Як працюють громадські ініціативи під час війни

Автори: Роксолана Нестеренко, Марія Очеретяна, Центр спільних дій 

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну перед практично кожною людиною та організацією постала потреба в корисній діяльності. Центр спільних дій не став винятком: серед проєктів, які ми запустили у перші місяці повномасштабної війни, був подкаст "Один одному". 

Ми почали їздити українськими громадами та записувати історії людей, які після 24 лютого 2022 року почали волонтерити. Спершу ми хотіли розповісти про важливі проєкти, аби люди в інших громадах теж могли їх відтворити.  

Утім, дуже швидко ми виявили, що людей не потрібно вчити волонтерити: в усіх громадах, які ми відвідували, мешканці практично одномоментно почали втілювати схожі ініціативи. Вони збирали та розподіляли гуманітарну допомогу, шили плитоноски, плели маскувальні сітки, домовлялися про закордонні партнерства та шукали житло для вимушених переселенців. 

Цікаво, що ще 23 лютого більшість із них не вірили в реальність повномасштабної війни. Однак після її початку волонтерський рух запустився, ніби за наперед визначеною командою.  

Цей феномен так нас зацікавив, що ми вирішили його дослідити.  

Як ми проводили дослідження 

Найпевніший спосіб дослідити масове явище – скористатися кількісними даними. Утім, після початку повномасштабної війни їхня репрезентативність була сумнівною: відбувалася неконтрольована міграція та еміграція, державні дані стали закритішими, а чимало ініціатив, які нам хотілося вивчити, були децентралізованими й неформальними. Тому ми пішли іншим шляхом – почали збирати якісні дані. 

Більшість інтерв’ю були записані віч-на-віч, окремі – в телефонному режимі. Під час особистої розмови респонденти відкривалися та охоче розповідали про свій досвід. 

Для багатьох ці розмови були терапевтичними: від початку повномасштабної війни люди пережили незвичний для себе досвід, багато хто почав займатися абсолютно новою діяльністю. Вони мали потребу ділитися своїми історіями.  

Ми шукали в громадах представників та представниць різних зацікавлених груп, аби оцінити процеси більш комплексно. Зрештою, вдалося записати в 14 областях України 193 інтерв’ю з представниками й представницями громадських організацій, локального бізнесу, місцевого самоврядування, духовенства, а також з громадянами, які не належать до жодної з цих груп. Усі ці люди були засновниками та учасниками громадських ініціатив або отримували від них допомогу.  

Нашими першими респондентами були представники громад, із якими ми співпрацювали раніше в межах інших проєктів. Ці люди, в свою чергу, ділилися контактами інших місцевих волонтерів, підприємців, керівників органів місцевого самоврядування. Крім того, ми шукали ініціативи за згадками в медіа та соціальних мережах. 

Такі результати складно екстраполювати на всю країну, проте можна визначити тенденції.  

Що ми побачили в результаті 

У межах дослідження ми отримали великі об’єми різноманітної інформації, яку категоризували та об’єднали за такими індикаторами: територіальне розміщення, формат, розмір, тривалість ініціативи тощо. Впорядкування якісних даних дозволило нам порахувати їх. У результаті в основу нашого дослідження лягла інформація про 131 громадську ініціативу. 

Під час аналізу даних Центр спільних дій виявив три основні тенденції низового громадського руху: 

Громадський сектор, до якого ми зараховуємо й громадські організації, й неформальні волонтерські рухи, став рушієм низового руху в усіх регіонах України. Серед усіх форматів ініціатив найбільше було таких, які створили самі громадяни. 

Суспільство активізувалося в момент кризи та взяло на себе частину завдань державних інституцій – тим самим воно дало час державі переорієнтуватися на більш нагальні оборонні потреби. 

Попри те, що низовий громадських рух розвивався в перші місяці повномасштабної війни стрімко й хаотично, більшість із започаткованих тоді ініціатив функціонують дотепер. 

90% ініціатив, що розпочала місцева влада, діють до сьогодні. З проєктів громадського сектору продовжують діяльність 80%. Серед ініціатив, започаткованих підприємцями, цей показник становить близько 70%, оскільки частина підприємців повернулася до попередньої діяльності.  

Низові ініціативи проявили високий рівень адаптивності. Якщо проблема ускладнювалась додатковими обставинами, ініціатори підлаштовувались під нові умови. Ініціативи розширювали свої цільові аудиторії та формати, розділялись на різні рухи та об’єднувалися. Частина з них зареєструвала громадські організації та благодійні фонди, щоб спростити фінансову діяльність та отримувати підтримку від донорів.  

***

У межах дослідження ми отримали величезний масив абсолютно безцінної інформації. 

Люди, з якими ми спілкувалися, не лише формально відповідали на запитання: вони розповідали щирі історії про свою мотивацію до волонтерства, особисті виклики та потреби, власне горе. Найголовніше – ці носії важливого досвіду готові ним ділитися. Завдання журналістів, соціологів, документалістів та аналітиків – збирати цю інформацію, систематизувати, вивчати, переповідати її.  

Українське громадянське суспільство сьогодні переживає унікальний досвід, якого не мало, мабуть, останніми десятиліттями жодне громадянське суспільство. Важливо зафіксувати та передати його, аби уроки повномасштабної війни не минули даремно.  

4 квітня о 14:00 Центр спільних дій проведе онлайн-презентацію дослідження. Під час зустрічі ми детальніше розповімо про його результати та проілюструємо їх найяскравішими історіями ініціатив із різних куточків України. Для реєстрації необхідно заповнити google-форму.  

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.