Чому росіянам не вдалося взяти Чернігівщину і чи будуть нові спроби
17 приходів з міномету до Новгород-Сіверського району – перша доба нового року. За два дні до цього від ворожого обстрілу в Семенівській громаді загинула жінка. А в передноворіччя до одного з військових містечок прилетіла ракета.
Так, Чернігівщина звільнилася від російських військ ще в перші дні квітня, але не перестає рахувати гучні "привіти" чи не щодоби від 24 лютого. Під постійними мінометними обстрілами перебувають села Новгород-Сіверського, Корюківського та Чернігівського районів.
Війна не має вихідних чи свят. І все ж, ситуацію на Чернігівщині зараз не можна порівнювати з лютим-березнем минулого року. Тоді агресор сподівався, що наша область стане найкоротшим та найлегшим шляхом до столиці. Однак, зламавши зуби, в агонії нищив все. Свій відступ росіяни назвали "жестом доброї волі". Хоч всі знають, який насправді жест показали їм наші Збройні Сили.
На що ж розраховували загарбники?
Ставка була на близьке сусідство. Десятиліття росіяни втокмачували "ми же братья" та запрошували чернігівців на гуляння біля монументу "Три сестри". Тож думали, що їх зустрічатимуть квітами. І їх зустрічали…і розвертали. Адже по українській землі російські танки можуть їхати лише заднім ходом.
Терор виявився безсилим проти організованого спротиву, проти пам’яті: Розстріляне Відродження, Голодомор, депортація українців до Сибіру. Це не тільки рани, але й болючий досвід, який зробив нас сильнішими та мудрішими, надав нам щеплення проти московського вірусу. Так, ми щеплені. Ми – не родичі.
Інша "наживка", що не спрацювала, – міф про "другу армію світу". Він базується на наративі одноосібної перемоги росії в Другій світовій війні. "Побєдоносіє" без згадки про 8 мільйонів українців, які боролись з нацизмом; без американського ленд-лізу, Дюнкерку та Ель-Аламейну, без Сицилії та Нормандії, без французького руху спротиву. Знецінювати внесок інших народів – це так по-російськи.
Однак, славні нащадки сіверських партизанів все ж нагадали рашистам, хто є хто: у березні горіли цистерни з пальним, трофеїлася військова техніка та документи.
До слова, саме фіаско російських військ на Чернігівщині може мотивувати їх спробувати зайти сюди знову. Адже треба якось відроджувати "велич другої армії світу", яка не похитнулася навіть після поразок у Чечні та Афганістані.
Чи може ворог спробувати ще раз здійснити наступ протягом 2023 року? Може, адже росія проводить мобілізацію кріпаків та намагається боротись з нашою якісною складовою кількістю своїх солдатів.
"Закидати ворога трупами" – стара тактика, якою росія користувалась в усі часи. Але демократії виграють у диктатур завдяки ініціативі та хоробрості збройних сил, завдяки мужності кожного воїна, який знає, що саме захищає.
Спілкуючись з військовими на різних ділянках оборони уздовж кордону я бачу мотивованих сучасних воїнів з чітким розумінням своїх функцій і завдань.
Саме вмотивованість наших людей – найбільша зброя, яка дозволяє перемагати противника. Навіть попри те, що російська армія переважала нас у кількості військової техніки в десятки разів. Але завдяки нашим західним союзникам та "російському ленд-лізу", ми поступово виходимо на паритет і за цим показником, хоч і потребуємо набагато більшої підтримки для повного звільнення нашої землі.
Однак, не варто недооцінювати ворога. Він жорстокий і безпринципний, як наляканий та загнаний у кут звір, що здатен принести ще багато біди. Але з цим ворогом можна боротись і його можна перемагати. Що обов’язково станеться у 2023 році. Слава Україні!
В’ячеслав Чаус, начальник Чернігівської обласної військової адміністрації
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
