Жовто-блакитна Америка: як ставляться до України за океаном
В кінці лютого ми їздили до США, де обговорювали з представниками влади тему українських військовополонених - зокрема, їх реабілітацію в американських закладах. Після напруженого дня роботи у Вашингтоні ми вечеряли в затишному ірландському пабі. Неважко було здогадатися, звідки ми: українська мова, жовто-блакитні емблеми на одязі.
Літній чоловік за сусіднім столиком вдивлявся в нас, потім щось написав на серветці й передав її нам. "Give them the F-16s or the F-18s!", - прочитали ми. Тобто дідусь закликав американську владу передати Україні бойові літаки!
Автор напису був звичайним американцем, без українського коріння. Він підкреслював, що як платник податків не проти, щоб його гроші йшли на допомогу Україні. І зичив нам перемоги.
Дідусь з ірландського пабу не був виключенням. На вулицях Нью-Йорка та Вашингтона до нас підходили різні люди: молоді й літні, заможні та небагаті, чоловіки й жінки. Усі вони висловлювали підтримку Україні. Ну а жовто-блакитні прапори на американських вулицях зустрічалися постійно.
Найбільше прапорів майоріли під час урочистої ходи до Меморіалу Лінкольна у Вашингтоні. Мене вразило, що з нагоди Року Незламності сюди прийшли не лише українці, а усі, хто підтримує Україну, в тому числі багато представників влади США.
Цілком зрозуміло, коли нас підтримують поляки чи естонці. Які самі межують з нашим ворогом й відверто кажуть: "Якщо Україна впаде – ми наступні".
Мешканцям Сполучених Штатів навряд чи варто боятися російських танків на Лонг-Айленді. Тому можна було б очікувати від американців більш відстороненого ставлення до далекої війни.
Але вони нас підтримують навіть через рік після початку великої війни – і це надихає! Тому що наша боротьба – не лише за українські землі, а за світові цінності.
Ми відчували це не лише на вулицях міст, а й під час офіційних зустрічей та засідань. "Якщо пекло існує, то я побував у ньому", – ці слова Артема Дибленка, сказані в штаб-квартирі ООН, викликали сльози у багатьох слухачів. Захисник Маріуполя та "Азовсталі", Артем провів у російському полоні чотири страшних місяці.
Про свій жахливий досвід він розповів помічнику заступника держсекретаря з питань прав людини Карі Макдональд. А під час зустрічі із заступницею помічника міністра оборони США Лорою Купер, послом України в США Оксаною Маркаровою та представниками Державного департаменту США ми обговорили наші плани з реабілітації звільнених Героїв за кордоном, в тому числі в Сполучених Штатах.
Ми знайшли повне порозуміння з американською стороною з усіх питань. Так, російські військові злочини мають бути розслідувані, а винні – покарані. Так, наші воїни мають пройти необхідну реабілітацію, в тому числі з кордоном. Так, українська формула миру – не наша примха, а умова виживання цивілізованого світу. Того світу, де не буде місця тортурам військовополонених, обстрілам мирних міст та іншим звичним для росії способам поведінки.
А ще мене вразило, як американці бережуть пам’ять про героїв війн та жертв терористичних актів. Меморіал Корейської війни з його знаменитим слоганом Freedom is not free. Або великі басейни на місці хмарочосів WTC.
До речі, Меморіал 11 вересня нагадав мені мій рідний Миколаїв. 29 березня 2022-го для мене було дуже схожим на 11 вересня 2001-го для мешканців Нью-Йорка. Такий самий сонячний ранок. Такий самий початок робочого дня. Такий самий раптовий "приліт". Така сама загибель невинних людей під бетонними завалами.
Хочу, щоб на місці зруйнованої Миколаївської облради теж стояв меморіал, і обов’язково буду ініціювати розгляд цього питання. Ми ніколи не забудемо цей злочин – як і всі інші російські злочини. А терористів відправимо до пекла!
Ганна Замазєєва, голова Миколаївської обласної ради, член Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, уповноважена регіонального представництва Координаційного штабу Південного регіону
