Слідчі судді vs закон і порядок. Хто переможе?
Пограбували у Києві, а злочин розслідують у Львові – не дивуйтеся, так буває. Справу про корупцію ведуть не антикорупційні органи, а поліція – суддя не проти. Розгляд справи не відбувся – суддя не прийшов.
Пропоную зазирнути за лаштунки роботи слідчих суддів в Україні.
Пролог. Розбираємося з поняттями
Відповідно до ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя – це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу (Слідчий суддя, який здійснює розгляд клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій) – голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.
Простими словами. Прийшли додому чи в офіс з обшуками? Дозвіл на це надав слідчий суддя.
Дізналися, що протягом певного часу за вами ведеться спостереження? Дозвіл на це надав слідчий суддя.
Арештували рахунки чи майно? Дозвіл на це надав слідчий суддя.
Підозрюваного відправили до СІЗО? Рішення про це ухвалив слідчий суддя.
Частина перша. Засновано на реальних подіях
Ситуація 1
Окремих посадових осіб Міноборони, які займаються харчовим забезпеченням військовослужбовців, підозрюють у змові з деякими приватними компаніями з метою заволодіння коштами. При цьому кваліфікація злочину – "шахрайство".
Слідчий суддя Печерського районного суду Києва надає дозвіл правоохоронцям (Нацполіції та СБУ) провести низку обшуків у фігурантів (і не тільки) справи.
При проведенні одного з обшуків в бізнесменів, які насправді взагалі не мають ніякого стосунку до справи, вилучають кошти, після чого "дивним чином" зникає 40 тисяч євро.
Замість того, щоб повернути незаконно "вилучені" кошти, слідчий суддя накладає на них арешт. При чому, декілька разів один і той самий суддя. Розслідування триває, обшуки проводяться, реальний бізнес відчуває тиск.
Неюриста у цій історії, скоріш за все, зацікавила б історія з грошима, які в буквальному сенсі були викрадені представниками правоохоронної системи.
Юрист поставив би питання: "А чому, власне, справою щодо можливої корупції в Міноборони займається Національна поліція, а не Національне антикорупційне бюро?". Адже очевидно, що тут мова йде саме про корупцію, а не шахрайство, а тому це підслідність НАБУ.
Також юрист зацікавився б: як міг слідчий суддя, який надавав поліції дозволи на проведення обшуків, знехтувати нормами Кримінального процесуального кодексу та не поцікавитися хоча б тим питанням, на якій підставі поліція веде справу, підслідну НАБУ, чому одні слідчі вилучають при обшуку предмети та речі, які мають значення для обшуку, а інші – все, що сподобається?
Ситуація 2
Йде слідство щодо можливого злочину (насправді, ні), що нібито був скоєний в Печерському районі міста Києва. Розслідування триває роки. Місцем народження одного з фігурантів цієї справи є Львів.
А тепер слідкуйте за "логічним ланцюжком" прокурора у цьому провадженні: якщо один з фігурантів справи народився у Львові (хоча навіть не має там реєстрації), то і злочин був скоєний (!!!) у Львові. А відповідно слідство щодо ймовірного злочину, скоєного у Києві, по факту відбувається у Львові.
Простими словами: наприклад, вашу квартиру пограбували в Києві, а грабіжник народився у Львові, то за переконанням прокурора, це – підстава розслідувати справу у Львові.
"Маразм", – скаже і юрист, і неюрист. Слідчий суддя у Львові, який розглядає справу, з правової точки зору не зможе вплинути на рішення прокурора та відмовити у розгляді справи. Але, на моє переконання, з моральної – суддя мав би хоча б зафіксувати перед прокурором, що це не юрисдикція львівського суду та вказати на критичну помилку сторони обвинувачення. І нікого не хвилює, що всі, хто є в цій справі, навіть прокурор з Офісу Генерального прокурора, що територіально знаходиться у Києві, приїздить на судові слухання до Львова.
Ситуація 3
Судове засідання призначене, наприклад, на 9 ранку. Ти приїжджаєш на свій час, хоча розумієш, що о 9 воно не розпочнеться, як, власне, і о 10, і об 11, адже певний слідчий суддя раніше 12 години на роботі не з’являється.
Тому у кращому випадку твою справу почнуть слухати десь ближче до обіду, а в гіршому – й взагалі перенесуть на невизначений термін. Причому це зроблять ближче до 15 години. Нехай весь світ зачекає, адже "Ваша Честь" не дуже пунктуальний.
P.S. Тут справедливо зазначити, що мова йде не про переважну більшість служителів Феміди, а лише про окремі випадки. Разом з тим такі випадки – непоодинокі.
Частина друга. Суха статистика
Ми проаналізували роботу київських судів першої інстанції, щоб зрозуміти ефективність роботи суддівського корпусу. Чи є ця вибірка репрезентативною?
Як людина, яка вже багато років в професії та левову долю свого робочого часу проводить в судах, можу зазначити що вистачило б аналізу і щодо одного суду.
Печерський районний суд Києва
"Іменем України" цей відомий суд за минулий рік ухвалив 28041 рішення. Так, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, правосуддя в Печерському районному суді в 2022 році справляв 21 суддя. З цього можна підрахувати, що, якби справи між ними розподілялися рівномірно, то в середньому кожен суддя мав би виносити по 5 рішень на день. Таку кількість виносила більшість: 14 з 21 судді. Аутсайдери списку виносили не більше 2 рішень на день.
Так, переможниця цього негласного рейтингу ухвалила протягом 2022 року 2233 рішення, тоді як замикаючий список – усього 461.
Солом'янський районний суд міста Києва
Минулого року цей суд ухвалив 24167 рішень. У суді працює 16 суддів. Тобто за нашими грубими підрахунками, кожен з них мав би ухвалювати приблизно 4 рішення на день. Так само, як і в попередньому кейсі, більшість суддів з таким нормативом впорались, а дехто його перевищив, виносячи в середньому близько 6-7 рішень на день.
Очолює рейтинг суддя, яка ухвалила за минулий рік 1914 рішень, замикає суддя з 706 ухваленими рішеннями (в 2,7 раза менше за лідера).
Оболонський районний суд міста Києва
Минулого року "іменем України" цей суд ухвалив 18259 рішень. Правосуддя тут справляє 17 суддів. Таким чином, в середньому кожен суддя мав би ухвалювати по три рішення на день. Але тут статистика вражаюча. Лідер нашого рейтингу за 2022 рік ухвалив 1622 рішення, тобто це близько 6 рішень на день. У "хвості" нашої таблиці суддя з 220 рішеннями, що менше одного рішення на день.
Шевченківський районний суд міста Києва
У 2022 році ухвалених рішень: 34626. Працюючих суддів: 38. В середньому, кожен суддя мав би ухвалювати 2-3 рішення на день. Але є ті, хто ухвалював близько 9-10 рішень на добу. Так, очолює наш рейтинг суддя, який за минулий рік виніс 2618 рішень. Сім суддів не винесли жодного рішення. Окрім них, замикає рейтинг суддя, яка винесла 84 рішення – тобто по одному рішенню на 4 дні.
Подільський районний суд міста Києва
У 2022 році ухвалених рішень: 15742. Працюючих суддів: 17. В середньому, кожен суддя мав би ухвалювати понад 2 рішення на день. Більшість суддів, як і всюди, з таким показником справлялась і навіть його перевершувала. Так, очолює рейтинг суддя з 1386 рішеннями ( в середньому - 5,3 рішення на день). Проте, традиційно є ті, хто трохи не "встиг" за нормативами. Замикає таблицю суддя з 517 рішеннями.
Заради справедливості, варто зазначити, що цей суд чи не єдиний з нашої вибірки, де майже усі судді дотримались показників.
Києво-Святошинський районний суд Київської області
За 2022 рік ухвалено рішень: 19993. Працюючих суддів: 12. Тобто в середньому, кожен суддя мав би ухвалювати 4-5 рішень на день. Очолює наш рейтинг суддя з 2705 рішень (це понад 10 рішень на день). Замикає таблицю суддя з 927 ухваленими рішеннями ( це близько 3-4 рішень на день).
Розумію, що десь судді ухвалювали рішення в колегіях, деякі займались адміністративною роботою, хтось не міг виконувати роботу через хворобу, але статистика є статистика і кожен вищенаведений приклад по факту дублює один одного.
Частина 3. Про якість та кількість
У першій частині цього тексту ми трохи занурились у реалії роботи деяких слідчих суддів на прикладі конкретних ситуацій, у другій – проаналізували ефективність роботи служителів Феміди судів першої інстанції, виходячи з кількісних показників.
Тепер – трохи роздумів від правника, який неодноразово стикався з абсурдністю, викладеною у першій частині та безпосередньо є часткою статистики з другої.
Але розпочну з важливого висновку. Все описане вище, зокрема і негативні кількісні показники роботи окремих суддів – не превалююче явище, хоча й далеко не виняток з правил.
Розумію, що дехто міг би звинуватити мене в упередженості щодо суддів, чиї рішення мені, наприклад, не сподобались. Але мова про інше.
Як правнику мені можуть подобатись чи не подобатись певні рішення суду. Я можу вважати їх справедливими чи ні. Але будь-яке судове рішення має бути обґрунтованим, мати правову позицію та ухвалюватись з дотриманням усієї процедури розгляду справи. Особливо в умовах війни, коли тисячі адвокатів, суддів та прокурорів захищають нашу Батьківщину, дуже часто ціною свого життя.
Тому для мене особисто це питання стоїть дуже гостро. Життя змінилося. І судова система, і правоохоронна система також мають змінюватись.
Ми ж часто стикаємось з протилежним: коли слідчий суддя "закриває очі" та "відмовляється бачити", що справу, яку він слухає, веде некомпетентний на це орган; коли запізнення, численні необґрунтовані переноси розгляду справи – цілком в нормі речей; або, коли зміна територіальної підсудності без будь-яких на те причин, взагалі не викликає питань і рішенням прокурора на пів сторінки не надається жодної оцінки.
Читаючи вищенаведену статистику розгляду справ, можна було б подумати, що якість та кількість пов’язані між собою. Тобто той суддя, який(а) розглядає меншу кількість справ робить це більш якісно, ніж той (та), хто виносить по 2 тисячі рішень на рік.
З власного досвіду можу сказати, що це й близько не так. Ба більше! Часто цей принцип працює навпаки: якість правових позицій суддів, які розглядають більше справ, краща.
З усього вищенаведеного постає питання: чому так відбувається? Чому хоча і не більша, але все-таки значна частина тих, хто ухвалює рішення "іменем України", по суті йде проти норм українського законодавства.
Насправді факторів багато, але ось основні:
- Кваліфікованість. Деяким слідчим суддям з багатьох причин легше працювати тільки з правоохоронцями, аніж "заморочуватися" ще й на аргументи сторони захисту, а відтак вести складну аналітичну роботу, формувати якісну правову позицію при ухваленні рішень.
Простими словами: легше надати дозвіл силовикам на арешт чи обшук, а далі буде видно…Простіше написати рішення суду на 1 сторінку без жодної мотивації, аніж витрачати час на встановлення істини. - Суб’єктивний фактор: ставлення до правоохоронців. Тут спрацьовує механізм з серії "я їм не заважаю, вони не чіпають мене".
- Можлива матеріальна вигода? Не виключаю, що в окремих випадках дійсно може бути якийсь інший інтерес – матеріальний. Але з цим мають розбиратися правоохоронні органи.
- Просто все набридло. Бути суддею в теперішніх реаліях дуже не просто. Особливо суддею так би мовити ключових судів, на суддів яких доволі часто здійснюється вплив через резонансність справ, що вони розглядають. Але тим не менше, це не може бути виправданням, коли рішення впливають на долі людей.
Якщо суддя втомився від роботи є можливість просто відпочити – подати відповідну заяву. Але свою справу слід робити якісно та у законний спосіб.
Частина четверта. У пошуках справедливості
Ще раз підкреслюю: я не можу і не хочу стригти під один гребінець абсолютно усіх слідчих суддів, адже більшість з них – професіонали, які усвідомлюють вагу своєї місії.
Але що робити з тією частиною служителів Феміди, які дозволяють собі зневажати закон та не можуть забезпечити ключовий принцип, а саме – право учасників процесу на справедливий розгляд?
Напевно ідеальної формули не існує, але, на мій погляд, інститут слідчого судді у тому вигляді, в якому він є наразі, себе не виправдав, адже слідчий суддя в розумінні норм Кримінального процесуального кодексу має бути якісним фільтром від будь-яких зловживань.
Як цього досягти?
По-перше, юридична спільнота має отримати якісну та зрозумілу позицію Верховного Суду щодо того, як реагувати на зловживання чи недотримання законодавства з боку окремих слідчих суддів.
По-друге, суди апеляційної інстанції мають більш якісно перевіряти оскарження рішень судів першої інстанції, зокрема в частині накладення арештів на майно. Наразі це також болюче питання для окремого аналізу.
По-третє, і це найголовніше: нарешті має запрацювати дієвий орган, що здійснював би контроль за діяльністю суддів. Зрозуміло, що мова йде про Вищу раду правосуддя (ВРП).
Від усієї правничої спільноти я можу тільки привітати розблокування роботи ВРП. Як відомо, 11-13 січня 20223 року під час ХІХ позачергового з'їзду суддів України нарешті було обрано 8 членів ВРП за квотою від суддівської спільноти.
Це дозволить відновити роботу органу суддівського самоврядування та розблокувати цілу низку процесів у судовій владі. Так, ми знаємо, що є окремі питання щодо репутації деяких обраних кандидатур. Проте сам факт того, що ВРП нарешті розпочне роботу і там є дійсно професійні та достойні люди, дає надію на подальшу реалізацію судової реформи.
Євген Грушовець, партнер практики кримінального права Ario Law Firm
