Як ми звільняли Херсон. 8 питань, на які вже можна відповідати
Від мого рідного Миколаєва до Херсона – всього 70 км. Але в лютому наші міста опинилися по різні боки фронту. Звільнити Херсон було для мене справою честі, тому я мобілізувався до лав ЗСУ.
Я став учасником тих подій, які ОК "Південь" описувало короткою фразою "ЗСУ працюють". І правильно робило, бо зайвий розголос на війні смертельно небезпечний.
Але зараз вже можна відповісти на ті питання, які 8 місяців турбували кожного українця.
- Чому так довго?
Це ще швидко! Враховуючи ситуацію з боєприпасами навесні та на початку літа. Орки могли дозволити собі стріляти стільки, скільки забажають. А ми рахували кожен боєприпас – в прямому сенсі, вели підрахунок! Та й взагалі воювали дуже економно.
До того ж, орки швидко зрозуміли, що українська артилерія не обстрілює житлові квартали, де залишаються люди. І почали ховатися в селах, розміщувати там техніку, озброєння. Тому нам все важче було завдавати їм так звані "примітивні удари".
Ми стали застосовувати розвідку, аеророзвідку. Виявляти місця скупчення техніки, військових, боєприпасів. І завдавати їм точкових ударів. Все це потребувало часу й зусиль.
Зі стрічок новин бойові дії на Херсонщині виглядали так: один день – наступ ЗСУ, потім – пару тижнів оборони. Насправді ні! Наступальні дії фактично відбувалися кожен день.
Це була планова монотонна робота ЗСУ. Кожен день ми робили кроки, щоб ворог не просто не просувався, а щоб мав менше мотивації, менше складів боєприпасів.
Читайте також: Вони встали за Херсон. Історії оборонців вільного міста
- Але ж ми розбили їхні переправи, як вони трималися?
Як тільки орки зайшли на правий берег, вони стали перекидати туди великі запаси боєкомплекту (БК). Робили те, що українці назвали би "схронами". Окрім мостів, вони використовували для підвозу й авіацію.
До того ж, через раптову агресію ми не встигли вивезти майно з портів Херсонщини: катери, баржі, плавучі крани. Тому противник мав ці плавзасоби у своєму повному розпорядженні. А ми, зі свого боку, не мали належної зброї – це вже потім ми отримали "Хаймарси", М777.
Коли ця зброя нарешті з'явилася, почалася планова робота по мостах. Спочатку ми цілили не стільки в сам Антонівський міст, а в боєприпаси, які по ньому везли. Пам'ятаю, першу колону розбили на підході до мосту, другу – на самому мості.
Але потік техніки був нескінченним, і тоді ми вирішили повністю "відрізати" правий берег від лівого.
Ми розбивали міст, вони його латали… Так тривало доти, поки ми не завдали мосту серйозних уражень. Тоді орки зробили військову поромну переправу, обладнання для якої перекинули з Криму.
Цей пором ми також знищили. І тоді противник задіяв українську портову інфраструктуру Херсона. Їздили по порту, шукали баржі, буксири. З 11 чи 12 таких барж вони збудували переправу безпосередньо під Антонівським мостом – ви точно бачили її на фотографіях.
До речі, більшість барж на цій переправі належать моїй логістичній компанії – до війни ми перевозили на них зерно по Дніпру. І обов'язково будемо возити після Перемоги, бо річковий транспорт – дешевий та зручний.
Орки вигрібли з судноремонтних заводів залишки металу, який використали для укріплення своєї переправи. Фактично вийшов другий міст під Антонівським мостом, який дозволив їм переправляти не меншу кількість боєприпасів. Основний потік вантажів йшов із Криму.
- Коли стало ясно, що орки таки залишать Херсон?
Ми відчули це десь за місяць до 11 листопада. І справа була не лише у відсутності боєприпасів чи зниженні бойового духу. Якщо ти хочеш "входити в зиму" в польових умовах, у тебе має бути їжа, одяг, медикаменти.
Завозити все це з Криму вони не встигали. І фактично усі 8 місяців користувалися українськими запасами, яких в Херсоні на 24 лютого було достатньо. Перші гості, які в листопаді приїхали до Херсона з інших частин України, бачили, що там нічого не залишилося. Херсон до осені "відмародерили" в нуль!
Вони з'їли усі продукти, випили весь алкоголь. Що не встигли спожити на місці – вивезли до себе. Тому дуже дивно виглядали ці 2-3 "Камази" гуманітарки, які вони привезли "під камери" в центр Херсона. Вони себе не могли забезпечити – яка гуманітарка?!
Після підриву Кримського мосту його пропускна здатність суттєво зменшилася – це ще більше ускладнило логістику.
"Хаймарси" продовжували робити свою справу, знищуючи склади БК. Це деморалізувало особовий склад росіян, особливо нових мобілізованих. Російському командуванню нічого не залишалося, як прийняти "непросте рішення" по Херсону.
Але ми про всяк випадок готувалися до найгіршого. Путін часто говорить одне, а потім робить інше. Так само і російська армія могла в останній момент "передумати" залишати Херсон. Тому ми були готові – і до контрнаступу, і до вуличних боїв.
Читайте також: "Згодні сидіти без води і світла, аби ми лишилися з Україною". Як оживає Херсон
- Чому орки терпіли серіал "Чорнобаївка"?
Питання дійсно цікаве. Чому вони розмістили там велике скупчення техніки та авіації – зрозуміло: це великий аеродром, зручний для таких цілей. А ось чому терпіли серіал…
Думаю, вони мали надію, що їхньої зброї достатньо для захисту аеродрому від ЗСУ. Але наша артилерія та авіація відпрацювала на відмінно. На 20-ій серії орки це зрозуміли й перебазували свою техніку.
- Місцеві допомагали? Чи вони там за руській мір?
Звісно ж, колаборанти були. Як були й "підсніжники", які сиділи тихо й чекали, чия візьме. І коли побачили, що план "Київ за три дні" провалився, різко стали волонтерами та патріотами України.
На щастя, таких – меншість. Я зустрічав перший потяг на херсонському вокзалі, бачив емоції людей. Таку щиру радість не зможе підробити жоден колаборант за жодні гроші!
Партизанська робота в Херсоні була на дуже високому рівні. Вони нейтралізували колаборантів, підказували нам, де скупчення противника, куди стріляти. Ми дуже вдячні цим хоробрим людям.
- "Ми" – це хто?
Наша 59 бригада ЗСУ та багато інших підрозділів. Які, незважаючи на розмаїття, працювали злагоджено.
Тепер про особовий склад.
Керівництво нашої бригади – це люди, які увійшли в історію. У 2014 році вони змінювали хід війни, пізніше – змінювали погляд на армію.
Учасників бойових дій на Донбасі насправді дуже багато в лавах ЗСУ. Для таких людей нинішня повномасштабна війна не стала сюрпризом – вони очікували такого розвитку подій.
Що стосується мобілізованих – контингент дуже різний. Починаючи від фермера й перукаря, закінчуючи айтішником та депутатом. Більшість із них навряд чи вибере військову кар'єру після Перемоги. Але незважаючи на це, під час навчань на полігонах вони намагаються отримати навички, цікавляться, ставлять запитання.
- Як ми тепер будемо звільняти лівий берег?
Можу сказати, як ми НЕ будемо його звільняти. Точно не будемо діяти, як орки, тобто наводити поромні переправи. На правому березі просто фізично не залишилося плавзасобів.
Орки відійшли від Дніпра на 10-15 кілометрів, там укріпилися й завдають звідти артилерійських ударів, зокрема по цивільних об'єктах. Але й ми прекрасно добиваємо до їхніх позицій і, завдяки іноземним партнерам, маємо чим по них бити.
Сподіваюся, ми отримаємо нове "цікаве" озброєння, яке дозволить нам перерізати їхні логістичні ланцюжки з Криму.
Після цього зможемо перейти безпосередньо до звільнення. Для себе я визначив декілька його варіантів. Мені цікаво, який з них вибере вище керівництво ЗСУ.
- Головне ж забули спитати: як вони взагалі так швидко захопили Херсон?
Це питання, на яке ми маємо почути відповідь після Перемоги. І не від мене, а від компетентних органів. А головне – ми повинні змінити підхід до призначення людей на високі посади, особливо в силові структури.
Я називаю це "ідентифікатор українця". Тобто людина повинна знати мову, історію, визначати себе як українець. Бути захисником України в усіх гілках влади. Такі люди мають стати головною нашою зброєю.
Євгеній Ігнатенко, військовослужбовець 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, депутат Миколаївської облради від фракції "Слуга народу"
