Путін – це "закуска". Тепер Байден повинен "з'їсти" китайського "дракона"

Від "сплячого Джо" до "рятівника України" – за два роки свого президентства Байден пройшов довгий шлях. 

З польської точки зору, найважливішим видається те, що американському президенту вдалося поховати теорії про "смерть мозку НАТО" і необхідність побудови "стратегічної європейської автономії".

Коли Джо Байден вступив на посаду президента США в січні 2021 року, навіть деякі симпатики демократів дивилися на нього досить поблажливо та без ентузіазму.

Його вважали особисто чесним, елементарно ефективним політиком, але йому бракувало як видатної харизми, так і особливих знань про складні та стратегічні економічну чи кліматичну ситуації.

Тому ніхто не сподівався від Байдена великих звершень. Від нього очікували, що він поверне офісу президента елементарну серйозність і респектабельність, заплямовані ексцесами Трампа, відновить відносини з союзниками і, що найголовніше, підготує поле для наступника від демократів на виборах 2024 року.

Адже у 2021 році здавалося цілком очевидним, що Байден обмежиться одним терміном. Коли він вступив на посаду, йому було 78 років – більше, ніж будь-якому іншому американському президенту навіть наприкінці його терміну.

Трампівські праві навіть зображували Байдена як "сплячого Джо" – літнього джентльмена, який більше не сприймає та не розуміє світ і повинен якнайшвидше піти на пенсію. Цей наратив у перший рік каденції Байдена з переконанням копіювали і польські праві сили, зокрема й ті, хто зараз вихваляє американського президента як великого союзника Польщі.

Байден витримав випробування війною

Справжній клас політика часто можна побачити лише в моменти випробувань, таких як війна, економічні та соціальні кризи. За найскладніших та найсерйозніших викликів, які постають перед ним.

І варто зазначити, що в ситуації повномасштабного вторгнення Путіна в Україну Байден поки що витримав це випробування краще, ніж очікували більшість його прихильників, не кажучи вже про опонентів.

Ми не знаємо, якими розрахунками керувалися Путін і його найближче оточення, коли ухвалювали рішення про вторгнення. Однак, напевно, можна ризикнути і висунути гіпотезу, що Путін зважився на такий ризикований крок частково через те, що недооцінив як США, так і їхнього президента.

Справді, до лютого 2022 року Америка могла здаватися Путіну слабкою і розділеною токсичним внутрішнім конфліктом, символом якого став штурм Капітолію прихильниками Трампа.

Байден також віддав наказ про виведення американських військ з Афганістану влітку 2021 року. Хоча саме рішення мало стратегічний сенс – продовження перебування військ на цьому фронті жодним чином не могло покращити загальне становище США. Спосіб, у який воно було здійснене, досить широко розцінювався як катастрофічний і такий, що завдав удару по престижу Вашингтона.

Путін міг розглядати це як стимул для "бойової перевірки" того, наскільки сильною є Америка; як Вашингтон відреагує, якщо Росія перетне "червону лінію", розпочавши повномасштабний напад на сусідню суверенну державу.

Якщо Путін розраховував на те, що Байден, обтяжений численними внутрішніми проблемами, відступить і фактично нічого не зробить, щоб зупинити Росію, він глибоко помилявся.

Америка Байдена відреагувала на агресію Путіна проактивно, рішуче, але водночас виважено й ефективно.

Вашингтон почав діяти ще до того, як російські танки і бронетранспортери рушили на Київ. Протягом місяців, що передували вторгненню, американці, ділячись своїми розвідувальними даними, попереджали союзників про вторгнення. 

Дипломатичні маневри на підтримку України розпочалися задовго до повномаштабного вторгнення російських військ.

Протягом минулого року саме зі Сполучених Штатів надійшла найбільша підтримка Україні, як з точки зору фінансової допомоги в доларовому еквіваленті, так і з точки зору військової техніки, санкцій проти російської економіки та дипломатичних кроків. 

Не заперечуючи волю до боротьби українського народу, ефективність української армії та держави – українці справді добре підготувалися після Революції гідності, але без американського втручання та допомоги Україна, можливо, не змогла б впоратися з російською агресією. І, безумовно, її здатність чинити опір далі, особливо в контексті очікуваного нового російського наступу, була б набагато меншою, ніж вона є сьогодні.

Тому великим досягненням Байдена є вже те, що він зумів допомогти Україні в достатній мірі, щоб вона змогла пережити рік важкої війни зі значно потужнішим супротивником, який не поважає жодних правил, не спровокувавши при цьому третю світову війну. 

Адміністрація Байдена постійно остерігалася ескалації конфлікту: для американців не менш важливим, ніж забезпечення обороноздатності України, було запобігання сценарію, за якого НАТО вступає в прямий конфлікт із Росією.

Байден об'єднав Захід і виштовхнув з нього Росію

Однак це був не єдиний успіх Байдена в минулому році. Американський президент знову об'єднав Захід навколо Штатів, підтвердивши американське лідерство в трансатлантичному блоці.

До лютого 2022 року трансатлантична спільнота була глибоко розколота. Протягом свого президентства Дональд Трамп неодноразово ставив під сумнів сенс НАТО в його нинішньому вигляді. Переважно він обурювався тим, що його європейські партнери поводяться як "безбілетники", не оплачуючи витрати на безпеку, яку їм забезпечують американці.

Своєю чергою європейські лідери на чолі з Еммануелем Макроном говорили про "смерть мозку НАТО" і необхідність побудови "стратегічної європейської автономії". Путін, ймовірно, сподівався, що війна в Україні лише поглибить ці тріщини.

Однак сталося навпаки. Рішуче лідерство Байдена не лише знову склеїло Захід, але й підтвердило вирішальну роль НАТО і США для європейської безпеки.

У напруженій ситуації, з повномасштабною війною безпосередньо за східним кордоном ЄС, стало очевидно, що будь-яке уявлення про "стратегічну європейську автономію" є, м'яко кажучи, передчасним. Що ні Франція, незважаючи на її військову і дипломатичну міць, ні Німеччина, незважаючи на її економічну вагу, не можуть забезпечити Європі лідерство в такий складний час.

Байден використав це для посилення позицій США, не принижуючи при цьому провідних союзників Вашингтона в Європі – на чолі з Німеччиною, незважаючи на всі вагання канцлера Шольца щодо допомоги Україні.

Росіяни, ймовірно, також вважали, що, зробивши європейські економіки залежними від російської сировини (особливо німецьку економіку – від російського газу), вони зможуть змусити Європу принаймні мовчазно прийняти завоювання України.

Ситуація склалася інакше.

По-перше, всупереч сподіванням Москви, Україна не впала за тиждень, а успішно захищається до сьогодні. По-друге, напад Росії на Україну остаточно поховав у Німеччині ідею базувати свою економіку майже виключно на російських енергоресурсах.

На допомогу Німеччині, яка вкотре зіштовхнулася з питанням "Звідки брати газ, якщо не з Росії?", прийшла Америка. На початку січня цього року на термінал у нижньосаксонському Вільгельмсхафені, на березі Північного моря, прибула перша партія скрапленого природного газу (СПГ) з американського штату Луїзіана. Вона містила 170 000 кубометрів газу – достатньо, щоб забезпечити енергією 50 000 домогосподарств протягом року.

За останнє десятиліття США стали одним із ключових виробників та експортерів СПГ. Ще адміністрація Трампа почала реалізовувати тактичну економічну дипломатію, підштовхуючи європейських партнерів до отримання цього американського ресурсу. Через ціну, необхідні інвестиції в інфраструктуру і, зрештою, наявність дешевшої російської альтернативи, європейці не були особливо захоплені цими пропозиціями.

Тепер, через війну і необхідність раптової диверсифікації поставок, американський газ виходить на найбільший в Європі німецький ринок. Навіть якщо – а це дуже далека перспектива – відносини між Заходом і Росією після закінчення війни якимось чином нормалізуються, російські енергетичні компанії не повернуться до тих позицій, які вони мали на європейських ринках до агресії. Хоча б тому, що інші гравці, зокрема зі США, матимуть там сильну присутність.

Хоча Путін і його агресивна політика винні в цьому більше, ніж Байден, немає сумнівів, що факт розриву німецько-російського енергетичного союзу, який найкраще символізує "Північний потік–2", покращує стратегічні позиції США в Європі. І не тільки їх.

У Польщі також можуть почуватися набагато безпечніше, знаючи, що економіка одного з найбільших партнерів, Німеччини, не залежить від енергетичного шантажу Росії – держави з її нинішньою агресивною стратегічною доктриною, яка, м'яко кажучи, кидає виклик польській безпеці.

Не лише Росія

Політична активність Байдена не обмежувалася російським фронтом. Американський президент також рішуче протистояв викликам з боку Китаю. Йому вдалося залагодити агресивну, авантюрну риторику адміністрації Трампа й одночасно зберегти запроваджені нею тарифи на китайські товари.

У жовтні 2022 року адміністрація Байдена видала нормативні акти, що забороняють американським компаніям продавати сучасні інтегральні схеми та технології, необхідні для їх виробництва, до Китаю.

За два місяці до цього, у серпні, Конгрес ухвалив закон CHIPS та Science Act, який передбачає виділення 280 мільярдів доларів державних коштів на передові дослідження та виробництво напівпровідників у США. Обидві ці ініціативи покликані забезпечити перевагу Сполучених Штатів у технологічній гонці, яка стане одним із ключових факторів, що визначатимуть, яким буде 21 століття – американським чи китайським.

Своєю чергою, незалежність американської економіки від китайських технологій і поставок в іншій ключовій сфері – зелених технологій – має забезпечити Акт про зниження інфляції (IRA), прийнятий Конгресом минулого літа.

Цей закон є, мабуть, найважливішим законодавчим успіхом президентства Байдена. Це перший законодавчий акт такого значення на федеральному рівні в штатах, який не лише привертає увагу до кліматичної кризи. Він також забезпечить виділення значних державних ресурсів на "зелену" трансформацію економіки США.

Закон про інвестиції в інфраструктуру та робочі місця, від листопада 2021 року та закони CHIPS, IRA, виглядають як амбітна база промислової політики адміністрації Байдена. Вона спрямована не лише на те, щоб надати американській економіці перевагу в нових ключових технологіях, але й на реіндустріалізацію США, створення високооплачуваних робочих місць у виробничій сфері, які Америка втрачала на користь таких країн, як Китай, протягом останнього десятиліття.

Якщо додати до всього цього той факт, що на осінніх проміжних виборах не відбулося анонсованої перемоги республіканців, а демократи виграли кілька ключових губернаторських виборів, зберегли контроль над Сенатом, а їхні втрати в Палаті представників виявилися набагато меншими, ніж будь-хто очікував, то останній рік справді не був поганим для Байдена.

Польське перезавантаження

Адміністрація США також дуже вправно перезавантажила відносини з Польщею, якою керують об'єднані праві. У перший рік його президентства вони не були добрими. Головним чином з вини Варшави.

Табір влади, який так багато інвестував в особисті стосунки з Дональдом Трампом, не зміг змиритися з його поразкою. У перші дні після виборів польська суспільна телекомпанія TVP некритично висвітлювала наратив табору Трампа про ймовірні фальсифікації на виборах.

Президент Дуда був одним з останніх лідерів у світі, хто надіслав вітальне послання Байдену – раніше він опублікував дивне комюніке, в якому привітав демократа з успішною виборчою кампанією і заявив, що чекає на рішення Колегії виборщиків. Виглядало так, ніби він розраховував на те, що Трамп якимось чином ще втримається при владі.

Емоції вщухли після виборів у листопаді 2020 року, але польсько-американські відносини зайшли в глухий кут. Відносини також погіршив "Lex TVN" – закон, написаний з метою експропріації однієї з найбільших американських інвестицій у регіоні.

Зараз все виглядає так, що цей глухий кут був подоланий американцями наприкінці 2021 року, насамперед шляхом контакту з президентським центром у Польщі. Адміністрація Байдена, коли цього вимагали стратегічні міркування, забула про незручну поведінку польського президента восени 2020 року.

Американцям вдалося побудувати нові тісні відносини з Польщею. На "Lex TVN" було накладено президентське вето, а Польща стала життєво важливим вузлом коаліції на чолі з Байденом, яка підтримує Київ. Без співпраці Польщі, без аеропорту в Ряшеві та залізничного сполучення з Україною передача військової допомоги Україні була б набагато складнішою.

Наближені до влади аналітики пишуть, що Польща стає ключовим союзником США в Європі, а політичний центр континенту зміщується на схід за рахунок Німеччини і Франції. Це значною мірою видає бажане за дійсне.

Одним з успіхів адміністрації Байдена є те, що вона отримала те, що їй було потрібно від Польщі, не відштовхнувши від себе Берлін чи Париж. Байден також не зробив нічого, що можна було б трактувати як його політичну підтримку правлячого польського табору. Це було чітко видно під час візиту президента США до Варшави.

З іншого боку, зобов'язання Польщі – разом зі Сполученими Штатами – допомагати Україні також допомогло відновити міжнародний імідж кількох правих політиків на чолі з президентом Дудою. 

Байден 2024?

Звичайно, перед нинішньою адміністрацією США стоїть низка викликів. Війна ще далека від завершення, Україна все ще потребуватиме великої допомоги, і американцям доведеться докласти чимало зусиль, щоб зберегти єдиний фронт західних країн проти російської агресії.

Нещодавня "криза повітряних куль" у відносинах з Китаєм змушує очікувати проблем і на цьому фронті. Тим більше, що, як попереджає сам Вашингтон, Китай близький до рішення про збільшення військової допомоги Росії.

Якщо китайці почнуть постачати Росії військову техніку або іншим чином підтримувати її військові зусилля, то відносини між Пекіном і Вашингтоном стануть однозначно більш напруженими, а разом з ними і вся глобальна ситуація.

IRA – хороший план для американської економіки. Але водночас він викликає сумніви у європейських партнерів США, які побоюються, що амбітна промислова політика Байдена призведе до деіндустріалізації Європи – або принаймні також спонукатиме європейські компанії розміщувати свої найсучасніші інвестиційні ресурси за кордоном.

У другій половині свого терміну Байдену також доведеться боротися з ворожою Палатою представників. Республіканці не мають там значної більшості, але всередині партії є сильне радикальне крило, налаштоване завдати максимальної шкоди адміністрації Байдена – навіть за рахунок інтересів Сполучених Штатів та американського електорату.

Однак, якщо американський президент впорається з цими викликами так само добре, як він це зробив у 2022 році, його президентство має шанс залишити справді позитивний слід в американській історії.

Сьогодні, після перших двох років перебування на посаді, Байден виглядає органічним кандидатом від своєї партії на наступних виборах. Щоправда, у листопаді 2024 року йому виповниться майже 82 роки. Втім, якщо він продемонструє істотні результати першого терміну, то його вік не повинен стати перешкодою для американських виборців.

Тим більше, що за останні два роки серед демократів не з'явилося нікого, хто міг би замінити Байдена.

З іншого боку, республіканці, схоже, загрузли у внутрішньопартійній війні між радикальним крилом партії та партійним істеблішментом, який намагається їх заблокувати.

У цій ситуації перспектива повторної перемоги Байдена – якщо дозволить стан здоров'я – виглядає набагато більш багатообіцяючою, ніж тоді, коли він вступив на посаду два роки тому.

Якуб Маймурек для Wirtualna Polska