Шість причин, чому Україні потрібен цивільний міністр оборони

Щоб повноцінно пояснити чому потрібен цивільний міністр оборони, а військового міністра повертати КАТЕГОРИЧНО не можна, навіть, і особливо під час війни, потрібен довгий лонгрід.

Оскільки я досліджував цю тему в рамках своєї роботи в Міністерстві оборони, то принаймні спробую тезово викласти основні постулати.

1

Військовими має керувати цивільна людина. Це принцип підпорядкування військової машини цивільному Уряду, який так чи інакше але є утворенням демократичного вибору суспільства. 

"Служу народу України", через демократично обраних і призначених посадових осіб. 

Міністр оборони – або ознака хунти, або тиранії/автократії. Так є в Росії. Боремося з драконом щоб стати драконом?

Ієрархія здорового демократичного суспільства полягає у наступному: Цивільний Президент (Прем‘єр, Канцлер) – Цивільний міністр оборони – головний військовий (Головнокомандуючий). Це принципи належного врядування, який також є основоположним в НАТО

2

Одна з причин, через яку Міністр оборони – цивільний, і не просто цивільний, бо зняв погони для посади вчора, як Полторак, а цивільний 5 або 10 років – це, щоб у такої людини перервалися зв‘язки зі своїми співлуживцями, щоб не потурати непотизму чи військовому кумівству. 

Оновлено 13 лютого

І це – історія і практика наших союзників по НАТО, а не лише про явища в ЗСУ. Цікавим прикладом є фільм "Війни Пентагону", де це питання також прослідковується.

Щоб військові через свої зв‘язки не могли обходити інструменти і запобіжники цивільного контролю над збройними силами.

3

Ще одна з причин – це професійна деформація. 

Оновлено 13 лютого

Військовий мислить як військовий. Це не є погано адже кожна професія має свою, і військова справа – це професія зі своїми особливостями. Політична посада, політичні обов‘язки та політика як така – це не справа військових, які досі перебувають на службі.

Не можна змішувати політику і військову справу. Окрім того, що це не те, до чого готують і чому вчать військових на будь якому рівні – це ще і ризик перетворення апарату цивільного міністерства на військову частину з усіма її звичаями. 

Якщо ви думаєте що у військових частинах порядок, "по воєнному", то це з мого досвіду роботи з військовими, не так. Назвімо це "оперативним хаосом", де є головний принцип – "ПВО" (рос), "Зажди можливо відмінять". 

Інший фактор, надзвичайно впливовий і перший, який мене шокував у вже далеких 14/15 роках, – абсолютна, за рідкісними вийнятками, безініціативність військових/колишніх військових у апараті Міністерства. 

Хто служив той зрозуміє. Хто не служив – безініціативність є першим наслідком звичаїв військового управління. 

Якщо ти проявлятимеш ініціативу – тебе принижуватимуть, булитимуть, або просто навісять на тебе всіх собак, поки безініціативні або такі що зрозуміли підступ, колеги, удуватимуть із себе інфузорій, щоб не виконувати додаткову роботу. 

Звісно, існують винятки з правила, але ознак що змінились правила, я не зустрів.

4

Як ця безініціативність впливає на апарат Міністерства оборони? Забудьте про реформи. Забудьте про все, окрім того, що накажуть робити вище. 

Замкнення управлінських рішень на найвищий рівень, а це означатиме, що у підсумку військовий міністр зіткнеться з таким рівнем мікроменеджменту, що не зможе виконувати всі свої обов‘язки. Він буде Міністром Збройних Сил в кращому разі, а не Міністром оборони.

5

Ну і насамкінець, це поверне і посилить плутанину у тому, хто ж є головним військовим, той хто керує військами, чи той хто керує Міністерством. 

Рішення, які Головком має приймати сам, тепер можуть переглядатися старшим за нього військовим.

Оновлено 13 лютого

Ми вже мали цю модель, за якою військовий міністр і Начальник Генерально штабу (який поєднував посаду із посадою Головнокомандувача) напряму звітувалися Верховному Головнокомандувачу. Таким чином між ними не було ієрархії підпорядкування одне-одному. Щоб відійти від цього, і прийти до цивільного міністра оборони – пішли роки. 

6

І зовсім наостанок. Якщо в тебе в руках молоток, то будь-яка проблема буде цвяхом. 

Повторюю, що цивільний Міністр оборони – член Уряду, тобто Кабінету Міністрів, який спільно приймає рішення щодо багатьох питань життєдіяльності країни, а не лише військових питань. І факт війни це не змінює. 

ЦИВІЛЬНА ПОЛІТИКА – НЕ ВІЙСЬКОВА СПРАВА, особливо якщо ми не в Росії, чи інших країнах з військовими при владі.

Тут можете ознайомитися з публікацією екс-міністра оборони А. Загороднюка на цю тему.

Фото Кужугетовича щоб ще краще продемонструвати хибність напрямку, Мар'яна Безугла (депутатка від "Слуги народу", заступниця голови комітету з питань нацбезпеки і оборони – ред.).

Оновлено 13 лютого

Невеликий дисклеймер за результатами дискусії у ФБ. 

1. Так, існують вийнятки, навіть в США, коли не дотримують карантину у 10 років, як у випадку з Міністром Джеймсом Меттісом. Але це була відкрита дискусія і схвалення кандидатури з відхиленням від норми, А не пересмикування норм законодавства.
2. Так, однією з причин інституціалізації цивільного міністра оборони була протидіям можливим військовим переворотам. Навіть в Європі чи НАТО в цілому навіть не так давно були ситуації. 
3. В розвиненій демократії, при вийнятковій потребі призначити військового міністра оборони – де розвинуті інституції, система стримувань і противаг, а законодавство не є іграшкою, – таке призначення нестиме менше ризиків, ніж в нашому випадку, де нам ще лише належить викорінити з армії радянські звичаї.
4. Так, часто міністрами оборони стають колишні військовослужбовці, офіцери, генерали. Але через певний час.

Артур Переверзєв

Джерело