Паралізована Феміда: чому судді мають призначити вісьмох членів Вищої ради правосуддя?
24 лютого Україна прокинулася не тільки у стані повномасштабної війни, а й з паралізованою гілкою судової влади. Напередодні у більшості членів Вищої ради правосуддя (ВРП), ключового органу судового самоврядування, припинились повноваження через їхнє звільнення з посад за власним бажанням.
Частина функцій ВРП була передана іншим органам у системі правосуддя. Але ключові повноваження, зокрема, призначення суддів, розгляд дисциплінарних скарг, затримання суддів-колаборантів, переведення суддів в інший суд або звільнення їх з посад, не можуть відбутися без повноважної ВРП.
Наступного тижня судді мають шанс змінити ситуацію – 11-13 січня відбудеться з’їзд, на якому ми зможемо обрати вісьмох нових членів ВРП. Саме час усвідомити, що це життєва необхідність для судової гілки влади зараз.
По-перше, повноваження Вищої ради правосуддя потребують самі судді. Адже вона надає право на відставку нашим старшим колегам, які за віком, за станом здоров'я або через життєві обставини не можуть здійснювати правосуддя.
Сотні наших колег готові прийняти естафету, проте не мають повноважень. Я маю на увазі, так званих "суддів-п'ятирічок", які не зможуть розпочати роботу, навіть пройшовши оцінювання Вищої кваліфікаційної комісії суддів – їх все одно має призначити повноважна ВРП.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККСУ) також неможлива без повноважного складу ВРП.
Безліч конкурсантів, які вже пройшли конкурс та навчання у Національній школі суддів, не можуть зараз зайняти посаду судді. А без цих нових призначень неможливо буде ані заповнити кілька тисяч вакантних посад у судах, ані зменшити навантаження на наявних суддів. Нарешті поставити крапку в конкурсі на заміщення вакантних посад в IP-суд (Вищий суд з питань інтелектуальної власності).
По-друге, повноважна ВРП – це можливість кар’єрних змін для самих суддів: можливість перевестися до суду міста, де проживає ваша родина, можливість зростання, наприклад, взявши участь у конкурсі на вакантну посаду в апеляційному суді, або в конкурсі на заміщення вакантної посади в суді іншої юрисдикції.
По-третє, повноважна ВРП – це відповідь на суспільний запит, сигнал для українців про те, що судова влада реагує на виклики часу і конструктивну критику з боку громадськості.
Увага усього світу нині звернена на нас і на те, як ми будуємо країну в умовах війни.
Натомість необрання восьми членів ВРП дасть привід для критиків сказати, що судді не здатні обрати достатньо гідних кандидатів з-поміж себе, а достойних знайшлося значно менше, ніж потрібно (відповідно, можна зменшити представництво суддів в ВРП).
Головним чином, саме судді, здатні спростувати тезу, що на з’їзді суддів все вирішується кулуарно, за допомогою досягнення домовленостей між впливовими керівниками судової системи.
Кожний делегат, активно голосуючи за кандидатів, обертаючи вісім членів ВРП зможе дати відсіч всім нападам, що судді на з'їзді не є незалежними, їх використовують в своїх "ігрищах" впливові керівники судової системи, як чинні, так і ті що у відставці, але виконують певні завдання на з'їзді.
Я вірю, що мої колеги пам’ятають ті обіцянки на минулих з'їздах, які лунали за обрання тих чи інших кандидатів – час показав, що після з’їзду про них забувають, і "сценаристи" голосування потім мають свій зиск з цього, але не судді та судова система.
Серед колег можна почути різні думки – а навіщо нам ВРП, наразі не витрачаємо час на написання пояснень на скарги (в своїй більшості необґрунтовані), не всі кандидати нам подобаються, немає достойних, багато суддів з Верховного Суду. Спробую навести свої аргументи.
Хочу засмутити колег, але уже обговорюються законодавчі ініціативи, які можуть внести зміни до порядку діяльності ВРП, якщо не вдасться зібрати повноважний орган на січневому з'їзді. Зокрема, щодо розгляду дисциплінарних скарг.
Наразі ці справи не розглядаються, але шириться ідея дозволити виконувати цю функцію уже наявним членам ВРП, призначеним за квотою науковців, прокурорів та Верховної Ради. Така ВРП запрацює, але без належного представництва суддів.
Немає достойних – то чому "достойні" не подавали документи на конкурс, або не визнані такими, що є доброчесними?
Врешті-решт, повноважна ВРП – це насамперед орган, який захищає професійні інтереси саме суддів та комунікує з іншими державними органами. Він не тільки мусить виконувати роль, визначену у теперішньому законодавстві, а й повинен мати право законодавчої ініціативи щодо зміни норм судоустрою та статусу суддів.
Тільки обрання повного складу ВРП, де більшість членів будуть суддями, дасть змогу виконати покладені Конституцією завдання.
Підсумовуючи, нині в український суддів є вибір: або відповісти на запит турбулентного часу і здорового глузду, зміцнивши судову гілку влади, або приректи українське правосуддя на параліч в умовах війни. Бо наразі в української Феміди зав’язані не тільки очі, а й руки.
Я вірю, що сучасні судді заради майбутнього Держави та судової системи, зокрема, зможуть протистояти впливовому погляду з минулого.
Євген Петров, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, доктор юридичних наук, професор
