5 найрозповсюдженіших страхів кримчан щодо деокупації: розвінчуємо російські міфи
Під час спілкування з колегами та гостями Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (далі – Представництво), ми часто наголошуємо на необхідності бути готовими до деокупації півострова.
Ця теза підкріплюється напрацьованими Стратегією відновлення Криму та першочерговими кроками держави після деокупації Криму. Однак є ті кроки, які ми маємо робити вже зараз, ще до звільнення нашої території.
Один із них – побудова міцної комунікації з мешканцями окупованого півострова, яким довелося понад 9 років жити в умовах російської пропаганди та відсутності вільних і незалежних медіа.
Росія просуває безліч отруйних наративів, які так чи інакше впливають на наших людей. Ми відстежуємо всі ці публікації та постійно аналізуємо інформацію. Це дало нам змогу виділити кілька головних "тез", якими РФ намагається відлякати громадян України від їхньої ж держави.
Далі розповім детальніше про кожну.
"Я зрадник України, бо лишився в окупованому Криму, тому понесу кримінальну відповідальність після його звільнення"
Аналізуючи відкриті джерела та спілкуючись із мешканцями окупованого півострова, можна сказати, що це один із найбільш розповсюджених страхів наших громадян, які лишилися в Криму після 2014 року. Цей страх також активно живить російська пропаганда, яка зацікавлена в тому, щоб громадяни України боялися власної держави.
Однак керівництво України завжди наголошувало та продовжує це робити: наша головна ціль – це захист наших громадян, які вимушені жити в окупації. Захист на всіх рівнях. І, звісно ж, мешканці окупованого Криму – це наші люди, за яких ми боремося всі роки з 2014 і по сьогодні.
Тисячі громадян, які залишилися на півострові після 2014 року, стали жертвами окупації. Їхнє життя тривало, Україна це прекрасно розуміє.
Громадянам доводилося брати окупаційні паспорти, які силоміць роздавала Росія, оскільки вижити в Криму без цього "аусвайсу" просто неможливо: отримати медичну допомогу, соціальні виплати, просто вчитись у школі чи вищому навчальному закладі. У разі відмови окупанти погрожували відібрати у наших громадян майно, бізнес, роботу.
Окрім цього, окупаційні адміністрації щороку проводили злочинні призовні кампанії, жертвами яких стали, за останніми підрахунками, близько 39 тисяч громадян України. Незаконні призови заборонені міжнародним гуманітарним правом, яке окупанти вкотре систематично порушують, долучивши до лав армії РФ українців.
Вже зараз ми разом з експертами активно працюємо над удосконаленням українського законодавства та необхідними механізмами притягнення до відповідальності, які враховуватимуть контекст Криму та тривалої окупації.
Головна ідея – покарання невідворотне, але покарання має настати лише для справді винних у вчиненні злочинів проти людяності, воєнних злочинів, а також порушень прав людини.
Йдеться тут також про тих, хто у 2014 році зрадив присязі Україні та перейшов на бік окупантів: працівники правоохоронних органів, військові, топчиновники. Ті, хто активно впроваджував окупаційний режим, розкрадав природні ресурси, займався пропагандою.
Окремо варто згадати суддів, які виносили незаконні вироки нашим громадянам за сфальсифікованими справами. Всі вони мають понести відповідальність за свої дії.
Ми радимо нашим громадянам з окупованих територій не вірити брехні росіян, тримати зв'язок із родичами та друзями з материкової частини України та читати лише перевірену інформацію з українських джерел, без пропагандистських маніпуляцій окупантів.
Разом зі звільненням від окупантів на український півострів повернеться верховенство права, дотримання основоположних прав і свобод людини, розквіт туризму, якісна освіта та зелена економіка. А також з'являться нові можливості у зв'язку з інтеграцією Криму як частини суверенної України в європейський простір, зокрема економічний.
Більше та конкретніше про те, хто нестиме кримінальну відповідальність після деокупації Кримського півострова, а хто ні, я писала у колонці "Кого в Криму мають покарати за колабораціонізм".
"Мене депортують з деокупованого Криму, адже в мене паспорт громадянина РФ"
У 2014 році окупаційні адміністрації автоматично прирівняли мешканців окупованого Криму до громадян РФ. Навіть тих, кого не було на півострові.
Це не нова практика для Росії. Примусова паспортизація також здійснюється постійно й на інших окупованих територіях, зокрема Грузії та Молдови.
По-перше, це один із варварських способів "привласнення" території разом із населенням.
По-друге, це втручання у внутрішні справи іншої країни та її громадян. І, звісно ж, це один із елементів колонізаторської політики РФ. Згідно з міжнародним правом, такі дії країни-агресорки кваліфікуються як воєнний злочин.
Попри те, що Україна не визнала окупаційні паспорти та ніколи не визнає, Росія досі активно просуває тезу, що тепер мешканці окупованого півострова – нібито її громадяни.
На цьому наративі окупаційні адміністрації та пропагандистські медіа побудували ще один страх в українців та представників корінних народів Криму – нібито "після звільнення півострова український уряд всіх вас депортує як громадян РФ".
Важливо повторити ще раз: Україна ніколи не визнавала та не визнає окупаційні паспорти.
Всі наші люди в окупованому Криму залишаються громадянами України, що вже руйнує пропаганду росіян.
Так, деколонізація Криму – важливий пункт, який ми також розглядаємо разом із експертами під час напрацювань нагальних кроків держави після звільнення півострова. Однак цей пункт законодавчо обґрунтований та не порушує жодних норм: якщо ви громадянин РФ, який потрапив на півострів незаконним шляхом після його окупації, без дозволу на це від українського уряду – ви маєте покинути територію іноземної для вас держави.
Коли я кажу "громадяни РФ", йдеться про тих, хто народився в Росії, там виріс, отримав паспорт, заїхав у Крим незаконно після 2014 року і немає жодного відношення до України та її громадянства.
Якщо громадяни Росії захочуть в'їхати назад, то мають звернутися до відповідних державних органів України та отримати на це дозвіл, маючи при цьому вагомі підстави для в'їзду. Подібні закони діють і в інших демократичних країнах, де для перебування на їхніх територіях вам необхідний дозвіл від цієї держави.
Вже зараз ми у Представництві активно працюємо над розробкою механізмів верифікації документів та їхньої заміни на документи державного зразка.
До нас часто звертаються громадяни, які хочуть виїхати з окупованої території через треті країни та повернутися на материкову частину України. Ми допомагаємо їм інформаційним супроводом та маємо успішні кейси.
Наприклад, громадянин України зміг виїхати з окупованого Криму до Туреччини, з нашим супроводом оформив там посвідку на повернення та повернувся на підконтрольну частину України. Він оформив український паспорт із застосуванням механізму залучення свідків через відеозв'язок.
За результатами супроводу таких кейсів Представництво готує пропозиції для змін в законодавство.
Більше про видворення громадян РФ, а також хто саме має виїхати за межі України, я розповіла у колонці про деколонізацію звільненого Криму.
"Деокупація принесе війну в Крим"
Тут потрібно враховувати, що Росія з самого початку розглядала окупований півострів як військову базу та активно мілітаризувала його всі роки, а після 24 лютого 2022 року використовує Крим як плацдарм для наступу на материкову частину України.
Наприклад, розбудова незаконного так званого Керченського мосту, а також прокладання незаконної траси "Таврида" – це стратегічні кроки Росії. Вони спрямовані на забезпечення військових цілей РФ сухопутними шляхами постачання зброї для того, щоб і надалі мати змогу зідйснювати атаки на міста материкової частини України.
Окупація Криму є також фактором нестабільності в Азово-Чорноморському регіоні у сфері безпеки. Тобто, так чи інакше, Кримський півострів уже бере участь у війні, адже з його окупації вона й розпочалася.
Зазначу, що до повномасштабного вторгнення Україна як держава все ще намагалася знайти політико-дипломатичні шляхи звільнення своєї території. Однак після 24 лютого все кардинально змінилося.
Як не раз повторював президент Володимир Зеленський, Українська держава сама обиратиме шляхи деокупації Криму та всіх тимчасово окупованих територій. Цю тезу також активно почали підтримувати наші міжнародні партнери. Звісно, що в умовах війни першими до Кримського півострова зайдуть наші військові.
Рано чи пізно, але півострову довелося би брати участь в активних бойових діях, однак є принципова різниця. Україна передусім зацікавлена в тому, щоб звільнити Крим та вберегти наших людей, тоді як Росія розглядає півострів виключно як витратний матеріал, військову базу для реалізації власних тоталітарних та ганебних амбіцій.
Те, що Росія та її керівництво в лиці Путіна – воєнні злочинці, підтвердив також ордер на арешт очільника Кремля від Міжнародного кримінального суду, виданий 17 березня 2023 року.
З першого дня війни окупанти порушують абсолютно всі норми міжнародного гуманітарного права, яке також включає в себе правила ведення війни: вбивства військовополонених, викрадення українських дітей та примусове переміщення їх на територію РФ, атаки по цивільній інфраструктурі, жорстокі розправи над цивільним населенням, зґвалтування та катування.
Читайте також: Чи арештує Міжнародний кримінальний суд Путіна?
Ідентичні дії РФ здійснювала на початку окупації Криму в 2014 році та здійснює вже 9-й рік, тільки масштабуючи та поглиблюючи їх.
Насильницькі викрадення, катування, поховання в лісосмузі за межами населених пунктів – це жорстокі та сталі практики, якими користується окупаційний режим РФ.
Наприклад, 15 березня 2014 року було знайдено понівечене тіло Решата Аметова, якого викрали 3 березня того ж року біля парламенту АР Крим під час мирного одиночного пікету. Він став першою жертвою серед цивільних у момент початку окупації, початку війни.
І це триватиме, допоки ми не звільнимо нашу територію.
Один із найважливіших пунктів – це виїхати якомога далі від місць розташування постійних або мобільних військових об'єктів, якщо раптом ви біля них проживаєте.
Допомагайте ЗСУ. Якщо вам відомі, наприклад, місця базування російських військових чи координати їхніх складів із боєприпасами, повідомляйте про це. У жодному разі не співпрацюйте з окупантами. Україна вже зовсім поряд.
"Я говорю російською, а в Україні триває жорстка українізація"
З 16 липня 2019 року в Україні набув чинності закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Протягом трьох років в нього вносили зміни, а наразі цей закон розповсюджений практично на всі сфери життя: починаючи від державної та комунальної сфери, закінчуючи публічними мовниками та виданнями.
Я вважаю цей шлях держави, яка тривалий час перебувала під отруйним впливом Росії, правильним, адже ми рухаємося до незалежності та захисту української ідентичності, яка також передбачає використання української мови.
Однак законодавством України не передбачені жодні переслідування за російську мову чи прослуховування російських пісень на території нашої держави, як це роблять окупанти в Криму, штрафуючи наших громадян за пісні українських гуртів та змушуючи записувати так звані "відеовибачення". До того ж, у побуті людина вільна говорити будь-якою мовою, якою забажає.
Так, ми розуміємо, що нашим громадянам після 9 років в окупації, без доступу до української мови та літератури чи хоча б україномовних медіа та видань буде, можливо, важко відразу перейти на українську. Хоча, наприклад, в Україні ще з 2006 року в кінотеатрах відбувався показ фільмів з українським дубляжем. І так само в кінотеатрах Криму, з 2006 до 2014 року, зарубіжні стрічки транслювали українською мовою, що було цілком прийнятно для всіх.
Проте ми все одно передбачаємо перехідний період для різних сфер життя.
Звісно, є ті сфери, в яких перехідний період не буде релевантним, коли йдеться про роботу в державних органах України. Однак для більшості інших це може стати тим містком, який допоможе комфортно інтегруватися в життя своєї держави.
Я хочу наголосити, що Україна йтиме не шляхом покарання, а створюватиме умови для якомога швидшого повернення мешканців деокупованого Криму в українське гуманітарне поле: освітні курси, програми обміну студентами, різноманітні академічні проєкти, які навпаки заохочуватимуть до активної участі в житті своєї держави, а не залякуватимуть наших громадян.
Вже зараз в Україні діють різноманітні ініціативи, які допомагають вивчити та покращити рівень володіння державною мовою. Зокрема, молодь із окупованого півострова, яка приїхала навчатися в університетах на материковій частині України, не відчуває дискомфорту від викладання українською в закладах освіти.
Цікавий досвід мовної політики держави продемонстрований в Естонії. Там теж російська мова була штучно нав'язана і тому доволі розповсюджена, адже країна була окупована Радянським Союзом із 1940-го року. В 1989-му естонці прийняли закон про мову. Він, зокрема, передбачав перехідний період тривалістю в 4 роки та вимагав від населення володіти естонською мовою як державною, а російську знати на доволі базовому рівні (переважно 1000 слів у запасі з російської вистачало, щоб отримати певні посади).
Вже у 1995 році Естонія ухвалила новий закон, який визначав естонську мову єдиною державною. І якщо іноземці хотіли отримати громадянство цієї країни, вони мали складати іспит на знання естонської. Втім, уряд країни передбачив спеціальні ініціативи для населення, які дозволяли громадянам записатися на освітні курси та програми і покращити своє володіння мовою.
Місцеве населення, хоч спочатку висловлювало певні невдоволення, але поступово йшло на такі умови держави, яка наразі є членом ЄС, адже естонське громадянство автоматично відкривало перед ними перспективи проживання у європейській, демократичній країні.
Україна вже зараз є кандидаткою на вступ до ЄС, тому також може пропонувати своїм громадянам розвиток у державі, яка рухається до європейських стандартів життя, та забезпечувати їх необхідними механізмами для більшого залучення в діяльність своєї Батьківщини.
"Україна відбере у мене майно та бізнес"
Через те, що Росія під час окупації почала незаконно розповсюджувати свою юрисдикцію на територію окупованого півострова, більшість правочинів, зокрема оформлення права власності чи відкриття бізнесу, відбувалися згідно з російським окупаційним законодавством. Тож тепер у наших громадян викликає страх думка, що Україна може не визнати їхнє право власності й відібрати їхню нерухомість.
Майнове питання – це також один із нагальних кроків нашої держави після деокупації, над якими ми трудимося з групою експертів. Вже маємо певні напрацювання, в яких передбачені випадки перегляду правочинів, коли права громадян України були порушенні.
Враховуючи, що переглядати доведеться практично всі рішення, ми вже зараз можемо назвати ті, які не визнаватимуться – це правочини, однією зі сторін яких була РФ чи окупаційні адміністрації.
Нагадаю, що після окупації півострова уряд РФ запровадив широкомасштабну незаконну експропріацію та "націоналізацію" державної власності, великих підприємств, фінансових установ і навіть приватної власності фізичних та юридичних осіб. Лише впродовж 2014-2017 років окупанти в Криму "вилучили" щонайменше 3800 земельних ділянок.
Тобто просуваючи наратив про те, що "Україна відбиратиме у кримчан майно", Росія водночас сама активно цим займається. Лише на початку лютого 2023 року окупаційні адміністрації ухвалили незаконне рішення про націоналізацію майна юридичних та фізичних осіб в окупованому Криму. До націоналізованих об'єктів увійшли: житлові, нежитлові приміщення та земельні ділянки українських банків, кінотеатр "Сатурн IMAX" в Ялті, пансіонати тощо.
Однак ми спрямовуємо нашу діяльність насамперед на те, щоб захистити наших громадян та їхні права, зокрема на нерухомість.
Україна навпаки повертатиме майно та бізнес громадянам, у яких це незаконно відібрали окупанти, зокрема після указу Путіна про те, що землею не можуть володіти "іноземні" громадяни на так званих прикордонних територіях, до яких віднесли окремі райони в окупованому Криму.
Процес верифікації документів, який ми зараз напрацьовуємо, передбачає перехідний період, за який можна буде замінити окупаційні документи на документи державного зразка. Йдеться, зокрема, про документи на приватну власність.
Наразі в українському законодавстві є процедура верифікації та відновлення українських документів, якщо вони були втрачені або якщо їх отримують уперше, але вона є доволі складною. Ми будемо працювати над тим, щоб максимально спростити її для мешканців півострова, яким довелося жити в умовах окупації.
Представництво президента України в Автономній Республіці Крим активно працює над розробкою всіх необхідних механізмів, які допомагають усувати наслідки тимчасової окупації на півострові. Верифікація документів та їхня заміна на українські – один із найважливіших аспектів. Адже це дозволить громадянам України, які примусово отримали російські паспорти, брати повноцінну участь у житті своєї держави.
Підсумок
Кожен цей страх, який Росія активно підживлює своєю пропагандою, має на меті відірвати наших громадян від їхньої держави не лише фізично, а й когнітивно. Це процес перетворення України в умовного "ворога", якого треба боятися і з яким треба боротися зі зброєю в руках.
Однак на кожен цей страх ми маємо конструктивну відповідь, яку необхідно вже зараз комунікувати, оскільки для деокупації півострова також дуже важлива підтримка місцевого населення.
Ми розуміємо, що мешканці Криму пережили справжні жахи окупації, тому хочемо створити для них максимально комфортні умови для повернення до нормального життя у європейській країні з демократичними цінностями.
Важливо усвідомлювати, що ця інформаційна компанія з відповідями на страхи наших громадян в окупованому Криму має також бути спрямована на громадян України з материкової частини, адже російська пропаганда розповсюджується практично всюди.
Реінтеграція півострова – це тривалий процес з точки зору напрацювань необхідних політик, їхніх впроваджень та реалізації. Однак в реінтеграції є ще один важливий компонент – підтримка від українського народу.
Нам доведеться заново знайомитися зі старими друзями, які 9 років були відірвані від нас країною-терористкою. Ми маємо допомагати їм та боротися зі стигмами у власних головах.
Україна має бути не лише територіально цілісною, а й єдиною.
Таміла Ташева
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
