Чи допустить уряд "пустишку" під виглядом боротьби з корупцією?
Автори:
Катерина Бутко, Голова Всеукраїнського Об'єднання "Автомайдан", голова Громадської ради при НАЗК
Олена Щербан, юристка і заступниця виконавчого директора Центру протидії корупції
20 червня, буквально за три дні до надання Україні статусу кандидата в ЄС, Верховна Рада нарешті затвердила Антикорупційну стратегію держави до 2025 року.
Примітно, що стратегію прийняли після півтора року зволікань. Тож це однозначно мало стати важливим сигналом для Європи: ми боремося з корупцією та робимо все, щоб вона стала неможливою.
Загалом для ЄС це зрозуміла комунікація. Подібний документ фактично існує у кожній країні ЄС, включно, наприклад, з Австрією та Францією. Щоправда, в більшості країн його розробляють та ухвалюють без проходження семи кіл пекла, бо там подібні документи зазвичай не ухвалює парламент, як це передбачено в Україні.
Проте навіть після погодження нардепів історія не закінчена. Адже далі НАЗК на базі стратегії має сформувати державну антикорупційну програму (ДАП). Тобто збірник таких собі "антикорупційних KPI для держави", чітких задач для кожного органу влади, які потрібно виконати для подолання корупції.
Про кожен з таких KPI можна буде дізнатися з окремого сайту, де кожен громадянин побачить, хто з органів свої задачі виконує, а хто і не думає боротися з корупцією у власній сфері.
Схвалює цей список завдань уряд, і здавалося б, на час війни чиновники мали б вгамувати свою пихатість та запрацювати для країни. Але, на жаль, у багатьох установах цього і досі не сталося.
Під час погодження ДАП ціла низка держорганів заявили, що ніяких змін їм не треба. І до вже сформованого експертами списку задач "наспамили" понад 550 правок і пропозицій.
Розглянути весь цей спам до 10 січня має Урядовий комітет з питань національної безпеки й оборони та правоохоронної діяльності, очолюваний міністром оборони Рєзніковим. Здавалося, в умовах війни комітету і його членам точно є чим зайнятися замість того, щоб розбирати "авгієві стайні" з корупційних "хотєлок" держорганів. Але, на жаль, не всі з владних кабінетів це розуміють.
І ось хто з них найбільш нахабний у бажанні обманути міжнародних партнерів та просунути їм "пустишку" замість боротьби з корупцією.
Генпрокурор проти прозорого конкурсу на свою посаду (і не тільки)
Одна з найбільш сміливих новацій Антикорупційної стратегії – запровадження відкритого та конкурентного конкурсу на посаду генпрокурора. Наразі у нашій країні його призначає Верховна Рада за поданням президента. У результаті такого підходу ми отримуємо генпрокурора-кума без юридичної освіти чи "на 100%" людину президента.
Натомість позитивні результати конкурсного відбору бачимо на прикладі нового керівника САП Олександра Клименка, який за пʼять місяців на посаді зміг відновити роботу над справою Роттердам+ та разом з НАБУ вручити підозру не одному нардепу.
Генпрокуратурі така новація чомусь не сподобалася. Аргументами стали нібито "неконституційність" запровадження конкурсу, обмеження повноважень президента і Верховної Ради, а також "сумніви щодо легітимності органів державної влади", створених за участі міжнародних експертів (привіт, роспропаганда).
Також Офіс Генпрокурора виступив проти запропонованих підходів щодо проведення регулярного оцінювання та перевірки рядових прокурорів.
До речі, неготовність до змін щодо конкурсу на посади своїх керівників виказали також Державне бюро розслідувань та Бюро економічної безпеки.
Нагадаємо, що про перемогу як чинного голови ДБР Сухачова, так і керівника БЕБ Мельника ЗМІ впевнено писали більш ніж за місяць до їх призначення. А про театральні вистави, які влада влаштовувала на так званих "відкритих конкурсах на посади керівників ДБР та БЕБ", зняті окремі журналістські розслідування.
(Ні)кому (не)потрібні незалежні та спроможні НАБУ і САП
Багато органів були особливо незадоволені пропозиціями щодо посилення НАБУ і САП.
Ось які заходи налякали та засмутили ОГП, Мін’юст, Мінфін, Дерфінмоніторинг та ДБР:
- удосконалити відбір прокурора САП, аби не допустити знову майже дворічного цирку, який стався у випадку з Клименком;
- забезпечити автономність діяльності САП;
- забезпечити гідну зарплату для прокурорів САП, які зараз отримують часто менше, аніж слідчі в поліції. При чому ці кошти вже закладені в держбюджет на 2023 рік;
- збільшити штат НАБУ;
- утворити експертну установу при НАБУ;
- загалом удосконалити порядок здійснення слідства.
Зважаючи на останні результати НАБУ та САП, цілком зрозуміло, чому їх посилення лякає чиновників.
"Вічна класика" або хто з суддів проти судової реформи?
Серед ключових реформ, які закладені у програмі, – завершити судову реформу. Здавалося, ані у громадян, ані у влади на чолі з президентом, що сам цю реформу й ініціював, немає жодного сумніву – це треба зробити й зробити якнайшвидше. Проте сумніви, як завжди, лишаються у самих суддів (крім, щоправда, Верховного суду, судді якого були призначені саме за результатними минулої хвилі реформи).
Так, Голова Ради суддів Богдан Моніч, якого ЗМІ повʼязують із Портновим та ексголовою ОАСК Павлом Вовком, виклав цілу низку зауважень до розроблених експертами заходів. Зокрема Моніч не погодився з розробкою єдиних критеріїв доброчесності й професійної етики суддів та кандидатів на їх посади. На думку Моніча, усе працює і так, тож індикатори такі не потрібні.
Зі схожими зауваженнями виступила і Вища рада правосуддя. Хоча і не мала на це права. Через відсутність 8 членів ВРП її повноваження наразі нечинні. А отже будь-які листи від ВРП можна вважати просто папером.
Іронічно, але запуск роботи ВРП залежить від тієї ж Ради суддів, яка на своєму зʼїзді 11-13 січня має обрати 8 нових членів. Питання, чи обере, лишається актуальним.
Немає проблем – немає заходів. ©Антимонопольний комітет
АМКУ обрав позицію невизнання існування давно назрілих проблем, які прямо визначені Антикорупційною стратегією.
Наполягаючи на включенні до ДАП абсолютно формальних заходів, які просто дублюватимуть положення "зручного" законодавства, АМКУ намагається повністю вихолостити з тексту дві проблеми, які стосуються державної допомоги та створення суб'єктів господарювання без оцінки впливу на конкуренцію.
Мінекономіки та "викривлені" шляхи доступу до ринків
Мінекономіки фактично намагається блокувати низку заходів, пов’язаних із впровадженням нової інтегрованої дозвільної системи доступу до ринків. Така система мала б замінити існуючі складні, суперечливі, а отже і корумповані процедури.
Чому? Тому що, на думку цього органу, розроблений ним законопроект, нібито, вирішіть усі проблеми.
І все було б добре, якби у цьому законопроекті НАЗК двічі (до схвалення Урядом і після реєстрації в парламенті) не ідентифікувало корупціогенні фактори.
Наскільки все погано та що робити далі?
Вказані абсурдні зауваження – це лише маленька частина від того, що можна побачити у листах держорганів до уряду та НАЗК. Кожний такий критичний лист – це десь 40 сторінок із відмазками різної якості.
Натомість всі зміни, які дозволяли реформувати корумповані правоохоронні та судові органи, а також посилити антикорупційні інституції – зазнали чи не найбільшої критики.
Очевидно, що навіть під час повномасштабної війни стара корумпована система намагається всіма силами зберегти свій вплив та вбити будь-які зміни, які ламатимуть звичний для них устрій.
Повертаючись до наступних кроків з ухвалення ДАП.
Уже наступного тижня Урядовий комітет має заслухати всі ключові органи та подати уряду фінальний текст ДАП.
До оголошення такого засідання урядовці мають важливий вибір:
- зберегти обличчя та відкликати вже згадані зауваження;
або
- продовжувати відстоювати свою позицію, чим максимально затягнути прийняття ДАП та фактично спробувати перетворити перелік антикорупційних KPI для держави на "пустишку".
У випадку останнього сценарію варто врахувати, що міжнародні партнери цю "пустишку" точно не проковтнуть.
Варто вкотре нагадати деяким держорганам, які, прикриваючись війною або надуманими причинами, гальмують прийняття ДАП, дуже просту тезу: однією з ключових запорук перемоги у війні з зовнішнім ворогом є відчутні й реальні успіхи на антикорупційному фронті.
Коли, як не зараз, держава має зрозуміти, що результат системної протидії корупції – це:
- наповнення бюджету, у тому числі оборонної складової;
- максимальна довіра суспільства до влади, а отже, непохитна єдність у протидії загарбнику;
- впевненість зарубіжних партнерів у тому, що зовнішні ресурси на відсіч агресії та відбудову після її припинення не будуть "розпиляні".
Нарешті уряду час продемонструвати, що Україна справді готова попрощатися із клеймом корупції.
Показати це всьому світу, але насамперед собі.
