На війні час – це життя. Кожен день неотриманої зброї – це смерті українців

19 січня 2023 року в українському парламенті виступає Президент Європейської Ради Шарль Мішель. Це історична промова, яка запамʼяталась словами "Вільної Європи без вільної України бути не може". 

Тоді ж Шарль Мішель розповідав про початок повномасштабного російського вторгнення:

"Вам, ми чули, потрібна зброя, боєприпаси – від вашого Президента на початку цієї війни. Буквально за три дні потому було ухвалено відповідне рішення. Зараз вже ця зброя і боєприпаси надходять до України". 

І справді для європейської бюрократичної машини три дні – це швидкість комети. Але мій колега по парламенту, який сидить поруч, на тих словах Шарля Мішеля повернувся до мене і сказав: "А я памʼятаю ці три дні. Ми з родиною сиділи в бомбосховищі і боялись думати про завтра". 

Ця маленька ілюстрація дуже чітко показує, як по-різному сприймається час, якщо над твоєю головою не волає повітряна тривога, не свистить ракета і ти в безпеці. 

Бо коли ми, українці, чуємо як певна міжнародна інституція збереться ухвалювати життєдайне для нас рішення за кілька днів/тиждень/місяць, навіть проти волі запитуєм себе: "а я доживу до того дня? А якщо в мій будинок влучить російська ракета чи іранський дрон? Де буде моя сімʼя? А мої близькі і друзі на фронті під Бахмутом встигнуть отримати ту зброю і боєприпаси?". 

Тиждень – це довго, місяць – це вічність.

Ми вже звикли, що між політичним рішенням партнерів надати нам зброю і тим моментом, коли український воїн триматиме її в руках, можуть пройти місяці чи навіть пів року. 

Як би Україна не працювала над логістикою, як би наші солдати пришвидшено її не опановували. Таймлайн цієї війни безжальний, бо кожна його позначка – тисячі українських життів. 

15 грудня в інтервʼю виданню The Economist Головнокомандувач ЗСУ Валерій залужний каже, що йому потрібно 300 танків, близько 700 бойових машин піхоти та півтисячі гаубиць, щоб бодай вийти на кордони 23 лютого 2022 року. 

Тільки 25 січня Німеччина погоджується надати танки Leopard 2 і дозволити іншим країнам постачати цей танк Україні. 

Назагал, за даними міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, ЗСУ отримають від партнерів від 120 до 140 танків. Навчання особового складу триватиме 10 тижнів, хоча програму можна пришвидшити удвічі. 

Розвідки (і українська, і наших партнерів) паралельно повідомляють, що в лютому росія готує новий масштабний наступ. Хто встигне підготуватись до нього швидше і краще? Питання поки без відповіді. 

На отримання деяких видів зброї може піти пів року і більше. А що таке пів року на війні? Це наприклад, час, який пройшов від російської окупації Київщини до першого контрнаступу Сил оборони України на Харківщині. 

Або це час, коли мільйони українських жінок з дітьми виїхали за кордон, обжились там, потім повернулись в кінці літа додому, але знову змушені були виїхати, бо в жовтні росія почала масований ракетний терор і тепер жодне місто, навіть за кількасот кілометрів від лінії фронту, не є безпечним. 

Час зараз найдорожча валюта, бо йдеться не про гроші, а про життя. А коли світові лідери говорять, що в Бахмуті гинуть українці і одночасно зволікають з постачанням зброї – це означає тільки одне: смертей буде ще більше. 

На онлайн-зустрічі, організованій  Atlantic Council, колишній премʼєр-міністр Сполученого Королівства Борис Джонсон зауважив: "Який сенс танкам патрулювати безпечні міста Великої Британії?". Логічне запитання. 

Хіба світ не розуміє, що путін – зло? Розуміє. 

Хіба не усвідомлює, що виступати проти цього зла можна тільки єдиним фронтом? Усвідомлює. 

Хіба світ не знає, що зрештою союзникам доведеться обʼєднати усі зусилля, як це було під час ІІ Світової війни, витягти із складів всю зброю, снаряди і єдиним кулаком вдарити по злу, відкинути його назад, щоб це більше ніколи не повторилось? Знає. То чому зволікає?

Коли вам боляче, кожна хвилина тягнеться безкінечно довго. Україні боляче вже дуже довго. 

Для наших воїнів на фронті кожен новий день безцінний, бо наступний може не настати. 

Ми звертаємось до наших партнерів: дайте всім, хто бʼється і може перемогти, шанс зробити це і вижити. 

Процедури, дискусії, зустрічі важливі для мирного часу, на війні стають перепоною. Відповідно, скоротивши їх, ви увійдете в історію тими, хто рятує життя. 

Україна не росія з її варварськими цінностями, для нас цінне кожне життя і ми робимо все можливе, щоб їх зберегти, та нам потрібна допомога. 

Коли Шарль Мішель казав у Верховній Раді, що без вільної України не буде вільної Європи, він 1000 разів правий. Але щоб тримати щит над Європою українцям потрібна зброя, техніка і боєприпаси. 

Озбройте нас негайно, щоб потім не було пізно і для Європи теж. 

Кіра Рудик