Кого Конкурсна комісія рекомендує на посади у орган, що обиратиме нових суддів?
Днями Конкурсна комісія з добору членів Вищої кваліфкомісії суддів (ВККС) планує оголосити імена переможців відбору.
Обрання нових членів ВККС за результатами конкурсу є одним із семи кроків, які має зробити Україна для відкриття переговорів про членство в ЄС.
Це також важливий крок для судової реформи, адже від ВККС як органу, який відбирає та перевіряє суддів, безпосередньо залежить якість суддівських кадрів.
Вперше майбутні члени органу проходять відкритий конкурс за участі міжнародних експертів. Тож сподівання, які ми покладаємо на цей конкурс, дуже високі. Чи виправдає їх Конкурсна комісія?
Конкурс до ВККС триває понад рік. Конкурсну комісію сформували ще восени 2021 року. До її складу увійшли троє українських суддів, яких номінувала Рада суддів, та троє міжнародних експертів.
Офіційно конкурс стартував 4 лютого 2022 року, але через повномасштабне вторгнення в ньому зробили тривалу паузу аж до серпня, аби дати країні час оговтатись, а потенційним кандидатам можливість зібрати всі документи для участі. Претендентів на 16 крісел у ВККС виявилось достатньо – на участь у конкурсі подався 301 кандидат.
За результатами першого етапу відбору, який полягав в аналізі поданих документів та інформації з відкритих джерел, Конкурсна комісія відібрала 64 кандидати, яких запросила на співбесіди.
Протягом січня-лютого цього року Конкурсна комісія провела співбесіди з усіма відібраними кандидатами. Кілька кандидатів відмовились від участі в конкурсі, тож наразі їх 61.
За законом, комісія має запропонувати два кандидати на місце, тож, ймовірно, у списку рекомендованих ми побачимо 32 прізвища. Засідання Конкурсної комісії анонсовано на 11.00 15 березня. Після цього Вища рада правосуддя (ВРП) з-поміж цих 32 прізвищ обере фінальні 16, які, власне, стануть членами ВККС.
Конкурсна комісія із самого початку задекларувала принцип "позитивного добору". Його суть полягає у акценті на позитивних якостях кандидатів та відборі кращих, а не фіксуванні на негативних характеристиках та сумнівах.
Хоча для конкурсної процедури позитивний добір є природним, його застосування у судовій реформі видається ледь не революційним, адже всі минулі процедури були радше сфокусовані на негативному доборі: замість принципу "далі йдуть кращі" діяв принцип "конкурс покидають гірші", що в кращому разі закінчувалось призначенням так званих "темних конячок".
Позитивний відбір, утім, вимагає від Конкурсної комісії мотивувати всі рішення та пояснювати, чому комісія надала перевагу тим чи іншим кандидатам під час усіх етапів конкурсу та як було спростовано сумніви у їх доброчесності.
На жаль, перехід від 301 кандидата до 64 Конкурсна комісія здійснила без будь-якого обґрунтування. Відверто кажучи, ми були здивовані, побачивши окремі прізвища у переліку кандидатів, відібраних комісією.
Приміром, стиль життя київської судді Олени Коротун викликає обґрунтовані сумніви. Вона та члени її родини володіють коштовною нерухомістю в центрі столиці, яку суддя пояснює подарунками та грошовими переказами від батьків, не обґрунтовуючи при цьому наявність достатніх доходів у них.
Під час співбесіди із Оленою Коротун ще й з’ясувалось, що її чоловік, теж суддя, приватизував службову квартиру, яку потім продав за понад 100 000 доларів. Крім того, суддя Коротун відзначилась скандальним рішенням, яким допомогла легалізувати незаконну забудову в Києві.
Так само до другого етапу конкурсу пощастило потрапити судді з Одеси Еллі Катаєвій, яка активно виступала на підтримку скандального голови Одеського окружного адміністративного суду Олега Глуханчука після того, як його зловили п’яним за кермом.
Обурливо, що під час співбесіди Катаєва навіть назвала свої дії проявом "мужності". Детально із інформацією щодо кандидатів можна ознайомитись в аналізі, який Центр протидії корупції підготував спільно з Автомайданом та Фундацією DEJURE.
Натомість Конкурсна комісія чомусь не допустила до наступного етапу суддю Любомира Винара, який раніше отримав рекомендацію від Етичної ради на конкурсі до ВРП. Винар відомий тим, що активно захищав свою суддівську незалежність. Суддя системно зазнавав переслідувань з боку колишнього керівника суду, однак не піддався впливу, а протидіяв йому.
Також конкурсна комісія з незрозумілих причин не відібрала до другого етапу відомого адвоката та правозахисника Віталія Титича. У 2016-2018 роках Титич був координатором Громадської ради доброчесності (ГРД), яка брала участь у відборі суддів Верховного Суду та кваліфікаційному оцінюванні суддів. Саме ГРД оприявнила проблеми у відборі та оцінюванні суддів, а натхненна та самовіддана праця її членів стала прикладом для майбутніх конкурсів.
На жаль, відсутність обґрунтування, мотивів та брак прозорості в ухваленні рішень дають підстави для сумнівів у чесності та справедливості таких рішень. Як визначають Бангалорські принципи поведінки суддів, не досить лише вершити правосуддя – важливо, аби його звершення було очевидним для загалу. Це великою мірою стосується і роботи Конкурсної комісії.
Конкурсна комісія дотрималась вимог закону та попри ризики, пов’язані із війною, забезпечила трансляцію співбесід із відібраними кандидатами в режимі реального часу. Більше того, співбесіди не стали теплою ванною для жодного з кандидатів, адже члени Комісії ставили відверті, жорсткі та подеколи підступні питання, перевіряючи не лише професійний рівень кандидатів і їх доброчесність, але й стресостійкість та креативність.
Тож відкритість співбесід є важливою для формування довіри до конкурсу, але її не достатньо. Адже кілька років тому минулий склад ВККС так само транслював співбесіди із кандидатами до Верховного Суду, а врешті рекомендував чимало сумнівних без будь-якого мотивування.
Як би пафосно це не звучало, але в нас не буде інших шансів реформувати судову владу. Тож на членах Конкурсної комісії зараз величезна відповідальність не лише відібрати справді найкращих кандидатів без тіні сумніву щодо статків чи поведінки, але й підтримати уявлення про чесність та справедливість відбору. Ціна помилки для країни буде високою.
Галина Чижик, експертка Центру протидії корупції
