Сісти на 5 років за вкрадену ковбасу: як ми ламаємо людські долі та даремно витрачаємо дорогоцінні ресурси
Антона Красовського, російського пропагандиста, який пропонував топити українських дітей, нещодавно засудили до 5 років позбавлення волі. Рівно стільки ж отримає українець, який поцупить ковбасу з супермаркету на 250 гривень. Навіть якщо така людина не вчиняла раніше злочинів. І навіть якщо зізнається та поверне товар назад.
Така ситуація склалася після змін до кримінального кодексу, які набули чинності в березні 2022 року, відповідно до яких мінімальна санкція за крадіжку тепер дорівнює максимальній санкції за заклики до геноциду.
Багато суддів, з якими нам довелося поговорити в рамках дослідження "Український суддя: покликання, професія, повсякдення", б’ють на сполох. Тисячі людей можуть бути позбавлені волі на строк від 5 до 8 років за відносно дрібне правопорушення. І справа не тільки в тому, що таке покарання не є пропорційним.
Проблема також і в тому, що якщо нічого не змінити, держава ризикує втратити сотні мільйонів гривень на утримання людей, засуджених за невелику крадіжку, в тюрмах. І це все в той час, коли Україна має справу з неймовірними бюджетними складнощами; в той час, коли кожна "зайва" копійка має бути направлена на супротив агресору.
Справа в тому, що на початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року, на фоні резонансних випадків мародерства, було прийнято Закон № 2117-IX "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство".
Закон передбачав зміни до Кримінального Кодексу (КК) України, відповідно до яких посилювалося покарання за деякі злочини, а зокрема і крадіжку. Після його прийняття, те, що раніше могло б трактуватися суддею як "кримінальний проступок" по частині 1 статті 185 КК України (крадіжка) і передбачало покарання у вигляді штрафу або обмеження волі до 5 років, тепер мало автоматично трактуватися як злочин, що відповідає частині 4 тієї ж статті. Частина ж 4 статті 185 ККУ не передбачає менше покарання за 5 років позбавлення волі.
Вся справа у воєнному стані. Тримаючи в голові дуже специфічні і тиражовані злочини, скоєні на початку повномасштабного вторгнення, український парламент вирішив, що крадіжка "вчинена в умовах воєнного або надзвичайного стану" має передбачати серйозніше покарання за те саме правопорушення, вчинене за нормальних обставин. В цьому наче і є логіка, якби не одне але: більшість крадіжок, які зараз відбуваються, ніяк не пов’язані з бойовими діями чи обстрілами і відбувають далеко від лінії фронту.
Більшість крадіжок сьогодні мають той самий характер, що мали і до війни – ті, хто їх скоюють, не користуються хаосом після обстрілу, а просто цуплять продукти в супермаркеті так, як вони б їх цупили і без будь-якого російського вторгнення. Тільки от тепер їх очікує перспектива сісти в тюрму на довгих 5 чи 8 років.
Таких випадків тисячі, адже крадіжка є одним з найбільш поширених правопорушень в Україні. Більше того, крадіжка є правопорушенням, яке так чи інакше скоюють мільйони.
Наприклад, деякі дослідження вказують на те, що 1 з 10 людей в той чи інший період свого життя хоч раз поцупив щось із магазину. Ця статистика суттєво зростає, якщо ми врахуємо всіх тих, хто взяв щось невелике з роботи додому для власного користування (так, це теж крадіжка!). Більшість цих людей, навіть якщо їх "ловлять на гарячому", отримують другий шанс. Абсолютна більшість з них живуть потім життям звичайних громадян – таких самих людей, що і будь-який читач чи читачка цього тексту.
Абсолютно зрозуміло, що перші тижні та місяці повномасштабного вторгнення ми всі адаптувалися до нової реальності. Ні державні інституції, ні законодавці, ні звичайні громадяни не були повністю готовими до подібної війни на європейському просторі. Багато рішень приймалося швидко і без повноцінного врахування всіх можливих наслідків. Це достатньо очікувано. Втім, ми як суспільство, маємо не забувати, що рішення – і особливо ті рішення, які приймалися нашвидкуруч – мають переглядатися на основі нового набутого досвіду та нових даних.
Після року повномасштабної війни якраз настав час подивитися на те, що спрацювало, а що – ні. І цілком можливо, що спочатку слід звернути увагу якраз на посилення покарання за крадіжку та інші майнові злочини. Інакше ми ризикуємо не тільки зруйнувати долі людей, але і суттєво нашкодити і так непростій бюджетній ситуації. Зараз аж ніяк не час даремно розкидатися грошима.
Іван Шматко, дослідник Центру соціології права та кримінології, докторант в Університеті Альберти (Канада)
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
