Суддівська мафія повертається: як Рада хоче віддати контроль за скаргами на суддів старим елітам
Автори:
Валерія Радченко, комунікаційниця Центру протидії корупції
Катерина Бутко, голова Всеукраїнського Об'єднання "Автомайдан"
Вероніка Крейденкова, адвокаційна менеджерка Фундації DEJURE
26 травня суддя Олексій Тандир, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, перевищив швидкість та збив на смерть 23-річного нацгвардійця.
Попри весь шок та лють, які вирували у суспільстві після цього випадку, суддя Тандир так і залишається суддею та отримує зарплату за кошти платників податків навіть тоді, коли перебуває в СІЗО. Він був лише відсторонений від здійснення правосуддя.
Ухвалювати рішення про звільнення суддів в Україні має Вища рада правосуддя (ВРП) на підставі дисциплінарної скарги. Проте, хоча у січні цього року ВРП і відновила свою роботу, ця її, беззаперечно, найголовніша функція – досі заблокована.
Розв'язувати питання зі скаргами мав би новий закон та створення служби дисциплінарних інспекторів. Однак спочатку народні депутати затягували цей процес, а потім за ініціативи голови комітету правової політики Дениса Маслова подали законопроєкт №9261.
Законодавча ініціатива хоч і покликана вирішити проблему з відсутністю служби дисциплінарних інспекторів, по суті створює нову.
У разі прийняття законопроєкту в попередній редакції комітету інспектори фактично опиняться під контролем суддівської мафії. А обирати їх будуть на ручному конкурсі.
Втім, щоб зрозуміти, наскільки "ручні" інспектори можуть вплинути на розгортання судової реформи, пояснимо, навіщо вони взагалі існують у цій конструкції.
Навіщо ВРП служба дисциплінарних інспекторів?
В Україні наразі понад 4400 суддів. Ще 2500 повинна добрати новосформована Вища кваліфкомісія суддів (ВККС). За словами голови ВРП Григорія Усика, на кінець березня цього року у ВРП зареєстровано 8829 дисциплінарних скарг на дії суддів.
Очевидно, що самі 17 членів ВРП не можуть розглянути усі ці скарги. Кожну з них треба детально вивчити, перевірити наведені факти тощо.
По суті це працює за схемою схожою до розслідування злочинів. Інспектор проводить розслідування (вивчає матеріали скарги) і може або повернути скаргу, або продовжити "розслідування" і завершити його з відповідним висновком.
Від цієї роботи, як і від роботи слідчого, залежить усе. Адже, як і слідчий у кримінальній справі, інспектор може провести розслідування якісно, а може і не зовсім; із заздалегідь заданим кимось вектором, чи навпаки – незалежно та об'єктивно.
Надалі ВРП вже саме на основі цих матеріалів ухвалює фінальне рішення.
Як і в кримінальних провадженнях дисциплінарки на суддів "зливати" можна ще на етапі умовного "слідства" інспектора. Ті ж дисциплінарки можна перетворити на ручний каральний інструмент тиску на незалежних суддів.
Тому критично важливими є доброчесність, незалежність та компетентність кожного з цих дисциплінарних інспекторів. Адже про затримання суддів на хабарях ми чуємо від НАБУ і САП ледь не кожні декілька тижнів. І подібні "кадри" точно захочуть "вмовити" інспекторів на зміни у їхніх висновках за певну "винагороду".
Щодо кожної з цих скарг необхідний по-справжньому глибинний аналіз. Частина з них справді може свідчити про реальні порушення суддів.
Наприклад, досі не звільненим залишається Павло Вовк та частина суддів скандального ОАСКу, щодо яких у ВРП лежать дисциплінарні скарги.
Також на розгляді Вищої ради правосуддя перебуває скарга щодо одеської судді Людмили Салтан, яку НАБУ і САП нещодавно затримали на хабарі в 4000 доларів. Попри те, що Салтан сама визнає свою провину, звільнити її можна лише після відновлення розгляду дисциплінарних скарг.
Ще один суддя, справа якого наразі перебуває на розгляді Антикорупційного суду – Володимир П'ятковський – також не звільнений та навіть не відсторонений від здійснення правосуддя, хоча скарга на нього лежить у ВРП вже понад пів року.
Відомі випадки, коли скарги до ВРП використовували й для тиску на суддів за законні рішення.
Так, показовою є історія, коли ВРП притягувала до відповідальності суддю ВАКС Віру Михайленко за дозвіл на заочне розслідування стосовно сумнозвісного ексміністра часів Януковича Злочевського. Останній вже давно переховується за межами України і обвинувачений НАБУ і САП за рекордний в історії нашої країни хабар розміром 5 мільйонів доларів.
Водночас ця ж ВРП тоді відмазала суддю Солом'янського суду за рішення в інтересах Злочевського. НАБУ оприлюднювало дані, що таке рішення ВРП могло коштувати 50 тисяч доларів. За даними НАБУ, ці рішення ВРП могли мати місце, зокрема, завдяки тісним зв'язкам адвокатів Злочевського з колишнім членом ВРП Павлом Гречківським.
Серед тих, хто хоче помститися чесним суддям, можуть виникнути й недоброчесні адвокати, які "не змогли домовитися", або колеги судді, яким не догодили.
Треба також розуміти, що внаслідок розгляду скарги до судді можуть застосувати догану, яка відобразиться на його зарплатні, відсторонити від роботи або навіть ганебно звільнити без величезних виплат, які отримує суддя у відставці.
Що не так із законопроєктом №9261 Маслова?
Якщо коротко – комітет хоче створити службу дисциплінарних інспекторів без прискіпливого конкурсу на посади та залишити її під впливом представників Секретаріату ВРП.
Останні – це люди, які залишилися працювати у ВРП ще з часів зашкварного вже згаданого вище Гречківського.
Фактично депутати пропонують обирати інспекторів таким самим чином, як зараз обираються держслужбовці в судовій системі. Організацію конкурсу також довірять секретаріату ВРП та його працівникам. Тобто представники секретаріату ВРП часів Гречківського матимуть повний контроль над службою дисциплінарних інспекторів і зможуть вільно на неї впливати.
Також очевидно, що, зважаючи на усі корупційні ризики, контроль за відбором інспекторів має бути відповідним. Враховуючи, що кількість таких інспекторів невелика – всього до 30, – це цілком посильна задача.
Закріплюватиме цей вплив керівник служби – ним буде заступник керівника Секретаріату ВРП, який у реальності зможе виконувати функцію "смотрящего" за інспекторами.
Як все ж створити нормальну службу та чому в парламенті не хочуть цього робити?
Для того, щоб забезпечити належний відбір, парламент мав би внести дві прості зміни до поточного законопроєкту:
- зробити відкритий конкурс на посади інспекторів; проводити його має незалежна комісія, до якої буде довіра в суспільства та міжнародних партнерів;
- керувати службою має або а) безпосередньо ВРП, або б) особа, яку інспектори відберуть самі між собою.
При цьому законопроєкт містить подані до другого читання поправки з різними моделями такого конкурсу: аби його проводила комісія включно з представниками громадянського суспільства або ж вже перевірена комісія, яка відбирала членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Проте поки що ці пропозиції не мають жодної підтримки в парламенті.
***
Україна продовжує судову реформу. І, попри попередні невдалі спроби, зараз ми як ніколи близькі до того, щоб почати переходити до європейських практик роботи судів.
Судова система загалом – це суперкрихкий конструктор. Вбудовуючи в цю систему один неправильний блок, ми ризикуємо завалити всю конструкцію.
Помилка влади у створенні служби дисциплінарних інспекторів може хоч і не "завалити" реформу повністю, проте значно послабити позиції України в оновленні судів. Актуальність такого оновлення сьогодні на фоні викриття на корупції голови Верховного Суду є просто кричущою.
Саме від доброчесності та професійності суддів залежить, наскільки скоро сядуть колабораціоністи і зрадники та як швидко ми зможемо забезпечити в Україні верховенство права.
Від останнього залежить і те, як бачитимуть Україну у світі після війни. Якщо сьогодні наш імідж тримається на мужності наших воїнів, завтра він залежатиме від сили демократичних інститутів та швидкості наближення до ЄС.
Тож сьогодні маємо шанс або зробити все правильно і мати сильні позиції у судовій реформі ще до закінчення війни і закласти міцний фундамент для сильної правової держави. Або показати відсутність бажання до змін у нашій країні.
Вибір стоїть за депутатами, яких обрав народ.
