Чому не варто переоцінювати резолюцію Генасамблеї ООН про репарації для України
14 листопада 2022 року Генеральна Асамблея ООН більшістю голосів ухвалила історичний документ – так звану резолюцію про репарації для України.
Разом з тим, у світлі багатьох переможних реляцій, які зараз звучать у пабліку щодо ухваленого рішення, варто зазначити, що це безумовно відчутний крок уперед, проте дорога перед нами ще є довгою і непростою.
Про що резолюція
Для того, щоб зрозуміти значення проголосованої резолюції "Забезпечення засобів правового захисту та репарацій у зв’язку з агресією проти України", варто виокремити три ключові позиції, які були ухвалені на засіданні Генасамблеї ООН 14 листопада 2022 року.
- Визнано факт порушення Російською Федерацією своїх негативних обов’язків відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 щодо неприпустимості вчинення агресії.
- Рекомендовано ООН спільно з Україною розробити механізм виплати репарацій та зазначено, що Російською Федерацією повинні бути відшкодовані усі завдані збитки.
- Рекомендовано спільно з Україною створити реєстр завданих збитків як майнового, так і немайнового характеру.
Пропоную розібратися у значенні усіх цих ключових позицій, що були ухвалені Генасамблеєю ООН.
Вчинення Російською Федерацією агресії
Визначення агресії було затверджено резолюцією 3314 (ст.1), ухваленою 14 грудня 1974 року. У цьому випадку цікавим моментом є те, що відповідно до зазначеної резолюції агресором вважається не лише держава Російська Федерація, а й Білорусь. Адже саме вона надала свою територію, свої військові бази, свою інфраструктуру для військ РФ. Ресурси, надані Білоруссю, активно використовуються від самого початку широкомасштабного вторгнення.
Політична складова
Це рішення має неабияке значення з точки зору висловлення політичної позиції більшістю членів Організації Об’єднаних націй щодо визначення та характеристики дій РФ.
Якщо звернути увагу на дискусії, які точилися на останньому засіданні G20 щодо оцінки дій Росії, то ми можемо помітити, що низка держав утримуються назвати війну війною, агресію агресією, а намагаються знайти якісь розпливчасті поняття, за якими може губитися справжня суть речей. Тобто окремі держави утримуються від прямої оцінки.
Разом з тим, справедливо зазначити, що попри поширене вживання слова "війна", з юридичної точки зору між Росією та Україною війни немає, а є агресія. А з точки зору міжнародного права вчинення агресії є набагато серйознішим порушенням, аніж сама війна, яка за певних умов може носити виправданий характер.
Варто нагадати, що оголошенню війни в обов’язковому порядку передує ультиматум, якій офіційно вручається іншій державі. В такому ультиматумі зазначаються вимоги, невиконання яких може потягнути за собою оголошення війни.
Також саме оголошення війни в обов’язковому порядку передує початку збройних дій. Такий ультиматум власне є тим юридичним документом, який може визначати, чи така війна є допустимим засобом для країни-ініціатора.
У чому ж принципова відмінність від сьогоднішніх подій? Усі публічні заяви вищих посадових осіб Російської Федерації не можуть вважатись ультиматумом в розумінні міжнародного публічного права.
Більш того, якщо ми проаналізуємо заяви, які озвучував Путін та інші представники влади та військового керівництва Російської Федерації, то ми чітко побачимо, що вони не носять юридичного характеру ультиматуму і насичені міфічними заявами з якогось паралельного всесвіту.
Більш того, якщо уважно послухати заяву Путіна, яку він оголосив напередодні широкомасштабного вторгнення, то вона містить насправді дуже велику кількість оптичних та неоднозначних тверджень і висловів. Натомість ультиматум в обов’язковому порядку повинен містити чіткі вимоги, невиконання яких надає чи формальне, чи бодай юридичне право відповідній країні оголосити про початок війни.
Початок агресії на кшталт тієї, яку розпочала РФ, є вже само по собі порушенням міжнародного публічного права і за визначенням є злочином у цій сфері, адже не містить жодного виправдання.
Більш того, Резолюцію про визначення агресії ратифікував свого часу Радянський Союз, правонаступницею якого вважає себе Російська Федерація. Відтак вона взяла на себе зобов’язання дотримуватися її положень. Тобто не вчиняти агресії щодо іншої суверенної держави, якою є Україна з 1991 року.
Поряд з тим, Резолюція Генасамблеї ООН щодо виплати репарацій Україні є рішенням політичного характеру на кшталт подібних рішень деяких парламентів світу, які визнали російський режим терористичним (Чехія, Польща, Естонія тощо).
Також, як відомо, 23 листопада 2022 року Європарламент більшістю голосів підтримав Резолюцію щодо визнання Росії державою-спонсором тероризму.
Тому недарма сьогодні на рівні міжнародної спільноти йдуть розмови про створення міжнародного трибуналу, до повноважень якого варто віднести питання розгляду визнання РФ винною у вчиненні акту агресії та притягнення винних осіб до відповідальності, оскільки притягнення до відповідальності за акт агресії не відносить до юрисдикції Міжнародного кримінального суду.
Також, варто окремо відзначити, що відповідною Резолюцією Генасамблеї ООН згадуються усі попередньо ухвалені рішення з початку широкомасштабного вторгнення, що підкреслює тяглість зростання рішучості цієї організації у своїй оцінках дій Росії.
Підсумовуючи першу важливу тезу Резолюції Генасамблеї ООН, визнання факту вчинення Росією акту агресії хоча і носить більше політико-правовий, аніж виключно правовий характер, все ж є вкрай важливим рішенням, яке визначає ставлення більшої частини світової спільноти та відкриває двері для ухвалення у подальшому необхідних політичних рішень з притягнення винних осіб до відповідальності та розробки і ухвалення механізму компенсації усієї шкоди.
Механізм виплати репарацій
Таким чином ми переходимо до наступного важливого пункту – створення на міжнародному рівні механізму виплати репарацій з боку РФ.
Очевидно, що з існуючих на сьогодні міжнародних інституцій лише дві з них теоретично можуть бути організаційною базою для створення відповідного міжнародного механізму. Це ООН та Рада Європи.
При усій важливості такого органу, як Рада Європи, який об’єднував донедавна 47, а після виходу Російської Федерації з її членів 46 країн, два моменти говорять не на користь створення міжнародного механізму саме на базі Ради Європи.
Перший фактор: це вихід РФ зі складу Ради Європи, що певною мірою обмежує юрисдикцію цього органу щодо створення відповідних легітимних механізмів та запровадження певних інституцій, направлених на їхню реалізацію.
Можна, звичайно, говорити, що у разі зміни підходів Російської Федерації та її бажання у подальшому повернутись до клубу цивілізованих країн, однією з умов можливо ставити виплату репарацій. Проте це лише теоретично та залежить від багатьох "але", а також знаходиться у площині невизначеного та далекого майбутнього.
Другий фактор: злочини, які вчиняє РФ як злочин агресії, так і воєнні злочини, злочини у сфері міжнародного гуманітарного права, злочини у сфері порушення правил ведення війни та фактично усього міжнародного публічного права становлять небезпеку не лише для стабільності Європейського континенту, а відтак повинні створювати найглибші політичні занепокоєння не лише європейських країн, а й усіх країн світу.
Річ у тім, що дії Російської Федерації на сьогодні є загрозою усьому світовому порядку та відповідно є порушенням міжнародного права, яке діє в усьому світі, а не лише на Європейському континенті. Тому особисто я завжди підтримував ідею розробки і запровадження механізму стягнення репарацій з Росії саме на базі ООН.
Разом з тим варто розуміти, що у світовій історії репарації виплачувалися лише країнами, які програвали війну та капітулювали перед своїми противниками. Одним із найяскравіших прикладів репарацій можна привести репарації Німеччини, які вона виплачувала за результатами не лише Другої світової війни, а також і Першої світової, що в кінцевому результаті призвело до економічного краху Веймарської республіки.
Відповідно, на сьогодні перед світовою спільнотою стоїть виклик зі створення механізму забезпечення виплат таких репарацій без визнання державою поразки у війні. Не треба бути наївними та вважати, що Російська Федерація колись добровільно визнає свій програш та вину.
Отже, найбільше паралелей для можливих механізмів називають механізм, який застосовувався і застосовується щодо Ірану. Разом з тим, у цьому випадку паралелі є надзвичайно умовними, оскільки масштаби збройної агресії, її наслідки, розміри самої держави і той виклик, який кинула Росія усьому світовому правопорядку, є неспіврозмірними та незіставними.
Серед найпоширеніших та найближчих можливих варіантів наповнення відповідних фондів для виплат як Державі Україна, так і її громадянам і бізнесу, які зазнали збитків, називають наповнення за рахунок заморожених підсанкційних активів Російської Федерації та осіб, які підтримують збройну агресію.
Також можливим варіантом може бути запровадження так званих ескроу-рахунків, де мають накопичуватися відповідні кошти від продажу Російською Федерацією таких товарів, як газ, нафта, нікель, алмази тощо. Тобто щось на кшталт іранської програми "Нафта в обмін на продовольство".
Сам факт ухвалення такого рішення щодо рекомендацій зі створення подібного механізму за участі України (що особливо важливо!) варто вважати великою перемогою на міжнародній політичній арені. Разом з тим, створення та запровадження цього механізму й отримання реальних фінансових ресурсів є дуже довгою та непростою дорогою.
Тут також варто зазначити, що на найвищому міжнародному політичному рівні варіант механізму, який матиме шанс на запровадження, повинен відповідати належним стандартам та принципам у сфері міжнародного публічного права, ґрунтуватися на принципах верховенства права та не забувати про основоположні права людини, які гарантовані Загальною декларацією з прав людини, прийнятою Генасамблеєю ООН 10 грудня 1948 року.
Реєстр постраждалих внаслідок військової агресії РФ
На цьому етапі ми переходимо до третьої надзвичайно важливої тези резолюції Генасамблеї ООН. Це створення відповідного реєстру постраждалих як у матеріальному, так і у нематеріальному сенсі.
Коли ми говоримо про створення цього реєстру, то повинні не забувати, що Росія має понести відповідальність не лише за ті матеріальні збитки, які вона нанесла людям, бізнесу, інфраструктурі держави. РФ також має понести фінансову відповідальність за вбивства, каліцтва, мордування, приниження, які зазнали люди як на окупованих територіях, так і на територіях, які хоча не були окупованими, але піддавалися і піддаються систематичним обстрілам практично кожного дня.
Для наших громадян дуже важливо розуміти, що створення та адміністрування цього реєстру має передбачати відповідну верифікацію осіб, які звертатимуться для того, аби потрапити до відповідного списку постраждалих з метою унеможливити будь-які зловживання, а відтак й знецінення запровадження такого реєстру.
Відповідно, верифікація реєстру як в частині матеріальної, так і нематеріальної шкоди потребуватиме колосальних ресурсів для опрацювання усіх звернень, адже про кількість постраждалих осіб на сьогодні ми можемо лише здогадуватися. Чого вартий лише один Маріуполь!
Відтак я б радив усім постраждалим:
- вже починати збирати відповідну доказову базу;
- перевірити факт звернення ними з заявою до українських слідчих органів щодо реєстрації факту злочину: чи це стосується немайнових прав, чи майнових;
- клопотати перед органами слідства про проведення відповідних експертиз (психологічних, медичних, товарознавчих, будівельних, балістичних тощо), які дадуть необхідний документально підтверджений матеріал, що зможе бути достатньою мірою верифікованим на рівні міжнародного механізму;
- звертатися до українських судів з позовом до Російської Федерації. Це також може бути дієвим способом захисту порушеного права і початком шляху до внесення до міжнародного реєстру.
Разом з тим, з порадою щодо звернення до українських судів варто бути максимально уважними. В деяких аспектах українців, які постраждали від російської агресії, може чекати пастка. Зокрема національні суди, бажаючи допомогти заявникам та усвідомлюючи високу вірогідність (з юридичної точки зору) вини РФ та її армії, винесуть відповідні рішення про стягнення збитків. При цьому, є ризик того, що українські суди не дотримуватимуться усіх стандартів справедливого судового розгляду та проігнорують допустиму процедуру зняття юрисдикційного імунітету з РФ.
Наслідком таких поспішних судових рішень може стати те, що чи то на міжнародному рівні, чи на рівні національних юрисдикцій інших держав, де знаходяться заморожені російські активи, такі рішення не будуть визнані допустимими до виконання саме виходячи з причин недотримання стандартів справедливого судового розгляду.
Відтак заявники мають розуміти, що правнича допомога повинна надаватися фахівцями, які мають належний рівень компетентності не лише у звичайних справах про стягнення збитків, а й розуміють засади міжнародного права.
Щодо реєстру
Що стосується безпосередньо реєстру, про створення якого йдеться в резолюції Генасамблеї ООН, то на мою думку, він є вкрай необхідним з низки причин.
По-перше, через те, що повинна існувати єдина уніфікована база даних, яка буде містити усю інформацію про завдані збитки – як то збитки, завдані інфраструктурі; збитки, завдані майну людей та юридичних осіб; збитки, завдані вбивством, каліцтвами, тортурами та іншими воєнними злочинами як проти цивільного населення України, так і проти українських військовослужбовців та комбатантів.
Верифікація суми збитків та постраждалих осіб, зокрема Державою Україна та українськими органами самоврядування, дозволять визначити пріоритетні групи отримувачів репарацій та визначити їхню черговість.
Ця функція реєстру – дуже важлива, адже розміри збитків є колосальними і очевидно, що за короткий період часу здійснити усі такі виплати неможливо.
Зрештою нагадаємо, що Німеччина після Другої світової війни виплату репарацій здійснювала десятиліттями.
По-друге, мета створення такого реєстру є також у запровадженні самого механізму отримання компенсацій постраждалими особами.
Якщо у попередньому блоці ми говорили про механізм стягнення коштів та активів з Російської Федерації за вчинені злочини, то тут ми говоримо саме про механізм отримання компенсацій, без якого акумулювання відповідних коштів не матиме жодного сенсу, оскільки кінцевою метою є не стягнення коштів та активів з РФ, а саме виплата компенсацій за спричинені збитки.
У цьому зв’язку важливо також згадати про законопроєкт №7198, внесений групою народних депутатів про компенсацію за зруйноване житло внаслідок російської агресії, який також передбачає створення реєстру, але лише щодо зруйнованого та/або пошкодженого майна. Такий законопроєкт проголосовано у першому читанні та наразі активно готується до другого читання для ухвалення рішення в цілому. На мій погляд, реєстр, передбачений згаданим законопроектом, не входить у конфлікт з реєстром, створення якого пропонується Генасамблеєю ООН з двох причин:
- Створення реєстру зруйнованого та пошкодженого житла є необхідним для виконання соціальної місії держави, особливо в період, коли на дворі вже зима. А виконання такої місії без розуміння обсягів проблем і визначення пріоритетності є неможливим.
- Дані такого реєстру, у разі його належного адміністрування Державою Україна й з дотриманням стандартів верифікації заявників та сум завданих збитків, зможуть у подальшому використовуватися або як частина великого реєстру міжнародного рівня, про який говорить Генасамблея ООН, або ж використовувати самі дані з такого реєстру, не дублюючи вже проведеної роботи.
Трохи про висновки
Отже, можна резюмувати, що резолюція Генасамблеї ООН не є імперативним документом, який неодмінно призведе до створення відповідного міжнародного трибуналу, який притягне до відповідальності винних осіб за злочин агресії, створення механізму стягнення репарацій з РФ чи створення відповідного реєстру постраждалих. Проте цей документ є великою дипломатичною перемогою усіх українців на найвищому міжнародному політичному рівні та є свідченням наявності політичної волі більшості держав світу перейти від гучних і правильних політичних заяв до їх практичної реалізації.
Руслан Сидорович, партнер Ario Law Firm, народний депутат Верховної Ради VIII скликання
