Сексуальне насильство і конфлікт та Офіс генпрокурора – юридичний бік питання

Поки вся увага зосереджена на воєнних злочинах, які чинить Росія проти цивільної інфраструктури України, Офіс генерального прокурора займався не лише цією темою, а й був активним в іншій критичній для правосуддя сфері.

ОГП розпочав надважливу роботу, передбачену Стратегією забезпечення підходу, орієнтованого на постраждалих та свідків, для ведення справ щодо сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом (далі – Стратегія). 

Розслідування сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом (СНПК), належить до підслідності Служби безпеки України (КПК, стаття 216(2)).

Багато справ передаються до Національної поліції, а прокуратура здійснює керівництво розслідуванням та судовим переслідуванням справ щодо СНПК (КПК, стаття 36(2)). 

Офіс генпрокурора має намір виконувати свою важливу роль за допомогою трискладової стратегії, яка передбачає:

1. створення керівної та основної груп на центральному рівні, у тому числі
2. спеціалізованої групи слідчих і прокурорів, включно з мобільними групами слідчих Національної поліції, та 
3. групу захисту та підтримки потерпілих і свідків СНПК, яка також включатиме міжнародних експертів для забезпечення надійного захисту та підтримки всіх постраждалих.

Ці складові є ключовими в контексті його "юридичного та морального зобов'язання забезпечити ефективне розслідування злочинів СНПК відповідно до міжнародних стандартів, а також надавати юридичну та психологічну підтримку постраждалим протягом судового процесу". 

Принципово, що Стратегія має підтримку від низки важливих партнерів, зокрема Міністерства внутрішніх справ та Національної поліції, провідних експертів громадянського суспільства та організацій, що допомагають постраждалим, як-от Assisto, ЮрФем та La Strada, Офісу спеціального представника Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфліктів та низки міжнародних експертів.

Все відбувається під керівництвом прокурорки Ірини Діденко, яка очолює управління ОГП з СНПК.

Читайте також: Захист, повага, справедливість. Нові підходи до розслідування воєнних злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством

Проте виконання Офісом генпрокурора своєї ролі залежить не лише від компетентності чи амбіцій самого Офісу.

У цьому багатолюдному просторі правосуддя діє значна кількість структур, зокрема: МВС, СБУ, Комітет Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, національних меншин і міжнаціональних відносин, Секторальна робоча група "Гендерна рівність", Фонд ООН у галузі народонаселення, Урядовий уповноважений з питань гендерної політики, МОЗ, Мінсоцполітики, Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні, Міністерство з питань реінтеграції та парламентська Тимчасова слідча комісія щодо розслідування сексуального насильства, вчиненого внаслідок агресії Російської Федерації. 

Ці державні й інші суб'єкти створюють можливості для того, щоб покращувати допомогу та сприяти комплексній підтримці потерпілих, а також притягненню винних до відповідальності. А втім, збільшення кількості таких суб'єктів викликає низку очевидних проблем.

Ефективний моніторинг, документування та повідомлення про злочини сексуального насильства, а також підтримка постраждалих залежать від низки урядових і неурядових суб'єктів, які координуються між собою і співпрацюють у різних секторах. 

Проте якщо ролі не будуть чітко визначені, а мандати і компетенції не будуть дотримані, ці ризики можуть легко спричинити безліч конкуруючих, неналежних або навіть небезпечних розслідувань і фрагментовану та неорганізовану підтримку постраждалих. 

Багато з перелічених суб'єктів мають окремі та відмінні службові ролі, що охоплюють координацію потерпілих, соціальну, психологічну та фінансову допомогу (наприклад, Робоча група "Гендерна рівність", МОЗ, Мінсоцполітики, Представництво Міжнародної організації з міграції). 

Тривожно, але видається, що інші відомства, особливо у сфері розслідування та судового переслідування злочинів, частково повторюють, якщо не повністю дублюють координаційну та керівну ролі Офісу генпрокурора.

На особливу увагу заслуговують слідчі повноваження Офісу Урядової комісії з гендерної політики, Міжвідомчої робочої групи з питань протидії сексуальному насильству, пов'язаному зі збройною агресією Російської Федерації проти України, парламентської Тимчасової слідчої комісії з розслідування сексуального насильства, вчиненого внаслідок агресії Російської Федерації. 

Проте мандат парламентської слідчої комісії щодо розслідування СНПК, включно з повноваженнями викликати свідків, може стати хрестоматійним прикладом ризиків. 

Залишаючи осторонь вузькоспеціалізований характер розслідувань СНПК (що вимагають об'єднаних компетенцій різних суб'єктів), схоже, такий мандат погано поєднується з повноваженнями ОГП. Адже породжуються дубльовані або навіть суперечливі повноваження, які спричиняють низку практичних проблем.

Ці занепокоєння та виклики роз'яснює Кодекс Мурад – глобальний рекомендаційний кодекс поведінки для осіб, що збирають інформацію від постраждалих внаслідок СНПК. 

Кодекс, який було названо на честь Надії Мурад – лауреатки Нобелівської премії миру та постраждалої від злочинів, скоєних ІДІЛ – встановлює принципи роботи розслідувачів і ставить у її центр права постраждалих, їхні пріоритети, ризики та благополуччя. 

Згідно з принципом 7.5 цього Кодексу, усі суб'єкти повинні розуміти їхні обмеження в питаннях досвіду, знань та перспектив. Усі вони повинні відверто аналізувати свої знання, навички та розуміння і не виходити за їхні межі. 

Критично важливо, щоб надання послуг базувалось на принципі "не нашкодь" (МПДРСНК, стаття 85, та Кодекс Мурад, принципи 1-2), який включає надважливу умову: постраждалі мають вільно обирати власний план дій (чи бездіяльності) щодо свого залучення до розслідування чи переслідування злочинів (МПДРСНК, с. 85, 89, та Кодекс Мурад, принцип 2.2). 

Дійсно, інформована згода – це наріжний камінь розслідувань СНПК та надання підтримки потерпілим. 

Усі постраждалі, які залучаються до розслідування, повинні надавати свою інформовану згоду на кожну стадію розслідування, незалежно від того, чи це допит, відеозапис інформації чи фотографування, перенаправлення до служб підтримки чи передача інформації або контактних даних третім особам (МПДРСНК, с. 92-93). 

Читайте також: Як працюватимуть компенсації для жертв сексуальних злочинів

ОГП мусить забезпечити відсутність тиску на постраждалих з метою отримання інформації і те, що жодна така інформація не поширюється без явно вираженої інформованої згоди постраждалих (Кодекс Мурад, принципи 2.6 та 2.3). 

Постраждалі (або свідки, лікарі, психологи тощо) не мають піддаватися тиску (від будь-кого) щодо повідомлення про випадки розслідування сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом (див., наприклад, Кодекс Мурад, принцип 2.6; Червоний Хрест Британії, с. 14).  

Інформована згода має сприйматись як процес, який треба постійно оновлювати й узгоджувати з результатами ретельної оцінки загроз і ризиків. Це може допомогти уникнути шкоди в подальшому (МПДРСНК, с. 92).

У цьому аспекті мандат ОГП повинен залишатися особливим та пріоритетним. Кожен урядовий (або неурядовий) суб'єкт має відповідальність сприяти організації "безпечних каналів зв'язку", щоб забезпечити постраждалим змогу зв'язатися з надавачем підтримки, яким у цьому разі є ОГП (Кодекс Мурад, принцип 2.1). 

Офіс Генпрокурора посідає особливе місце, забезпечуючи, щоб постраждалі отримували повну, чітку та правдиву інформацію про процес здійснення правосуддя, зокрема щодо можливих варіантів подальшого розвитку подій. 

ОГП має бути відповідальним за роз'яснення цілей розслідування, процедур, які належить застосувати, а також ризиків та користі для постраждалих від участі у таких процедурах (МПДРСНК, с. 90).

Звичайно, цей процес не має бути грою в одні ворота. Хоч уряд і повинен забезпечити Офіс генпрокурора пріоритетним і найважливішим мандатом у цій сфері (при цьому розуміючи, що ймовірна конкуренція з боку нових урядових суб'єктів), ОГП в таких умовах не може діяти одноособово. 

З огляду на Резолюцію Ради Безпеки ООН 1888 та окреслену нею необхідність покращувати розслідування СНПК, Офіс генпрокурора має поважати мандат інших урядових суб'єктів, гуманітарних та місцевих організацій, що працюють із постраждалими. 

Чоловіки, жінки та діти, які постраждали від сексуального насильства, мають різноманітні потреби, що можуть включати, зокрема, медичну та психологічну підтримку і/або інші види підтримки та захисту.

Визначати та усувати перешкоди, які ускладнюють потерпілим доступ до підтримки – ось що має стати нагальними завданнями під час роботи з СНПК (Кодекс Мурад, принцип 5.6). 

Перенаправлення потерпілих для отримання підтримки є важливою складовою будь-якої стратегії прокуратури у сфері протидії сексуальному насильству. 

Так само критично важливими є й міжсекторальна координація та співпраця для уникнення конкуренції, попередження подальшої шкоди, витоку даних про постраждалих, а також негативного впливу на їхні права через множинність залучених суб'єктів (Кодекс Мурад, принцип 5.7).

Уейн Джордаш