств суспільства з ключових питань.
Наприклад, чи має Україна бути президентською чи парламентською республікою? У післявоєнному суспільстві, де політична та соціальна динаміка перебуває в постійному русі, здатність швидко реагувати на нові виклики та потреби має вирішальне значення.
Яка система забезпечить більшу гнучкість у вирішенні складних питань, з якими стикається країна, що відновлюється: парламентська, яка дозволяє формувати коаліційні уряди і вносити корективи в політику шляхом переговорів і досягнення консенсусу; або президентська з її можливістю швидше ухвалювати рішення?
Як саме мають бути розподілені ролі між центральною владою та місцевим самоврядуванням?
Таких складних питань, які становлять основу суспільного договору, буде багато. Вирішити їх можемо виключно ми самі.
Ідея об'єднати різні кола для того, щоб створити новий суспільний договір, також має суто прагматичну мету.
Якщо найкращу і найдемократичнішу Конституцію у світі нам напишуть прекрасні друзі з найкращих міркувань, вона має низькі шанси на те, щоб прижитися, як і на те, щоб її виконували.
Але якщо ми зможемо зібрати найширше представництво, щоб її обговорити й ухвалити – навіть якщо ця Конституція не буде ідеальною, – вже те, що вона була ухвалена шляхом консенсусу, спонукатиме суспільство її виконувати та рухатися в бік демократичного розвитку.
Саме про це йдеться у нашому Маніфесті. Така Конституція буде текстом, який сприйматимуть не як "нав'язаний" згори, але вистражданий та народжений суспільством.
Молода українська держава ухвалила Конституцію в 1996 році. Ми раділи омріяній незалежності й жадали швидких змін. Після розпаду Радянського Союзу нам довелося будувати нову політичну систему, і очевидною моделлю була ліберальна демократія західного типу.
Але ми потрапили в пастку. Ми механічно підлаштовували наші правові та конституційні системи, при тому що ключові актори не мали реального розуміння, що таке справжня демократія, верховенство права та поділ влади.
Будь-яка модель державності не працює без відповідної ідеологічної та культурної готовності суспільства.
Для того, щоб демократія вкоренилася, має бути досягнутий певний баланс з місцевими, історичними та культурними традиціями. Насіння, посіяне в непідготовлений ґрунт, не принесе бажаних плодів. Ліберальні інститути не можна пересаджувати за кілька років на чужий для них ґрунт – потрібно набагато більше часу й підготовки.
Сьогодні ми інші. Ми помудрішали та набралися досвіду. Наша мета наразі набагато більш окреслена, ніж це було в 90-ті роки минулого століття. Це повинно дозволити нам мати реформаторський і конституційний консенсус, незважаючи на інтенсивність політичної боротьби.
Але й ми стали більш вибагливими – ми прагнемо побудувати міцну державу з повною гарантією всіх наших громадських прав і свобод.
Нова Конституція – це про права і свободи людини й обов'язки влади, це про відтворення структури, яка відповідає унікальним викликам і прагненням суспільства, беручи до уваги уроки, винесені з війни.
Нова Конституція – це про засади економічної стабільності та розвитку, чіткі права власності, сприятливе бізнес-середовище.
Це також про уникнення – попри всю післявоєнну спокусу концентрації влади – надмірно централізованого способу управління, аби розкрити потенціал для зростання і можливостей у кожній частині нашої країни.
Це про повагу до нашого суверенітету з боку всіх міжнародних партнерів.
Це – про людину понад усе і про верховенство права понад усе. Зрештою це про відроджену українську націю.
"Що таке нація?" – запитував один із головних ідеологів Французької революції Абат Сайєс, і відповідав: "Це сукупність однодумців, які живуть за спільним законом, представлені одним законодавчим органом".
Тому я з великою надією і вдячністю приєдналася до Маніфесту і матиму за честь і щастя надалі працювати в тому, що сьогодні виглядає як наш "Львівський Конвент" (за аналогією з Філадельфійським конвентом, що народив Конституцію США), який покликаний будувати цю "сукупність однодумців".
"Народне право – один із найсильніших зв'язків, завдяки яким населення території стає народом і досягає державного утворення", – так цитує Фрідріх фон Гайєк у своїй книзі "Конституція свободи" австрійського економіста Карла Мангера.
Спільна робота над новою Конституцією стане таким зв'язком, процесом загартування української нації. Той консенсус, якого досягне суспільство в цьому процесі, поставить його на вищий щабель у демократичному розвитку. І нова Конституція повноправно буде починатися словами, аналогічно тридцяти семи іншим існуючим або таким, що існували на сьогоднішній день, Конституціям: "Ми, народ України…".
Ганна Юдківська
