Незаконний продаж гуманітарки: як недосконалий закон перетворює реальних волонтерів на злочинців

Наприкінці березня парламент доповнив Кримінальний кодекс України статтею 201-2, яка передбачає покарання за незаконне використання гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги з метою отримання прибутку. Простіше кажучи, Верховна Рада криміналізувала незаконний продаж гуманітарки для самозбагачення, зокрема волонтерами. 

Мета запровадження цієї статті чудово зрозуміла. Але на практиці виявилось, що через своє недосконале формулювання і ще більш недолуге застосування норма загрожує і доброчесним волонтерам. 

13 вересня підозру за цією статтею отримав військовий капелан Ігор Плохой. Ігоря добре знають у добровольчому русі, адже допомогою військовим він почав займатись із самого початку війни з Росією – у 2014 році. Від початку повномасштабного вторгнення капелан проходить службу у двох областях – Миколаївській та Херсонській. Для швидкого і безпечного переміщення фронтом він потребував надійний високий рамний транспорт, тому звернувся до волонтерів із проханням про допомогу. 

Волонтери придбали та передали Ігорю європейський автомобіль Nissan Terrano 2003 року випуску за 203 560 грн. Однак, після техогляду стало зрозуміло, що автівка не придатна до використання на цій ділянці фронту через корозійні процеси рами та низку інших несправностей. 

Капелан повідомив волонтерів про проблему, і вони запропонували продати цей автомобіль іншим військовим, яких він задовольнив, а на виручені гроші купити інший справний транспорт. 

Ігор погодився і перед продажем частково відремонтував автомобіль за свої гроші – на суму 17 600 грн. Військові придбали цей Nissan у капелана, який перегнав його до Києва, за 207 000 грн. 

Тобто, Ігор навіть не повернув собі вкладені у ремонт авто кошти, а, навпаки, витратив додаткові 14 000. На отриману від продажу суму капелан планував придбати інше авто для служби. За цим фактом Нацполіція Києва і вручила Ігорю Плохому підозру у розкраданні гуманітарки.

Оголошуючи про підозру, слідчі приписали капелану мету продажу автівки – одержання прибутку. Очевидно, що такої мети Ігор Плохой не мав, ба більше він витратив і не повернув особисті гроші за ремонт проданої машини. Без мети одержання прибутку склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 201-2, утворитися не може. Іншими словами, злочин просто відсутній. А підозра є.

На фронті повсякчас виникають ситуації, коли продаж об’єкту гуманітарної допомоги є необхідністю. 

Ситуації, коли у когось зникла потреба в певному майні, а інші готові за нього заплатити, виникають систематично. Це зокрема спосіб залучити додаткові кошти на покриття інших потреб. І це не про прибуток.

Гуманітарна та благодійна допомога на фронт не виникає нізвідки, за неї завжди хтось платить. Але правоохоронці на практиці думають інакше. Вони трактують нову статтю таким чином, ніби доводити "мету отримання прибутку" з таких операцій взагалі не потрібно, і притягують за сам факт продажу, не розбираючись, чому і з якою метою це відбулося.

Такі операції не обов’язково є кримінальним правопорушенням, як-от у ситуації капелана. Однак, усе частіше саме за цією статтею оголошують підозри волонтерам, які очевидно не мали жодної мети наживи і винятково намагались допомогти військовим у складних ситуаціях. Причина цього – як безвідповідальність органів досудового розслідування та прокуратури, так і недосконалість ухваленого законодавства, яке можна довільно трактувати. 

Численні публікації у медіа про неоднозначні і подекуди сумнівні справи щодо волонтерів – чергове тому свідчення. 

Читайте також: Контрольна закупка. Як справи за "продаж гуманітарки" стали пасткою для волонтерів

Переконаний, що норму кримінального закону про розкрадання гуманітарки необхідно деталізувати, щоби органи слідства витрачали дорогоцінний час на розшук і попередження справжніх злочинів, а не на переслідування волонтерів. Інакше таких безглуздих справ дедалі більшатиме. 

Дмитро Онученко