Нестерпна легкість передвиборчого буття: як вибори в країнах союзників вплинуть на підтримку України

25 березня 2023 року Дональд Трамп заявив на передвиборчому мітингу в Техасі, що може завершити російсько-українську війну за 24 години, якщо знову стане президентом США. Ця заява набула широкого резонансу в Україні. Але маємо бути готові, що подібні (а подекуди контраверсійні заяви) ми будемо чути від ще більшої кількості політиків.

У наших найближчих союзників розпочинається сезон передвиборчих кампаній і тема України, безумовно, лунатиме в усіх політичних контекстах.

Низка наших стратегічних партнерів зайдуть у 2024 році у виборчий сезон. Ми вже спостерігаємо активну кампанію президентських виборів у США: зараз кандидати від обох партій готуються до праймеріз, а саме голосування призначене на 5 листопада 2024 року. 

Також у другій половині наступного року мають відбутися парламентські вибори у Великій Британії, там чіткої дати голосування поки не призначили. Крім того, добігатиме кінця каденція поточного складу Європейського парламенту, тому відповідно у 2024 році будуть вибори ще й до цього органу (точної дати поки теж не визначили). Спотворені "вибори" президента у 2024 році мають відбутись і в росії.

На цьому тлі заяви політологів, експертів (як українських, так і західних) та наших партнерів про перемогу України у 2023 році мають свій інтерес. Україна – одна з топ-тем виборчих кампаній у країнах наших союзників. І, наприклад, коментарі експертів про те, що Джо Байден почав свою передвиборчу кампанію, гуляючи Михайлівською площею у Києві під звуки сирен повітряної тривоги, – черговий цьому доказ. 

Ми чули чимало запевнень, що результати виборів ніяк не вплинуть на бажання партнерів підтримувати Україну у її протистоянні з російською агресією. Зрештою, вибори до американських Сенату та Конгресу показали, що це так. Однак ризик несе сама передвиборча кампанія.  

Якою би зразковою не була демократія в тій чи іншій державі, вибори – це завжди поляризація суспільства і маніпуляції з найболючішими акспектами життя громадян. І боротьба за електорат іноді не знає меж. Тож якими би не були переконання тих чи інших кандидатів, вони використовуватимуть у своїх кампаніях російсько-українську війну. Це логічно: ці держави надають нам своє озброєння, витрачають кошти своїх платників податків для фінансової підтримки України, допомагають з відбудовою і прийняли у себе українців, які тікали від війни. 

Так чи інакше, але повномасштабна війна в центрі Європи стосується кожного і не тільки на Європейському континенті. 

В чому небезпека виборчих кампаній у світі?

Розглянемо приклад парламентських виборів в Естонії, які відбулись 5 березня 2023 року. Цій балтійській країні ні в кого язик не повернеться дорікнути недостатнім розумінням того, за що зараз воює Україна. 

Від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Таллін передав Києву допомоги на €400 млн – це третина оборонного бюджету цієї країни. При цьому друга за рейтингами партія на цих виборах – Консервативна народна партія Естонії (яка не є проросійською) в своїй риториці використовувала тези про необхідність зменшити допомогу Україні, припинити приймати біженців і більше уваги приділяти естонцям. 

А один з кандидатів від цієї політсили взагалі заявив, що "росія не веде загарбницьку війну в Україні". Крім того, заяви про перенаправлення коштів з підтримки України на внутрішні потреби, лунали і від радикальної партії під час парламентських виборів у Фінляндії.

Чому так відбувається? Бо людям подобається, коли їм пропонують прості рішення для складних проблем, а політики не гребують обіцяти втілити в життя ці прості рішення на виборах. 

Що робити Україні? Знаходити контраргументи і спростовувати тези, які потенційно можуть використати опоненти нашої підтримки.

Розглянемо основні закиди в наш бік:

• Начебто нецільове використання коштів, наданих Україні, і потенційні ризики корупції. Хоча ця теза суголосна наративам російської пропаганди, ми не можемо звинувачувати у роботі на росіян кожного, хто має сумніви в прозорості України. Однак маємо апелювати до результатів міжнародних аудитів. Україна справді пройшла перевірки і наші партнери, зокрема Пентагон, не мають застережень щодо того, як ми використовуємо надане озброєння і кошти. 
• Обсяги наданої допомоги. Це дуже популярна теза для внутрішньої аудиторії: в нашій країні своїх проблем вдосталь, а ми занадто багато витрачаємо для підтримки України і українців. Тут наш контраргумент має бути такий: справді умовний платник податків у США, Європі чи великій Британії не має витрачати кошти на допомогу Україні. Для цього є заморожені російські активи ($350 млрд центробанку рф і  $150 млрд російських олігархів). Ці кошти треба конфіскувати і передати Україні і їх вистачить покрити витрати зараз і на подальшу післявоєнну відбудову. Крім того, це справедливе і логічне рішення. 
• Начебто неможливість України перемогти. В цій тезі поєднуються і російські наративи, і традиційний західний скептицизм. Ми реалісти і чудово усвідомлюємо, що без західної допомоги і всебічної підтримки перемогти буде вкрай складно.
  
  Але що буде зі світом, якщо Україна програє? путін створив небезпечний прецедент: у ХХІ столітті повномасштабно вторгнувся в суверенну і незалежну країну. Якщо його не покарати, то цей приклад візьмуть до дії інші диктатори. Чи готовий до цього світ? Замирення і пацифікація з агресором не працює, він сприймає це як прояв слабкості і лише нарощує свої апетити. Демократія має бути з зубами, бо це спосіб її виживання перед загрозою диктаторських режимів.

Будьмо реалістами: ми докладаємо всіх зусиль, аби перемога настала вже цього року. Але якщо цього не станеться, це не означає, що ми програли.

Ми, як держава, проходимо справді великий і надскладний шлях, зокрема, і на дипломатичному напрямку. Зупинятись ми не маємо права — голос України має звучати гучніше, ніж передвиборчі лозунги кандидатів на виборах. 

Кіра Рудик

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.