Судові індульгенції для реформаторів?

Активну громадськість нещодавно сколихнула низка процесуальних рішень ВАКСу в кримінальних провадженнях стосовно Андрія Коболєва, Євгенія Дихне та Андрія Пивоварського. При цьому значна частина інфлуенсерів тлумачать ці рішення як переслідування осіб, яким вдалося досягти значних досягнень у царині реформ.

По-перше, ми вдячні за критику, вона дозволяє усунути недоліки у роботі суду. 

По-друге, немає сумнівів, що лідери громадської думки, з чиїх вуст звучить ця критика, переслідують добрі наміри.

Разом з тим, хочеться дещо змістити акценти у цій хвилі хейту.

1. Світова історія знає безліч прикладів, коли особи, які досягли значних успіхів та мали високу репутацію поставали перед судом. Одних засуджували, інших виправдовували.
   
   Лише декілька прикладів – Білл Клінтон, Ніколя Саркозі, Домінік Стросс-Кан, Карлос Гон, Ліонель Мессі.
   
   Тож чи не вимагає громадськість вибіркового правосуддя чи особливого ставлення для реформаторів з огляду на їх заслуги перед суспільством? Тому в цій ситуації, як видається, важливо і побачити ліс за деревами.
2. Вищезгадані три кейси щонайменше об’єднує одне – сторона обвинувачення інкримінує вчинення фігурантами не так званого класичного хабарництва, а вчинення економічних злочинів на публічній службі – на сленгу "економіка".
   
   Протиправність кримінальних правопорушень у сфері економіки не є на стільки простою як у хабарництві – вона ґрунтується на порушенні законів або підзаконних нормативних актів (бланкетних норм). При цьому, на жаль, якість такої законодавчої бази бажає кращого.
   
   Відтак в такій категорії справ судді для того, аби вирішити питання винуватості-невинуватості, треба провести набагато більше аналітичної роботи.
3. Суд, у тому числі, завдяки якісній роботі сторони захисту та сторони обвинувачення може прийти до висновку про те, що нормативне регулювання спірної ситуації через його низький рівень або явну несправедливість – йде мова про вищезгадану протиправність – не дозволяє засудити обвинуваченого.
   
   Проте варто розуміти, що можливості суду в такому випадку обмежені – оскільки в силу принципу розподілу влад органи правосуддя не можуть перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої гілок влади.
   
   У сфері кримінального права домінує принцип законності. Тобто у випадку, наприклад, надмірної уразливості від кримінального переслідування певної категорії осіб за "економіку", варто змінювати нормативне регулювання їхньої діяльності. Але тоді постане питання, чи такими пом’якшеннями не скористаються "погані хлопці та дівчата".
4. У світлі останніх подій піднімається питання, що створення НАБУ, САП, ВАКС було помилкою. Дозволю собі звернути увагу, що боротьба зі злочинністю, в тому числі з корупцією, стоїть на двох стовпах – покарання (репресія) та превенція (запобігання). За відсутності одного з них – рівень злочинності лише зростає.
   
   Жан Поль Марат називав кримінальний кодекс кодексом свободи – він є мірилом дозволеної поведінки, а не лише інструментом кари. Стосовно ж запобігання, то, до прикладу, Кабінет Міністрів нещодавно затвердив Державну антикорупційну програму на 2023-2025 роки.
5. Завдяки алгоритмам соціальних мереж дописи з негативним контекстом про роботу ВАКСу однозначно наберуть більше переглядів та вподобайок, аніж з позитивним. Разом з тим, хотілося, аби ми мали справжню дискусію.
   
   Принагідно хочу нагадати, що зараз маємо унікальний шанс удосконалити роботу системи кримінальної юстиції завдяки розробці нової редакції кримінального кодексу – тому прошу надсилати ваші пропозиції робочій групі.

Маркіян Галабала, суддя Вищого антикорупційного суду, кандидат юридичних наук