Виграти війну, попри те, що не любиш воювати
Міністру оборони Олексію Резнікову загрожує менше небезпек, ніж президенту Зеленському, але нещодавно українські служби зірвали замах на нього просто посеред Києва. Вранці він приймає своїх відвідувачів у секретному місці.
Офіцер чекає на нас у кінці довгої алеї, дуже зеленої, обсадженої багатьма деревами. Він лише встигає провести нас до водойми з пейзажу Тараса Шевченка, де ти аж ніяк не чекав би зустріти очільника армії, що воює. І ось він з’являється, майже вчасно – поголена кругла голова, охайна біла борідка, смішливі очі, стрункий силует, який похитується на груповій фотографії, яку ми робимо з його радницею Іриною Золотар.
Він одразу жартує: "То що, повернулися за перемогою?".
Не зволікаємо: одразу переговорна кімната, вікна якої затулені мішками з піском, імпровізований обід – і розмова починається.
Його історія? Його минуле?
Він сміється.
"Нема минулого. Я був юристом. Спеціалістом з арбітражу. Ніколи в житті я б не подумав, що одного дня опинюся тут, на чолі однієї з найкращих армій світу".
Хіба він не прийшов у команду мера Києва Віталія Кличка?
"Так. Це було наступного дня після Майдану. Після Революції Гідності. Але знаєте, чим я займався? Євробаченням. Лігою чемпіонів. І електронним голосуванням. Це не дуже пов’язано з воєнною справою... Через два роки я звільнився. Я повернувся до того, що мене справді цікавило. Підводне плавання. Книги Жуля Верна та Джека Лондона. Американські фільми для вивчення англійської. Моє єврейське коріння по батькові. І моя юридична фірма".
А Зеленський? Коли вони зустрілися?
– Колишній президент Кучма призначив мене в українську делегацію в Мінську. Він познайомив мене із Зеленським. Так зав’язався контакт. Новий президент довірив мені справи окупованого Донбасу. Потім, незабаром, я супроводжував його до Луганська, і він раптом запропонував мені очолити міністерство оборони....
– А ви?
– Я був ошелешений. Я поговорив із дружиною, вона розридалася. Я пояснив президенту, що крім радянської армії, де я дослужився до сержанта, не маю військового досвіду. Минає кілька місяців. Він повторює пропозицію. Оскільки Володимиру Зеленському не можна відмовляти двічі, я зрештою погодився. 4 листопада 2021 року Верховна Рада затвердила моє призначення. І ось я, напередодні цієї війни, відповідав за захист своєї країни.
Я думаю про репутацію Зеленського як лідера клану, який оточує себе людьми свого покоління, яких добре знає; Резніков ніби читає мої думки.
"Ви скажете мені, що, оскільки мої тато й мама були акробатами, я маю відношення до професії артиста…".
Він сміється.
"Ні. Я жартую. Насправді минув рік, а я досі не знаю, чому мене призначили на цю посаду".
Здається, він розмірковує.
"Можливо тому, що закон вимагає, щоб міністр був цивільною особою. Можливо, також тому, що він хотів використати мій досвід як юриста, щоб реформувати міністерство, покласти край зловживанням, спорядити наші війська для боротьби: ми відчували, що на нас от-от нападуть, і щоб домовлятися про капітуляцію російських солдатів, коли настане час, як зараз. Я не знаю...".
Це удавана скромність. Насправді це чоловік, якому його білоруський колега через два дні після початку війни передав від імені міністра оборони Путіна пропозицію капітулювати, а Резніков дотепно відповів: "Я готовий погодитися на капітуляцію Росії".
Насправді, говорячи про кожного, від начальника Генштабу Валерія Залужного до начальника ВМФ адмірала Олексія Неїжпапи, генералів Сирського (героя битв під Києвом і Харковом), Миргородського (десантні сили) чи Дейнеки (елітні підрозділи прикордонників), ця людина, яка веде війну, не люблячи і не бажаючи цього, невтомно говорить про стиль, роль і досягнення кожного.
Читайте також: Міністр оборони Резніков: Росія використовує тактику м'ясорубки. У нас немає ресурсу засипати тілами території
Коли я розповідаю про свою роботу, місця, які приїхав знімати, і підрозділи, які разом із моїми товаришами Марком Русселем, Жилем Герцогом і Олів’є Жакіном ми хочемо висвітлювати, я розумію, що він досконало їх знає. Тут він повертається з перевірок на фронті, там подбав про евакуацію пораненого, а туди їздив нагороджувати сміливця.
Обід закінчується згадуванням французького скарбу: за його словами, це артилерійська установка "Цезар".
"Ви знаєте, що це найкраща гармата в світі?" – запитує він.
Потім, наче довіряючи таємницю, каже: "На один "Цезар" більше, на тисячу українських смертей менше!".
І, ніби жарт, але з кам’яним обличчям: "Данці закупили їх дев’ятнадцять, Франція ось-ось має їх доставати. Невже ми не можемо пояснити, що вони їм потрібні менше, ніж нам, українцям?".
Коли я це пишу, "Цезарі", здається, прямують на Донбас.
Незважаючи на те, що просто зараз обстрілюють Київ та всі міста України, Міністр Кураж не сумнівається у перемозі.
Війна явно надто серйозна справа, щоб довірити її лише військовим!
Бернар-Анрі Леві
