Шлях української ідентичності
Війна підкреслила у кожному з нас наші найяскравіші риси. Наче сонячний промінь підсвітив найкраще та найгірше.
Хтось виявився людяним, терпимим і патріотичним. А хтось заради приходу руського миру наводив ракети на своїх сусідів та по теплоелектростанціях.
Так само яскраво на весь світ цей промінь проявив і нашу націю. Українці багато століть самі не розуміли себе, постійно сперечалися, хто вони та звідки.
І лише зараз стало чітко зрозуміло, що в нас намальоване російською пропагандою, а що проривається з нашого єства.
Виявилося, що багато подій, які ми пережили за останні тридцять років – з початку української незалежності, – були конче необхідні, аби крок за кроком будувати державу, зміцнювати її, дати їй можливість вистояти. Перед цим останнім, але таким важливим випробуванням, яке загартувало нас, чітко розставило пріоритети та показало, в якому напрямку рухатися далі.
Проста статистика. 1992 рік – лише 45,6% населення нашої держави вважали себе українцями. На жаль, такий "вантаж" ми притягнули з Радянського Союзу.
Проте! В 2022 році Київський міжнародний інститут соціології провів опитування серед українців, які на грудень-2022 мешкали на підконтрольних Україні територіях. І з'ясувалось, що кількість тих, хто вважає себе українцями, зросла до 95%! Лише 1% населення називали себе "і українцем, і росіянином". І як би цинічно не звучало, але завдячувати такому ривку у свідомості ми маємо революціям.
Від'єднання від Радянського Союзу. В сучасному розумінні науки це був перший етап становлення української ідентичності. З'явились перші демократичні інститути, незалежні засоби масової інформації. Але проходило все це дуже повільно. Адже половина населення тодішньої України тим чи іншим чином ідентифікувала себе з Росією.
Початок другого етапу – 2004 рік, Помаранчева революція. Тож, Ющенко чи Янукович? Щоб вирішити це питання, зібрався цілий Майдан. І народ визначився. Саме Ющенко своєю політикою чітко окреслив геополітичний вибір України та її народу – тільки в Європу. Це, фактично, поклало край пострадянській невизначеності.
Але! Разом із тим, загострилося мовне та регіональне питання. Додайте до цього політичну та світову економічну кризи, олігархічні війни, приватизацію державних підприємств – от ми і отримали поляризацію українського суспільства.
Кінець 2013 року. Україна опиняється в ситуації, коли в руках однієї особи – тодішнього президента Віктора Януковича – сконцентровано надзвичайно багато влади. Користуючись цим, він змінює курс. Янукович ухвалює рішення не підписувати угоду про асоційоване членство з ЄС та угоду про вільну торгівлю. Він офіційно скеровує рух у напрямку інтеграції з Росією. Це стало приводом для початку Євромайдану, а згодом – і усунення Віктора Януковича від влади.
За це десятиліття – 2004–2014 роки – кількість мешканців, які чітко ідентифікували себе як громадян України, зросла майже на 20%! І тепер становила 64,4%.
Третій етап. 2014 рік. Період після усунення Януковича від влади. Саме після Революції гідності в країні почали впевнено рухатись у напрямку люстрації. Було ухвалено закон "Про очищення влади", заборонено діяльність комуністичної партії, припинила своє існування Партія регіонів.
2 березня 2014 року набрали чинності зміни до Конституції України – тепер наша держава стала парламентсько-президентською республікою.
Після Революції гідності Росія розпочала війну в Україні. Окупувала Крим, частини Донецької та Луганської областей. Це, як не дивно, сприяло зниженню поляризації суспільства за регіональним принципом (ми зараз не враховуємо тимчасово окуповані території).
Захищати країну на Сході пішли не лише його мешканці, а й чоловіки та жінки з усіх інших регіонів. Таким чином український народ чітко окреслив бажаний напрямок руху – європейський шлях розвитку: демократичні та громадянські цінності, свобода слова.
Все частіше підкреслюється відмінність між українською політичною ідентичністю та російською. 25 квітня 2019 року Верховна Рада ухвалила закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
А 16 липня 2021 року набули чинності нові положення, які стосувалися сфери культури, розваг, книговидавництва та роботи книгарень, кіновиробництва, демонстрування фільмів у кінотеатрах і на телебаченні тощо. В суспільстві стало набагато менше так званих "російськомовних українців".
І, нарешті, четвертий етап становлення української політичної ідентичності. 24 лютого 2022 року. Початок повномасштабної війни Росії проти України.
Ця агресія спровокувала в українцях, мабуть, найсильніше єднання. Під загрозою розстрілів, катувань, постійних ракетних ударів нація згуртувалася.
Після 24 лютого за 9 наступних місяців кількість людей, що навіть у побуті розмовляли українською, з 40% збільшилася до 60 %!
Свідомий перехід на українську мову став відповіддю українців на один із наративів росіян – "звільнити російськомовне населення". І навіть ті, хто досі розмовляє російською, не сумніваються в тому, носіями якої ідентичності вони є.
На сьогодні громадянська ідентичність зросла до 84,6%!
Тепер питання: чи був би можливий четвертий етап без трьох попередніх? В жодному разі! На те, аби щось усвідомити, людям потрібен час та поступові рішення. "Переламати через коліно" на початку становлення спричинило б лише відторгнення.
Проте! Тепер майже всі мешканці нашої держави почуваються частиною єдиної нації. А це і є нова політична ідентичність українців. Особлива.
Кухоцька Тетяна
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
