Нові межі не/свободи

…можливо все

Те, що раніше вважалося неможливим, стає реальністю. Те, що здавалося випадковим – постійним. Виняток – нормою, нормальність – відхиленням. План – хаосом, а хаос – прогнозом. Перестають працювати старі правила, і ніхто не знає нових. Світ перетворюється на чужий і ворожий. Швидкість виробленої інформації збільшується, а здатності її осмислювати зменшуються.

Породжений "франкенштейн технологій" творить зміни такої глибини та складності, які неможливо виміряти. В результаті виникає питання, як найкращий варіант відповіді: чи не досягнуто самої межі людського?

Коли те, що відбувається, починає балансувати в точці вибору, між нестерпністю сьогодення і страхом майбутнього, чи мчати в генно-кібернетичні обійми метавсесвіту, чи пригальмувати у поки ще людській реальності?

На цьому рубежі переходу настає стан радикальної невизначеності, за якого можливо все і не існує нічого, що не могло б не відбутися. Немає однозначно позитивного або негативного сценарію. Виграє той, хто ризикує грати за новими правилами, не знаючи самих правил.

"Зміни, яких не було протягом ста років"

Глобальний світ одномоментно "схлопується" і локалізується перед загрозою пандемії, нейромережа пише вірші та дисертації, "найвпливовішій людині світу" виписують ордер на арешт, президент "оплоту демократії" закликає штурмувати Капітолій, схід Європи перетворюється на двотисячокілометровий фронт, а православний ієрарх благословляє ракетні удари по одній із колисок християнства.

У хаосі перебудови, що поширюється, путінська агресія стає одним із головних тригерів трансформаційного переходу.

І хоча фінал не близький, результат дедалі очевидніший: війна в її класичній формі виявляється катастрофічно неефективною і згубно непередбачуваною. Викладений урок переконливий, а спостерігачі уважні.

До стратегічних планів майбутнього внесено корективи, головна з яких – не повторювати чужих помилок. А для цього всім охочим до "вдосконалення крайнього зла" відкриваються воістину безмежні можливості. І йдеться не про архаїку мільйонів солдатів, армад танків, літаків і кораблів, а про модерн цифр і новітніх технологій.

Штучний інтелект за силою стає не рівним ядерній зброї, він робить її непотрібною. Людина – більше не мета знищення, а необхідна, хоча й "страждаюча, сировина".

Безглуздо мріяти захопити острів, коли можна завоювати океан. Навіщо руйнувати міста, якщо достатньо отримати доступ до даних? Для чого захоплювати території, якщо можна контролювати інформацію? Чи не про такі зміни, яких "не було протягом ста років", говорить Сі Цзіньпін?

І якщо з цього погляду оцінити актив російських здобутків, то єдиним воістину неоціненним результатом є не заволодіння "полустанком П'ятихатки", а створення механізму цифрового контролю, де війна виступає вагомою причиною і приводом.

Великий китайський брат, який набагато далі просунувся в питанні побудови всеосяжного "цифрового ока", стає для Москви вчителем, налагоджувальником і контролером. Незамінним постачальником досвіду і технологій, як "випиляти" YouTube з Google, "заблочити" Telegram, розпізнати обличчя в масці або особистість за голосом і загалом давати подібні системні "творчі" поради. 

Безпека в обмін на свободу

Але загальний план перевлаштування набагато амбітніший. На фінальній стадії пакування в привабливу обгортку універсальної і глобальної пропозиції світу – епоха "щасливого раба". Захист і безпека як нова ікона століття, де платою стає свобода. 

Це вам не консервативні цінності "русского мира" або соціалізму з китайською специфікою, що продаються, – це звернення зрозуміле як для бідного Півдня, так і для заможної Півночі. 

На ринку людських і державних страхів перед зростаючою складністю, епідеміями, війнами, міграцією, злочинністю це пропозиція найвищого ступеня затребуваності. COVID у цьому плані став найкращим із можливих майданчиків демонстрації могутності китайських служителів нового культу, які створили і протестували систему цифрового контролю з вибіркою в мільярд осіб.

Готова й логістика проєкту: ініціатива "Один пояс, один шлях", звісно, про торгівлю, але й "трохи" про цифрову експансію. Від Сербії до Малайзії, Ефіопії та Маврикії Китай – провідний постачальник телекомунікаційного обладнання з явним або прихованим опціоном контролю над мережами і даними у них.

Відносини Китаю і Росії теж, звісно, про нафту і газ, але найпривабливішим товаром виступає те, що забетонує непорушність путінського режиму. Експорт відпрацьованих в уйгурських лабораторіях точного калібрування технологій дасть змогу обнулити можливості будь-якого протесту на рівні намірів і спрогнозувати політичний спротив до того, як він станеться.

Лезо бритви

У разі успіху у війні, розв'язаній Росією, сигнал отримають усі спраглі до антиліберального реваншу. Захід програв, він слабкий, він має піти. На історичному порядку дня – формування союзу диктатур. Авторитарна синхронізація на основі створених цифрових платформ, керованих ШІ з китайською пропискою.

І тоді перегортання фукуямівського "Кінця історії" у зворотному напрямку набуде характеру аварійної лавиноподібності. Від Москви до Пекіна, Тегерана та Мінська. Ядро наміченого союзу із запрошенням до приєднання інших охочих... а інших знайдеться у надлишку.

Поразка Росії не зупинить ходу створення цифрових диктатур, але виграє час для Заходу: "…почати нову хвилю цифрової революції, …щоб технології наступного покоління працювали на користь, а не проти наших демократій", – сподівається Дж. Салліван.

А складнощі викликів, що постали, видаються нездоланними. В умовах консенсусного ухвалення рішень необхідно пройти по лезу бритви. Не порушувати права людини, але забезпечити її безпеку, йти шляхом прогресу, але не втратити контроль над результатами, підвищувати рівень життя, але знижувати рівень температури.

Автократії та іншого роду диктатури китайського і російського типу в умовах технологічного переходу мають значну перевагу, що вперше ставить Захід в умови того, хто наздоганяє, а не лідирує. 

Не маючи жодних обмежень у системі ухвалення рішень, не потребуючи суспільного схвалення, ігноруючи питання моралі та етики, автократії отримують необмежені можливості розвивати найбільш передові та найпроблемніші сфери наукових досліджень. Генна інженерія, біо та нанотехнології, штучний інтелект...

Від "вівці Доллі" до "солдата Ван'Ї"

Поки демократії зануряться в обговорення допустимої термінології та її відповідності усім гендерним, сексуальним, расовим, релігійним стандартам, у рязансько-уханьських лабораторіях проводитимуть досліди: від "вівці Доллі" до "солдата Ван'Ї".

Експерименти у сфері генної модифікації та інженерної біології за мінімуму обмежень мають усі шанси дати максимальний результат в умовах необмеженого і безконтрольного використання "біоматеріалу". У в'язницях і виховних таборах його буде у надлишку. У такій ситуації поява "створінь вищого порядку" з якісно поліпшеними показниками інтелекту, пам'яті та сили – лише питання часу.

Поки західні інтелектуали закликають світову спільноту встановити мораторій на дослідження в галузі штучного інтелекту, автократії в принципі не обмежені жодними інституційними бар'єрами для роботи у сфері ШІ. І тоді можливості фіксації сплеску нейронної активності громадян з його занесенням до єдиної бази даних стануть однією з багатьох реальностей, а не прогнозом.

Захід з його розвиненими інститутами громадського та конкурентного політичного контролю, ризикує впасти в "консенсус бездіяльності". Накласти суттєві обмеження на розвиток передових технологій, критично важливих для його безпеки та виживання. А в умовах несумірної складності проблем, що виникають, і недостатнього потенціалу для їх розв'язання, виникає очевидна спокуса перейняти авторитарні практики.

За будь-якого варіанта автократії отримують солідну фору, але... Прагнення посісти домінантні позиції в "технологіях із потенційно катастрофічними наслідками" може призвести до турбулентності втрати контролю, появи нелюдських систем формування та управління реальністю.

Спринтерські дивіденди від отримання швидких і відчутних ефектів непереборно привабливі, але жахливо непрогнозовані.

Повільний шлях демократій, які обговорюють, переконують, дискутують з приводу того, щоб ефекти були позитивними, а ризики керованими, видається надійнішим, якщо, звісно, на момент досягнення консенсусу демократії ще існуватимуть.

Змінюється все і не змінюється нічого

Більшу частину часу своєї історії людство перебувало в стані рабства і гноблення. При цьому люди будуть здатні колонізувати Юпітер або цифровою особистістю злитися в нейромережі, але не зможуть уникнути протистояння чужим прагненням панувати.

Досягнутий рівень свободи – не даність, не подарунок і не результат здійсненого один раз вибору, а підсумок важкої боротьби. Боротьби, яка не закінчується ніколи. Ми просто знову опинилися на початку шляху. Ставши на нього, не варто обирати між безпекою і свободою – втративши свободу, ми втратимо все.

Андрій Демартіно