Як домогтися справедливого правосуддя для військових
Військові злочини – одна з найскладніших категорій справ, які ми сьогодні маємо. І проблема не тільки у їхній специфіці, суспільній значущості наслідків і навіть не в кількості, що в умовах такої війни є значною і надалі зростатиме.
Річ у тім, що на сьогодні, на десятому році війни, ми не маємо ані військових органів досудового розслідування, ні військових прокурорів, ні спеціалізованих судів.
Система військової юстиції в Україні була зруйнована у 2012 році за часів Януковича. Навіщо це було зроблено, навряд чи варто пояснювати. А от що з цим робити – потрібно розбиратися.
Що не так із справами про військові злочини зараз?
Статистика – річ уперта. Вона за останнє півріччя говорить про те, що в досить великій частині вироків у підкатегорії військових злочинів суб'єкти, тобто українські військовослужбовці, визнають свою вину.
Переконаний, що не всі 100 відсотків справ є такими однозначними. Це означає, що або був тиск слідства на цього військовослужбовця, або мав місце нефаховий захист, або він був відсутній взагалі.
Якщо ми отримали такий обсяг справ та однобоких рішень за перший рік з моменту повномасштабного вторгнення, то що буде після завершення війни?
Це серйозна проблема, яка матиме відчутні соціальні наслідки. І чи впорається держава з цим викликом – поки питання відкрите.
У нас як адвокатів близько пів року пішло на те, щоби розібратися у тонкощах військового права, і ми продовжуємо вчитися.
Окрім кримінального кодексу, інших спеціальних законів про національну безпеку й оборону тощо, є ще маса внутрішніх нормативних актів, частина з яких взагалі захищена грифом "таємно", тож для нас вони закриті. І це також проблема. Тобто ми не повною мірою можемо мати доступ до тих чи інших документів. То як ці документи відкривати неспеціалізованим структурам?
Інша перешкода на шляху до встановлення справедливості – відсутність експертизи.
Для того, щоб розібратися у справі, ми як адвокати шукаємо конкретних експертів у певній сфері та ставимо запитання дуже прямо: "Тут була лінія мінування – що з нею сталося?", "Куди виходили, наприклад, дроти?" – буквально такі деталі. Або "Чому бригада поводилася саме так?", "Хто ухвалив рішення про відхід?" тощо. І паралельно штудіюємо бойові статути.
Без експертизи складно розібратися і стороні захисту, і стороні обвинувачення, і судді.
Тобто ми можемо попросити військового дати оцінку тим чи іншим подіям, і він може навіть дати свідчення в суді. Але це буде просто приватна думка, а не експертне свідчення. Експертів потрібно готувати вже сьогодні: запроваджувати окремі дисципліни чи навіть створювати відповідні факультети.
Адвокатура є найгнучкішою серед усіх складових потенційної системи військової юстиції. Багато адвокатів ще з 2014 року підтримують Збройні сили України. Це не про бізнес, це винятково про соціальну відповідальність.
По суті, половина юридичних компаній уже відкрили напрямки військового права та спеціалізуються на цьому. І чим складнішу категорію справ ми бачимо, чим складніші справи беремо в роботу, тим більше ми як захисники хочемо бачити, що ці справи розслідують та розглядають фахівці з відповідними знаннями. Зараз багато наших колег перебувають у лавах війська та розуміють проблему уже з іншого боку.
Читайте також: Військовий отримав поранення в бою. На які виплати можна розраховувати?
Про систему військової юстиції та підтримку такої ідеї
На щастя, сьогодні в Україні існує консенсус щодо створення системи військової юстиції. Причому йдеться не про один державний орган, а про цілу правову систему.
Одностайна підтримка такого підходу лунала, зокрема, під час окремої панельної дискусії в рамках Форуму "Розвиток ринку юридичних послуг", який відбувся в Києві 18-го травня. Нашими спікерами були:
- Ганна Маляр – заступниця міністра оборони;
- Сергій Наєв – генерал-лейтенант, командувач Об'єднаних Сил ЗСУ;
- Володимир Гуцол – бригадний генерал, начальник Військової служби правопорядку;
- Євген Грушовець – партнер, адвокат юридичної компанії ARIO, голова громадської антикорупційної ради при міністерстві оборони.
Військові суди
У більшості країн світу є військові суди. За форматом вони можуть бути окремими судами, що діють на постійній основі, змішаними або ж тимчасовими .
До країн, у яких військові суди діють на постійній основі, належать, серед інших, Сполучені Штати, Велика Британія, Іспанія, Швейцарія, Італія, Канада, Польща. У них військові суди діють як у мирний, так і у воєнний час, як на території цих країн, так і на військових базах поза їхніми межами.
У державах зі змішаною юрисдикцією військові суди існують при загальних цивільних судах. Цей формат теж має сенс. Характерним для цієї групи є те, що при загальних судах на постійній основі діють спеціалізовані військові структури: палати, відділи, ради, офіси. Ці структури формуються з офіцерів-юристів або мають змішаний склад: включають як військових, так і цивільних суддів. Така система діє у Франції, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Угорщині, Бельгії, Хорватії.
Такий формат роботи можна швидше запровадити. Формат змішаних судів передбачає, що діє загальний суд, визначаються колегії, які отримують спеціальні знання, проходять навчання та займаються уже профільними військовими справами. Теоретично, за рік це можна було би отримати в Україні.
І є третя група країн, у яких військові суди (тимчасові) діють лише на території військових баз за межами держав або створюються у воєнний час. У мирний час у цих країнах повністю відсутнє військове правосуддя – це Австрія, Федеративна Республіка Німеччина, Чеська республіка, Данія, Грузія.
На мою думку, це не наш варіант. Масштаб збройної агресії росії проти нашої країни та відповідна кількість осіб, залучених до оборони держави, а це, мабуть, понад мільйон військовослужбовців, не дають нам обирати третій (ситуативний) варіант.
Тож, залишається перший (постійно діючі окремі військові суди) або другий варіант (спеціалізовані військові структури при цивільних судах).
Маю одразу уточнити, що перший варіант вимагатиме змін до Конституції України, адже йдеться про окрему гілку судової влади. Звісно, тут може бути дискусія – який із варіантів військових судів обрати, але її в жодному разі не можна затягувати.
Читайте також: Евакуація поранених військових: що треба змінити для порятунку бійців
Органи досудового розслідування
Зараз держава намагається створити військову поліцію. Це важливий, але недостатній крок. Сама по собі військова поліція не вирішить справу.
За умов, коли на території України триває повномасштабна війна, не можна звужувати дискусію про правопорушення у війську лише до категорії дезертирство, самовільне залишення служби чи наркоманія. Бо і зараз, а особливо після закінчення війни справ буде дуже багато, і вони значно складніші. Вони потребуватимуть і фахового досудового розслідування, і фахової експертизи, і фахового захисту.
Читайте також: Суспільні очікування від військової поліції
Військова прокуратура
На мій погляд, ми не потребуємо окремої військової прокуратури. Вона може існувати в рамках загальної системи. Так, як зараз існує система антикорупційної прокуратури.
Голова військової прокуратури, військовий прокурор, може бути заступником генерального прокурора, і так формується окрема вертикаль. Але дуже важливий кадровий добір – на цих посадах мають бути доброчесні, фахові та порядні люди.
Підсумовуючи зазначу, що попри складність і комплексність проблематики військової юстиції, маємо й позитив. Він полягає у тому що і правники, і військові, і влада стоять на одній стороні.
Фактично ми перестрибуємо один щабель: коли потрібно змінювати переконання одне одного, і це спрощує процес. Зараз ми на етапі, коли потрібно, не гаючи часу, створювати систему військової юстиції: готувати законодавчу базу, посилювати інституційні спроможності та запускати роботу відповідних структур.
Це ще й величезна моральна відповідальність перед нашими захисниками та захисницями. Вони, як ніхто, заслуговують на справедливість у державі, за яку проливають кров.
Андрій Романчук
