Розкол у США та знищення України: чого прагне Путін

Сьогодні основні зусилля Кремля спрямовані не просто на ослаблення підтримки України США. Головна мета Путіна – загострення внутрішньополітичних проблем в американському суспільстві.

Путін змусив світ зрівняти в правах авторитаризм та демократію

День за днем ​​кремлівська пропаганда, як іржа, роз'їдає уявлення американців про суть демократичних цінностей. Розмиває ясність у розумінні державних пріоритетів та послаблює рішучість відстоювати наші найважливіші принципи. 

Путін – виходець із КДБ, де чудово знали, як налаштовувати людей один проти одного. Він уміло використовує внутрішні проблеми США, щоб посіяти хаос у нашій країні (Америці – ред.) та у світі.

Путін ніколи не виступає проти демократії, ніколи не каже, що демократія не працює. Навпаки, він стверджує, що Росія є справді демократичною країною. Звісно, ​​це не путінське ноу-хау. 

Демократичні ідеї виграли ще за часів Холодної війни. І радянські диктатори теж любили "ігри" у демократичне суспільство.

Громадяни СРСР справно голосували. Щоправда, у виборчих списках була лише одна партія – комуністична. Але право людей на демократичні вибори совєти формально забезпечували. За роки свого правління Путін відточив цю схему до досконалості.

Тому вже третє десятиліття ми спостерігаємо повністю перекручену картину світу.

З легкої руки Москви між антагоністичними політичними системами встановлено знак рівності. Начебто ми маємо справу просто з видами напоїв – є чай, а є кава. Але правда полягає в тому, що між авторитаризмом та демократією існує величезна різниця.

Наприклад, Володимира Зеленського обрали на демократичних виборах – він представляє народ України. А Володимир Путін репрезентує виключно власний авторитарний режим: будь-які демократичні процеси всередині Росії повністю нівельовані, знищені. При цьому на міжнародній арені людожер і диктатор має таке ж право голосу, як і президент вільної країни. На мою думку, це абсолютно неприпустимо.

Послаблення підтримки України не є основним пріоритетом Путіна

Вбачаючи слабкість вільного світу, Кремль стверджує, що російський авторитаризм є особливою "російською демократією". Носієм традиційних, християнських цінностей на противагу ліберальній демократії Заходу.

Однак, як ці поняття можуть бути взаємовиключними? Адже ліберальна демократія – свобода слова, коли висловлюєш свою думку і не боїшся за свою безпеку. Свобода вибору, відкрите суспільство. Саме шляхом досягнення такої свободи і йшла Україна!

Пам'ятаю, коли США ввели санкції проти Росії у відповідь на анексію Кримського півострова, росіянки виходили з плакатами "Америка, руки геть від моєї пенсії!". До чого тут Америка?

Чи Путін у пуховику за 10 тисяч доларів, не кажучи вже про палаци з оціночною вартістю в мільярди доларів. Він стверджує, що "асоціює себе з низами суспільства", і люди сприймають ці слова за чисту монету. Завдяки зусиллям пропагандистів у росіян зовсім відсутнє критичне мислення.

Востаннє я був у Росії близько 10 років тому. Мені часто доводилося чути: "Навіщо міняти Путіна? Він "наївся", накрався. Прийде новий голодний президент, який крастиме ще більше".

Росіяни повністю втратили надію на краще, вони не хочуть змінювати нічого, тим більше ризикуючи ув'язненням або навіть життям.

Успіх демократичних прагнень українців загрожував обернутися для Путіна справжньою катастрофою. Адже тоді народ Росії міг усвідомити, що жити під ярмом диктатора – це не вирок.

Однак сьогодні найважливішим завданням Путіна є навіть не ослаблення підтримки України з боку США. Його основною метою є розкол американського суспільства.

Путін добре вивчив наші внутрішні політичні проблеми. Те, що війна Росії проти України з ними не пов'язана, очевидно. Але російська пропаганда загострює існуючі розбіжності та нав'язує ідею про те, що "українське питання" є основною причиною.

Кремль уміло маніпулює свідомістю американців, поділяючи наш народ та атакуючи нашу свободу.

Російська пропаганда говорить мовою демократичних свобод

Наведу приклад. У США досить поширена так звана культура скасування, cancel culture. Під нею мається на увазі сучасна форма остракізму, коли під тиском громадськості людина опиняється поза соціальними чи професійними колами за неприйнятні слова чи поведінку.

Доречність cancel culture – вкрай дискусійне питання для Америки. Тому звинувачуючи американців у русофобії, путінська пропаганда грає на внутрішніх суперечностях та інтерпретує прояви незгоди зі своїми діями як "культуру скасування".

Але коли вільний світ обурений тим, що Росія нищить українські міста, чи коли лідери висловлюють свою незгоду з нападом на Україну, це ніяка не cancel culture. Це точно "не мода на громадську ганьбу".

Вільний світ каже: "Росія не має права нападати на незалежну державу". А росіяни парирують, що вони й українці – це один народ. Мовляв, самі розберемося, яке право США мають втручатися у справи іншого народу?

При цьому своє втручання у внутрішні проблеми американського суспільства Москва вважає цілком допустимим. Наприклад, під час масових протестів Black Lives Matter Кремль витрачав мільйони доларів на рекламу на підтримку двох протиборчих сторін. Головне – організувати протистояння та розкол між американцями, переконання does not matter (не має значення – ред.).

Коли Путін цитує класиків, то зачитує не лише шматки з Достоєвського та Пушкіна. Він згадує і про Шекспіра. Таким чином, диктатор позиціонує себе як представника і захисника західної культури. На жаль, на Заході є ті, хто йому вірить.

Наприклад, Джордан Пітерсон – популярний психолог, у якого мільйони фоловерів. Він упевнений, що Путін виступає проти ЛГБТ і, таким чином, захищає загальнолюдські цінності. Але в Америці ніхто не примушує Москву вітати трансгендерність! Крім того, як взагалі можна простежити зв'язок між питаннями сексуальної ідентичності та тим, що Путін вирішив убивати українців?

Очевидно, що ЛГБТ ніяк не стосується війни в Україні. Але путінській пропаганді вдалося пов'язати ці два явища навіть у свідомості західних інтелектуалів.

Попереду найнебезпечніше десятиліття

З туманом путінської пропаганди потрібно боротися. Саме у допомозі українському народу і полягають наші традиційні американські цінності. Їхній захист – наш прямий обов'язок.

Водночас ми не можемо ігнорувати страх американців перед застосуванням Росією ядерної зброї. Багато хто вважає, що, якщо Україна припинить чинити опір, це заспокоїть ядерну істерію Кремля. Однак для об'єктивної оцінки ризиків необхідно розглядати проблему комплексно.

Чи є ризик, що Путін кине ядерну бомбу? Так, такий ризик є.

А підтримка України – це ризик? Так!

А яким буде ризик, якщо США відмовиться від підтримки українців? Я переконаний, що ризик нашого відступу незрівнянно більший.

Кремль розуміє лише силу. Щодо Путіна політика умиротворення не працює. Москва асоціює її лише зі слабкістю позиції опонента.

Тому якщо Америка послабить підтримку України, зовсім не факт, що це дасть ефект деескалації в короткостроковій перспективі.

Крім того, треба поставити собі запитання: а що буде потім? Путін захоче ще більше України чи увійде до Молдови? А може, вирішить, що, якщо Захід здався минулого разу, то відступить знову?

Чи постане НАТО на захист Литви або Естонії? Адже мова піде вже не лише про надання зброї, а про пряме зіткнення між США та Росією. Шанс початку ядерної війни, порівняно з нинішньою ситуацією, зросте багаторазово.

Чи, може, НАТО прийме рішення про саморозпуск і капітуляцію? Щоб запобігти цьому небезпечному сценарію, Путіна потрібно зупинити просто зараз.

Уріель Епштейн