Чому Україні потрібні F-16?
Нещодавно я отримав новину про те, що нарешті було ухвалено одне з найкращих у війні американських рішень. Білий дім більше не блокуватиме своїх європейських союзників і не перешкоджатиме постачанню американських винищувачів F-16 Україні.
Це крок, який має значно посилити український військовий потенціал. При цьому уникаючи ситуації, за якої б відчутно зросли ризики ескалації конфлікту між Україною та Росією, яка є неприйнятною. Зауважимо, що рішення ще має бути схвалено деякими лідерами Конгресу.
Подія сталася після дипломатичного виступу президента України Володимира Зеленського перед самітом G7 у японській Хіросімі. Європейські лідери сигналізували про готовність постачати F-16 із власних запасів і навчати українських пілотів ними керувати.
Досі адміністрація Байдена відхиляла цю ідею. Тож такий поворот є серйозною та довгоочікуваною зміною політики.
Мої читачі знають, що 15-19 травня я провів у Києві. Можу засвідчити невблаганність українських аргументів, коли йдеться про потребу України в передових винищувачах. Я зустрічався з українськими урядовцями усього спектру, зокрема з міністром оборони, міністром закордонних справ, міністрами та іншими посадовими особами з правоохоронних органів та сфери економічної відбудови.
Я ніколи не бачив такого послідовного, дисциплінованого обміну повідомленнями, як тут. І всі вони були зосереджені на одній конкретній ідеї: Україні потрібні передові західні винищувачі. Зокрема, просили F-16 американського виробництва.
Кульмінацією стало те, що я зустрівся з міністром розвитку громад, територій та інфраструктури Олександром Кубраковим. І навіть міністр інфраструктури розпочав зустріч із того, роздав у друкованому вигляді аргументацію щодо необхідності постачання в Україну F-16. Такого я очікував (і отримав) від міністра оборони Олексія Резнікова – від Кубракова я цього не чекав.
Певною мірою вони ніби проповідували хором. Я приїхав в Україну вже вважаючи, що Києву необхідні передові винищувачі, але не був впевнений, чи потрібні йому конкретно F-16. Зрештою, європейські війська також мають сотні розроблених і виготовлених у Європі винищувачів покоління 4,5.
Щоб зрозуміти критичну важливість запиту України – і правильність рішення адміністрації Байдена, – необхідна певна базова інформація.
Епоха реактивних винищувачів це кілька поколінь літаків різних категорій, що визначаються їхніми можливостями. Існують певні розбіжності щодо того, як класифікувати різні літаки. Та загалом перші три покоління, починаючи з дебюту реактивних винищувачів і закінчуючи серединою Холодної війни, повністю застаріли і про них не йдеться.
Літаки четвертого покоління, як і ранні моделі F-15 і F-16 і російські МІГ-29 і Су-27, були найкращими літаками Холодної війни. Вони досі перебувають на озброєнні більшості сучасних військових, включно з російськими та українськими.
Вершиною нинішніх технологій винищувачів є стелс-винищувачі п'ятого покоління. До них належать американські F-22 Raptor і F-35 Lightning II, а також російські Су-57.
Покоління 4.5 затиснуте між четвертим і п'ятим поколіннями: винищувачі не є малопомітними, але вони мають значно оновлену авіоніку порівняно з винищувачами 4-го покоління, і вони можуть розгортати більш передове озброєння.
У Росії є сотні винищувачів покоління 4.5. В Україні їх немає. Натомість у неї кілька десятків радянських винищувачів 4-го покоління. І в цьому полягає проблема.
Нехай вас не вводить в оману найкасовіший фільм 2022 року "Top Gun: Maverick", у якому (спойлер) Маверік, якого грає Том Круз, керує десятилітнім F-14 Tomcat 4-го покоління і перемагає кількох винищувачів 5-го покоління противника. У реальному світі розрив між ними був би вирішальним.
За словами міністра оборони Резнікова, російський Су-35 (як ключовий приклад) може вражати цілі на відстані в понад 5 разів більшій, ніж український МІГ-29.
Крім того, такі літаки покоління 4.5 можуть нести набагато більший набір передових ракет, ніж старі українські винищувачі. Це означає, що українські літаки мають обмеженіші можливості для того, щоб забезпечити протиповітряну оборону всередині країни. За словами Резнікова, вони не здатні створити перевагу в повітрі на нульовій лінії або поблизу неї, на самому краю фронту.
Що це означає з практичної точки зору? Я знаю з перших вуст, що ракети класу "земля – повітря" (зокрема, американські ракети "Петріот"), що їх надав Захід, можуть бути надзвичайно ефективними навіть проти російських гіперзвукових ракет. Але в кращому разі вони можуть захистити лише незначні, обмежені території України.
Великі райони фронту й більшість українських цивільних осіб та інфраструктури залишаються неприйнятно вразливими для російської повітряної атаки.
F-16 не тільки можуть літати вздовж і впоперек України, забезпечуючи покращену протиповітряну оборону. Вони також мають набагато більшу здатність завдавати ударів по російських військах безпосередньо на фронті та на багато миль за його межами.
Ця здатність навіть важливіша, оскільки багато українських посадовців наголошували, що російські перешкоди зробили ракети, випущені славнозвісною американською системою HIMARS, набагато менш ефективними. (Ось як інколи розвивається війна: тактика чи технологія працює, доки супротивник не розробить успішну відповідь, після чого потрібне нововведення).
Досконаліші винищувачі також можуть вступати в бій з російськими літаками, які використовують успішну тактику під назвою "плануюче бомбардування". Під час такого бомбардування росіяни бомблять Україну з позицій поза зоною дії більшості українських зенітних ракет.
То чому потрібні F-16 американського виробництва, а не винищувачі європейського покоління 4.5?
Міністр оборони сказав, що загалом винищувачів покоління 4.5 може виявитися замало для того, щоб європейські союзники могли їх запропонувати й при цьому уникнути небезпечного виснаження власних запасів.
І навпаки, на озброєнні американських і союзних військових є тисячі бортів F-16. Чимало з них замінюють більш досконалими літаками. Таким чином, ці літаки наявні у великій кількості та можуть бути доступні для України, і при цьому можливості НАТО не погіршаться.
Нарешті, важливо звернути увагу на можливість ескалації.
F-16 – особливо в тих скромних кількостях, про які йдеться – не становлять суттєвої загрози для самої Росії. Істотну загрозу вони становлять лише для російського вторгнення. Це не справжній літак глибокого удару, як бомбардувальник B-1 Lancer або навіть F-15E Strike Eagle. Це зброя, яку Україна може розгорнути в обороні і яка може завдавати ударів відносно близько за лінією фронту. Це саме те, що потрібно Україні.
Справедливо пополемізувати про те, скільки часу пішло на те, щоб адміністрація Байдена ухвалила рішення випустити європейські F-16. Адже до цього можна було дійти раніше. Крім того, адміністрація все ще авторизує Україну отримувати лише F-16 європейських союзників, але не свої літаки.
Та, незважаючи на цей недолік – який необхідно найближчим часом усунути, – принципова реальність полягає в тому, що дозволити Україні будь-які F-16 є правильним рішенням. Це рішення, яке ухвалюється під час переходу від довгострокової стратегії простого збереження України до стратегії витіснення Росії з окупованої України та, що важливо, стримування нової російської агресії після цієї війни.
Колишній міністр оборони України Андрій Загороднюк озвучив чи не найкращий аргумент на підтримку рішення адміністрації Байдена. Він попросив мене "запитати генерала НАТО, як виграти цю війну без авіації".
Надання Україні передових винищувачів не тільки полегшує її завдання. Це ознака того, що адміністрація Байдена готова перевернути сторінку допомоги Україні та уникнути поразки. Зараз ми починаємо допомагати Україні досягти перемоги – і зберегти мир, про який ми молимося.
Девід Френч, журналіст та колумніст "The New York Times". Колишній головний редактор "The Dispatch" та автор у "The Atlantic". З 15 по 19 травня відвідав Київ у складі делегації американської некомерційної організаціі "The Renew Democracy Initiative".
