Британія знищує себе за допомогою Brexit, а Росія – за допомогою війни

Я саме був в Україні, коли у Великій Британії коронували Чарльза ІІІ, а в Росії на Червоній площі проводили парад до Дня перемоги. Годі було не зауважити подібності: парадна форма і вояки марширують, Пенні Мордонт подає церемоніальний меч і древній танк Т-34 суне площею. 

Відмінності, ясна річ, теж очевидні. Коронація – безглузда і незавадна, хоча й позбавлена лоску, зважаючи на спад рівня життя. Парад на Червоній площі – лихий та руйнівний.

Та ось, що мене вразило найбільше – обидві країни начебто навмисно намагаються завдати собі шкоди: Британія за допомогою Brexit, а Росія – за допомогою війни, в якій їй не перемогти.

Обидві країни обтяжені імперським минулим, понівечені елітами, яких зростили з думкою, буцімто їм відведена важлива роль у світі. Їх до глибини обурює, що ця роль давно втрачена. Тож вони ошукують народ і тягнуть його зі собою на дно. 

У Сполученому Королівстві маємо дно фінансове. А в Росії – смерть та горе, що забирають життя невинних українців. І все це – на потіху марнославних старих дурнів Кремля.

І Brexit, і путінська "спеціальна військова операція" від самого початку приречені на поразку. Оскільки це стає все очевиднішим, росіяни та "брекзітівці" все завзятіше це заперечують.

Подібне можна зрозуміти, лише посилаючись на концепцію "когнітивного дисонансу", коли люди висловлюють суперечливі ідеї та заперечують правду.

Цей термін запропонував психолог Лайонел Фестінґер. Разом зі своїми студентами він проник до лав послідовників культу кінця світу, які вірили в пророцтво чиказької домогосподарки Дороті Мартін.

Жінка віщувала, мовляв, світу настане кінець 21 грудня 1954 року (її ж послідовників порятують інопланетяни на літаючих тарілках). Коли ж кінець світу так і не настав, адепти культу замість визнати свою помилку, взялися вигадувати пояснення, чому кінець світу відтерміновується, і проповідувати ще палкіше, ще відчайдушніше, аби переконати усіх довкола у правдивості своїх абсурдних переконань.

Я не володію російською. Тож коли я дивлюся виступи Соловйова, Скабєєвої чи Сімонян на YouTube, то зчитую лишень їхній вираз облич. А він відображає внутрішній конфлікт, що так яскраво контрастує з переконливістю та завзяттям, з якими вони, здавалося б, виголошують свої промови.

Це і є вираз когнітивного дисонансу. Десь у глибині свідомості вони знають, що все це брехня.

З такими людьми немає сенсу сперечатися: вони – послідовники культу, а культу байдуже до раціо та доказів.

Коли Україна переможе у війні, ці підлі пропагандисти вигадають найрізноманітніші пояснення, чому "спеціальна військова операція" зазнала невдачі. Та чи це з самого початку була жахлива помилка і взагалі нечувана дурість? Ні. Аж ніяк, ні.

Генрі Марш