Поки українська дитина в небезпеці, почуватися в безпеці не може жодна дитина в світі
Спецпроєкт Аспен Інституту Київ "Лідерство та війна"
Директор програмного розвитку Аспен Інституту Київ Денис Полтавець з Дар'єю Герасимчук обговорили питання реабілітації дітей, які постраждали внаслідок війни, скільки дітей залишилися без батьківського піклування під час повномасштабного вторгнення росії, скількох із них розділили з батьками, незаконно депортували, скільки з них загинуло.
Дізнаючись кожну таку недитячу дитячу історію, буває важко стримати сльози та не впасти у відчай. Однак Дар'я Герасимчук знаходить у собі сили боротися і своїм прикладом надихає не здаватися.
Уміння мобілізувати всі сили – це надзвичайний талант, який перший спадає на думку, коли мова йде про те, що дозволяє триматися. Постійно перебувати у бойовому стані, не дозволяючи собі відпочивати чи розслаблятися, майже нереально. Проте, спілкуючись з тими, хто пережив окупацію, з керівниками територіальних громад, людьми, які пережили надскладні випробування, я бачила в них внутрішній жорсткий стержень, непохитну волю до опору, що викликало у мене безмежне захоплення та давало сили для руху далі.
Звісно, ще більший заряд енергії я отримувала, спілкуючись з дітьми, які постраждали внаслідок російської агресії. Побачивши, з якою силою вони проходять через всі випробування, ти, як відповідальний дорослий, не можеш дозволити собі впадати у відчай.
Після початку повномасштабного вторгнення найжахливішим моментом для мене було щоденне очікування інформації від відповідних міністерств та відомств про кількість дітей, що стали жертвами війни. Кожного ранку о восьмій годині я з тривогою перевіряла ці цифри, молячись, щоб вони залишалися незмінними. Це було надзвичайно важко, але я ніколи не забуду цей страшний етап мого життя.
росія вела планомірну підготовку до геноциду українських дітей
Сьогодні на державному порталі "Діти війни" ви бачите скалічені долі маленьких українців. Власне, вони відображають ознаки геноциду української нації через підростаюче покоління. Вбивство, каліцтво, поранення, сексуальне насилля, викрадення, завдавання психологічних травм, створення умов, які абсолютно непридатні для проживання дітей на окупованих територіях – все це є ознаками геноциду.
Мозок відмовляється сприймати те, що відбувається, хоча я щодня бачу підтвердження просто хворобливої уяви росяін. Жахливо бути свідками і взагалі перебувати всередині країни, щодо якої проводиться геноцидна політика.
Сьогодні росіяни заявляють про те, що вони викрали щонайменше 744 тисячі українських дітей, нібито "евакуювали". Жодними списками чи персональними даними ця цифра не підтверджується, ми не вважаємо її правдивою. Але насправді, за нашими підрахунками, мова йде про декілька сотень тисяч викрадених дітей – 200-300 тисяч. Навіть після Другої світової війни подібних масштабів не було. Водночас і ми маємо точні дані тільки стосовно трошки більше, ніж 19,5 тисяч дітей.
Росіяни не збиралися і не збираються повертати українських дітей, що б вони там не говорили. І пришвидшена процедура усиновлення українських дітей російськими громадянами, і зміна громадянства для українських дітей, і так зване "безкоштовне навчання" для української молоді в росії – все це говорить про те, що росіяни хочуть поповнити за рахунок українських дітей свою націю.
Те, що діти розповідають після повернення – жахливо. Те, що вони пережили – жахливо. Те, що вони бачили – жахливо.
Я дуже часто розповідаю історію Сашка. Він жив у Маріуполі зі своєю мамою. Коли вони готували їжу на вулиці, потрапили під обстріл, і Сашко був поранений під око. На щастя, його врятували. Потім його з матір'ю взяли в полон, розділили їх і вивезли на тимчасово окуповану територію. У хлопчика відразу забрали телефон і заборонили зв'язуватися з родиною. Лише за місяць Сашко зміг позичити мобільний у іншого хлопчика в лікарні, щоб зателефонувати бабусі і розповісти, де він знаходиться. Він зміг повернутися до бабусі, але досі ми не знаємо, що з його матір'ю.
Важливо, щоб громадськість мала можливість бачити і розуміти те, через що пройшли діти. Ми створюємо відео з історіями дітей, з їхніми свідченнями. Розміщуємо на порталі "Діти війни", передаємо журналістам, щоби постійно не травмувати дітей спогадами, записуючи інтерв'ю щоразу. Ці історії демонструють страшну реальність, з якою українські діти стикаються через війну.
Кожна дитина в Україні постраждала від війни
Часто ми стикаємося з проблемою нерозуміння батьками потреб дитини. Буває, що батьки відмовляються від психологічної допомоги дитині через власні матеріальні проблеми, навіть якщо фахівці помічають, що це необхідно негайно. Проте багато дорослих не розуміють, які наслідки можуть мати психологічні травми для їхньої дитини.
Важливо постійно нагадувати батькам, що їхній емоційний стан сильно впливає на дітей. Дорослим необхідно піклуватися про своє власне психологічне здоров'я, щоб забезпечити його і для своєї дитини.
В Україні зараз реалізовується велика програма під патронатом першої леді України, пані Зеленської, з ментального здоров'я та психосоціальної допомоги для кожного громадянина.
Війна, яка триває в країні, стала причиною того, що усі діти в Україні – понад сім з половиною мільйонів – постраждали від її впливу. Навіть якщо дитина не отримала фізичних поранень чи не піддавалася іншим видам насильства, вона все одно постраждала емоційно. Сигнали повітряної тривоги, рідні на фронті – все це викликає стрес у дітей.
Ми маємо повернути наших дітей, яких викрала росія
Діти – це скарб кожної нації, без якого немає майбутнього.
Дитяче питання топове в адженді всієї світової спільноти, оскільки всі чудово розуміють його важливість і масштаб. Ми маємо спільно працювати над порятунком не лише українських дітей, але й захистом кожної дитини у світі, доки усі вони не почуватимуться в безпеці.
На сьогодні ми маємо план дій Bring Kids Back UA, до якого запрошуємо долучатись спільно партнерів, друзів із різних країн, найкращих світових експертів із захисту прав дитини, щоб спільно сформувати механізми повернення дітей, викрадених росією. Подекуди це відбувається не так швидко, як би нам того хотілося. Але потрібно розуміти, що кожне повернення дитини – окрема операція порятунку.
Наша нагальна мета – знайти нові механізми, що дозволять примусити росію дотримуватись правил. Це, власне, і є суспільний договір. Якщо соціальний контракт не виконується, то він втрачає свою силу, і це створює значні труднощі. Ми маємо зробити все можливе, щоб повернути кожну дитину, незалежно від її місцезнаходження.
Другим завданням є документування злочинів і притягнення росії до відповідальності.
Наприклад, рішення Міжнародного кримінального суду щодо арешту Путіна та Марії Львової-Бєлової, які звинувачуються у воєнних злочинах, є першим кроком. Цей ордер на арешт підтверджує, що дійсно відбулось викрадення дітей, депортація та примусове переміщення. Це як ніщо інше доводить ознаки геноциду.
Геноцид – складне поняття, і доведення його факту – дуже складна задача, але ми маємо це зробити. Ми повинні досягти визнання світовою спільнотою того, що те, що відбувається сьогодні – це ніщо інше, як геноцид українського народу.
Читайте також: Шлях Путіна до Гааги через "фільтрації" та "оздоровлення". Як Росія викрадає українських дітей
Міжнародна співпраця задля порятунку дітей
Ми визнаємо необхідність побудови нової глобальної системи безпеки дітей у світі. Наразі немає ефективного механізму для пошуку викрадених дітей, і ми зробимо все можливе, щоб швидко знайти розв'язання цієї проблеми.
Система захисту прав дітей – це вже другий етап, оскільки спочатку ми повинні побудувати систему, де дитина може вільно та безперешкодно реалізовувати свої права. І потім ми повинні захищати їх. На першому етапі реалізація прав дитини надзвичайно важлива.
Однак важливо зазначити – світова спільнота сподівалася, що Міжнародний комітет Червоного Хреста, який має широкий мандат у питаннях пошуку та моніторингу умов перебування українських дітей в інших країнах, виконає свої обов'язки. На жаль, наші очікування не виправдалися, і співпраця ще досі не вибудовується. Це серйозне розчарування, оскільки нам потрібна швидка реакція.
Дуже часто дорослі стикаються зі злочинами проти дітей і мовчать. Тому я благаю: не будьте байдужими, якщо бачите безпритульну дитину на вулиці – повідомте про це відповідні служби.
Будьте свідомими дорослими поруч зі своїми власними дітьми. Говоріть із ними, любіть їх, обіймайте їх частіше, намагайтесь віддати їм більше свого часу та тепла. Адже діти – це наше майбутнє, і немає нічого важливішого за них.
Дар'я Герасимчук
